На цьому тижні Україну відвідала делегація Хорватії на чолі із прем’єр-міністром Андреєм Пленковичем. Але українські ЗМІ майже проігнорували події, які відбувалися в рамках насиченого дводенної поїздки. Щоб дізнатися новини, доводилося моніторити сайти органів влади обох країн, Твіттер Пленковича, Фейсбук-сторінки українських офіційних осіб та хорватські медіа, які, на відміну від укрЗМІ, активно висвітлювали візит.
Ця дивна і незрозуміла ситуація змусила черговий раз замислитися з приводу стану міжнародної журналістики в Україні та обговорити це із досвідченим журналістом-міжнародником Олексієм Мустафіним.
В середині 1990-х Олексій розповідав про міжнародні події в легендарній програмі «Післямова», і нещодавно згадав ті часи, оприлюднивши у Фейсбук своє фото із зарубіжного відрядження із коментарем: «1995. Коли міжнародна тв-журналістика в моїй країні хоч комусь була потрібна». Олексій — як і я — зараз дуже скептично налаштований із приводу висвітлення у вітчизняному медіапросторі подій поза межами України.
— Я останній час дивуюсь якоїсь буквально мізерної кількості міжнародних новин в українських ЗМІ, при чому це стосується будь-яких ЗМІ, окрім дуже обмеженого кола спеціалізованих, і якомусь дуже дивному вибору тем для висвітлення.
Наприклад, в мене склалося враження, що наші засоби масової інформації повідомляють лише про стихійні лиха та надзвичайні події, що відбуваються в світі. Будь-які інші новини їх не цікавлять.
— Олексій, хочу почути твою думку, чи не помилкове це моє враження?
— Ні, це справді так. Йдеться про принцип найменшого опору. Про катастрофи писати простіше. Це гаряча новина, вона є зрозумілою, її не треба пояснювати, не треба великих витрат для створення подібного сюжету, якщо йдеться про телебачення.
Багато в чому це наслідок ліні та небажання менеджменту та власників ЗМІ «грати в довгу». Міжнародна тематика в нас сприймається як периферійна, збиткова, яка не забезпечить миттєвої зацікавленості аудиторії. Тому інтерес публіки підігрівається «класичною телевізійною сімкою», яка включає в себе смерть, кров, злочини і т.д. Повідомлення про стихійні лиха та інші НП потрапляють під цей критерій. Вони привертають увагу, можуть не просто зацікавити, але і шокувати публіку. В силу того, що у цілому світі подібні події трапляються частіше, ніж в Україні, про це частіше й повідомляють в новинах.
Що стосується інших новин, політичних, культурних, і всіх інших, вони вимагають більших витрат, фінансових та інтелектуальних, більших витрат часу та сил, але при чому не гарантують швидкої значної віддачи. Тому ЗМІ не наважуються цим займатися, не бачать в цьому великого сенсу.
Щоб писати на міжнародну тематику, треба в цьому як мінімум розбиратися. Йдеться про людей із відповідною освітою та досвідом, а кваліфікована праця вимагаж гідної, тобто більшої оплати. Простіше набрати некваліфікованих людей, які не дуже розбираються в міжнародної політиці і обирають теми, які не вимагають глибокого знання матеріалу. Землетрус, виверження вулкану, цунамі — про це писати легко навіть людині, яка не має уявлення про міжнародну політику.
— Мені здається, що цю ситуацію потрібно терміново змінювати. Як ти вважаєш, як медіа експерт, що треба було б зробити власникам та менеджменту українських медіа? При чому як приватним, так і тому ж Суспільному, бо до міжнародних новин на UA:Перший теж є питання.
— Як експерти ми маємо пояснювати, що виживання ЗМІ залежить від того, наскільки вони будуть готові давати повну картину світу для своїх споживачів. Якщо вони не будуть всеохоплюючими і не будуть відповідати на ті питання, які є у публіки, які можуть виникнути у публіки, то аудиторія піде до інших ЗМІ. В першу чергу,до російськомовних чи взагалі, російських ЗМІ, хоча б через те, що російська мова є цілком зрозумілою для більшої частини аудиторії. Не виключаю, що люди будуть цікавитися новинами й іншими мовами, насамперед англійською. І українські медіа з часом будуть втрачати аудиторію, програвати конкуренцію.
— Хочу додати приклад. В нас склалася парадоксальна ситуація, коли в українському інформаційному просторі практично немає новин з Польщі. Не треба пояснювати, чому багато українців цікавляться новинами сусідньої держави — це і ділові, і культурні зв’язки, і величезна кількість громадян України, що працює та вчиться в Польщі. Але щоб дізнатися про те, що відбувається в Польщі, треба йти на польські інформаційні ресурси.
Здавалося б, навіть комерційна вигода має бути, але ж ні — наші ЗМІ не дуже цікавляться новинами сусіда.
— Так, це як раз те, про що я казав.
Люди, які пов’язані з Польщею, які цікавляться Польщею, як правило, більш-менш розуміють польську мову. У випадку відсутності інформації українською мовою, вони просто шукають її на польських ресурсах, і фактично українські ЗМІ втрачають цю аудиторію.
— Зараз ти робиш невеличкий Тік Ток проект про зарубіжні країни, в яких сам побував. Чому ти вирішив зайнятися тревел-блогерством, яке не є міжнародною журналістикою в класичному розумінні цього слова?
— Насамперед, є бажання використати ТІ платформи, які існують. Зрозуміло, що можна кривитися і казати, що раніше «і вода була мокрішою, і дівчата молодшими», і що все це для якихось тинейджерів, але мені здається, що важливо використовувати всі можливі засоби та інструменти для донесення своїх думок, передачі досвіду і так далі.
Окрім того, мене завжди турбувало, що українці зациклені на якихось своїх проблемах, а обрій українських ЗМІ дуже обмежений. Зрозуміло, що багато в чому це радянський спадок, тому що українців привчали дивитися на світ очами Москви. Але 30 років пройшло, і це потрібно змінювати.
Я розумію, що якийсь невеличкі особисті проекти, персональні сторінки, не можуть змінити тенденцію, але, по-перше, крапля камінь точить. По-друге, я керуюся принципом «роби те, що мусиш, і нехай буде те, що буде».
Тому свою задачу я бачу в тому, щоб просто оживити інтерес щонайменше тих людей, які дивляться такого типу проекту, оживити їх інтерес до міжнародної політики і просто до життя в інших країнах. Я переконаний, що лише перебуваючи в світовому контексті, ми зможемо вибудовувати свою перспективу і уявлення про те, куди ми рухаємось і чого ми хочемо досягти.