Напередодні виборів вітчизняні телеканали голосніше заговорили про потреби та складнощі існування «окремо взятої людини». Здебільшого, щоб нагадати про старання державних мужів, які «роблять усе», щоб «простому громадянинові» жилося легше та краще. А остання «Четверта влада» на УТ-1 була присвячена не лише соціальним проблемам суспільства, а й «ролі ЗМІ в їхньому вирішенні». Загальний тон цього обговорення — не все так погано в нашому домі, але й не все добре. Держава, звісно, недопрацьовує в соціальній сфері, але якби на місцях виконували хоч би те, що мають виконувати згідно з прийнятими законними рішеннями, то й соціальної напруженості не було б. На підтвердження цієї думки наводили порівняльні характеристики районів і сіл, у яких рівень задоволення життям прямо залежить від того, наскільки відповідально місцеві чиновники виконують свої посадові обов’язки. Якщо місцевий керівник шанує закони, якщо виконує все, що повинен виконувати, то причин для соціальної напруженості не буде, вважає одна з учасниць програми. А ось якщо дрібний чиновник або місцевий керівник використовує свою посаду не за призначенням, тоді підконтрольна йому округа в занепаді, а люди засмучені. Як приклад, наводили ситуацію в одному з сіл Полтавської області, де місцеві старі воду для пиття збирали в калюжах, а районне начальство ніяк не могло знайти часу для вивчення та вирішення проблеми. Звісно, говорили і про пенсійну реформу, оцінки якої різнилися. Була думка, що наша пенсійна реформа — краща в світі (протягом останніх кількох років), але було сказано й про те, що багато пенсіонерів, які попали під неї, вважають таке реформування зміцненням соціальної несправедливості. Загалом, для того, щоб у нашій країні соціальне питання не стояло так гостро, потрібна соціальна система, що забезпечить «громадянській одиниці» такий рівень життя, котрий дозволить не лише продовжити рід, а й задовольнить освітні, творчі, розважальні й інші потреби. А поки що в нас вирішують «окремі проблеми окремих соціальних груп». Що стосується ЗМІ, то й їхня діяльність у цьому напрямі визнана не ідеальною. Є поодинокі дуже вдалі програми та передачі, але, знову ж таки, відсутня система відповідного інформування, як відсутня і система соціальної пропаганди й агітації. А її, на думку учасників обговорення, не буде доти, поки не з’явиться замовник такого соціального мовлення. Ним, по суті, має стати держава, хоча іноді журналісти самі вигадують і втілюють соціальні проекти. Як, наприклад, колектив «Магнолії-ТБ», який без усілякого фінансування та з власної ініціативи (на початку — лише за підтримки газети «День») ось уже понад два роки веде «Службу розшуку дітей».
Саме бездомним дітям, яких, щоправда, вже ніхто не шукає, присвячений соціальний «Спецпроект» телеканалу «Інтер» «Паралельний світ. Голодна свобода». Головний герой проекту — малолітній сучасний «мауглі», який без дому, без сім’ї, без чийогось захисту живе в сучасній міській гущавині, жити в якій — не менш небезпечно, ніж у безлюдних джунглях. У тому, що це саме так, журналісти, які мандрували разом зі своїм героєм та фіксували обставини пересування та спілкування з «паралельним світом» із допомогою прихованої камери, пересвідчилися на власному досвіді.
Тему невикористаних туристичних можливостей України продовжив телеканал СТБ. Цього разу — програмою «www.Європа.life», що розповіла про фестиваль «Шешори — 2004». У цьому благодатному місці Карпат минулого року збиралися екологічно «просунуті» українці та міжнародні учасники проекту «Екотопія» із 30 країн. Протягом двох тижнів тут існує «утопічно ідеальне суспільство» — жителі табору стають вегетаріанцями, ретельно прибирають прилеглу територію та пересуваються лише на велосипедах. І хоч цього року подібний табір за планом базується не в нас, активістам організації «Зелене досьє» так сподобалися Шешори, що вони вирішили цього року провести тут власний міжнародний екологічний фестиваль. У ньому беруть участь і етнічні музиканти з карпатських країн, і гуцульські ремісники, які навчають бажаючих своєї майстерності, і шанувальники ленд-арту — «мистецтва землі». У нас цей напрям мистецтва лише зароджується, тому, за твердженням творців ленд-артівських композицій, «народ його не розуміє». Народне нерозуміння в нас проявляється традиційно: після того, як художник закінчує прикрашати ландшафт, намагаючись із допомогою дзвоників, тканини тощо відобразити природні вияви, наприклад, — вітер, композиції вмить розкрадають, оскільки місцеві жителі вважають, що «художні елементи», які використовують для творчих «забаганок», більше згодяться в їхньому господарстві. Загалом, важко їм пройти повз «матеріальні цінності», які, на їхню думку, використовують нераціонально. Проте організатори фестивалю вважають, що це не має стати перешкодою подальшого розвитку ідеї, тим більше, що місцеві жителі також непогано заробляють на гостях фестивалю. Тепер і вони, почувши реальний можливий прибуток від «зеленого туризму», що такий популярний у сучасній Європі, двома руками за те, щоб фестиваль в Шешорах був щорічним. До речі, фахівці підрахували, що переїзд одного сільського жителя до міста обходиться державі у 20 разів дорожче, ніж забезпечення його роботою на місці, а прибуток від одного «зеленого туриста» дорівнює прибутку від однієї корови. Головне, щоб було кому привести цю «зелену туристичну корову» до стійла. У Шешорах місцеві до організаторів фестивалю вже ставляться, як до роботодавців, і правильно роблять. Хай це лише часткове вирішення комплексу соціальних проблем, що існують у карпатських селах, але дуже перспективне.
