Лондонський клуб журналістів Frontline Club — це осередок незалежних журналістів, де майже щовечора збирається більше тисячі його постійних членів для неформальних, але актуальних дискусій і відпочинку. У рамках презентації Frontline Club в Києві, що проходила в середу, 20 квітня, відбулася перша дискусія за участі українських медійників і представників Клубу. Метою дискусії стало з’ясування того, «чи поліпшилася ситуація зі свободою ЗМІ в Україні після помаранчевої революції, і, якщо так, то як журналісти використали цю свободу?». Різні точки зору висловлюються останнім часом з приводу цієї теми. Більшість медіа-експертів схиляється до того, що ситуація зі свободою ЗМІ в Україні погіршилася порівняно з 2004 роком. Так само вважає і авторитетна журналістська організація «Репортери без кордонів». У своєму останньому щорічному звіті про стан свободи слова у світі говориться про те, що, за даними організації, в Україні почастішали напади на журналістів, а справа вбивства Георгія Гонгадзе і досі не доведена до кінця. Інша міжнародна правозахисна журналістська організація «Комітет захисту журналістів» стверджує, що помаранчева революція сприяла справжній свободі преси в Україні, але торік, за обставин між партійної політичної боротьби, тиск на пресу відновився. Учасники дискусії (шеф-редактор київської редакції ТРК «Україна» Наталя Кондратюк, головний редактор журналу та сайту «Телекритика» Наталія Лигачова, а також головний редактор «Газеты по-киевски» Сергій Тихий) пов’язали запропоновану організаторами тему перш за все з політичними і моральними сторонами журналістики. Таке тлумачення теми викликало жваву дискусію серед учасників, а також гостей — політолога Вадима Карасьова, генерального директора радіостанції «Континент» Сергія Шолоха.
Наталія ЛІГАЧОВА :
— Я вважаю, що ситуація після Помаранчевої революції змінилася. Вона змінилася в самих ЗМІ у сенсі професіоналізму, але, звичайно, значно менше, ніж хотілося б. Головне зрушення полягає в тому, що з’явився плюралізм. Є канал «Україна», а є «5 канал». Журналісти мають можливість обирати той ЗМІ, який ближчий їм за переконаннями. Є різноманітність, хоча цієї різноманітності хотілося би більше. Особливо мало її в електронних ЗМІ. Ще один суттєвий момент, що характеризує сучасний стан свободи преси в Україні полягає в тому, що ця незалежність не проявляється. Загальний плюралізм присутній, але дуже мало тих ЗМІ, які не просто формально висвітлюють дві точки зору, а реально провадять дискусію на своїх сторінках і дають плюралістичну картину світу. Тобто загальний плюралізм є, а в рамках кожного конкретного видання — його поки що мало.
У нас досі немає політичної волі з усіх боків на створення громадського телебачення. Можливо, суспільство дійсно не готове до створення реально незалежних ЗМІ, хоча однозначно до цього ставитися не можна. Тут роль еліт значно більша за роль суспільства, вони повинні підтягувати суспільство до розуміння тих чи інших нововведень. Дуже значний негатив — це проблема непрофесіоналізму журналістів. Більшість із них не усвідомлює свою професію як місію, виключно як бізнес і спосіб заробляння грошей. Соціальна відповідальність не є у цій ситуації домінуючою.
Наталя КОНДРАТЮК :
— Багато з тих журналістів, що працюють зараз в українських засобах масової інформації, пережили перехід від радянської країни до незалежної і пам’ятають перший період, ковток свободи демократії, який був за часів перебудови. Потім знову був контроль, прийшла цензура, була вона за Леоніда Кравчука, продовжувала діяти за Леоніда Кучми. Зараз ми маємо новий, другий ковток свободи. Але парадокс у тому, що часом, як на мене, відчувається надлишок тієї інформації, яка раніше була закритою. Нам треба пережити цей період становлення, і, можливо, після цього можна буде говорити, що у нас сформувалася вільна, незалежна преса, яка поводиться коректно і достойно. Сприводу тез про місію, висловлених Наталією, то я проти «месіанства» в журналістиці, це не її завдання. Мати власну позицію і висловлювати її — так, змінювати її в залежності від ситуації — так, але головне — професіоналізм.
Сергій ТИХИЙ :
— Протягом 15 років існування української незалежної преси, стало зрозуміло, що коли вона відірвалася від радянської і стала формуватися як окремий організм, найважчим було подолання внутрішнього цензора, який сидів у кожному з нас. І що б ми не казали про часи Кучми, сказати, що в той період не можна було навіть подати голосу, не можна. Можна було знайти спосіб говорити. На сьогоднішній день перед українською пресою стоїть дві проблеми. Перша — неготовність суспільства правильно реагувати на діяльність ЗМІ, адекватно сприймати інформацію. Друга — це те, що у нас поряд зі свободою слова повинна існувати «свобода слуху». Бо можна чути, а можна не чути. З цим пов’язана надзвичайно важлива проблема недієвості преси. Як на мене, це зараз найголовніша проблема.
На український ринок нема куди увійти зацікавленим у ньому інвестиційним компаніям. Увесь він поділений на сфери впливу різних влад. В основному місцевих. Тому не вдається збудувати навіть єдиної медійної системи. Що стосується плюралізму в межах засобу масової інформації, то для загальнонаціонального каналу ця умова є обов’язковою. Стосовно менших ЗМІ, із меншою аудиторією, я вважаю, що прийшов час газет певних кіл. Газета має організовувати певний сектор суспільства, бути виразником її настроїв і уподобань. Газета сьогодні повинна не інформувати, а, вибачте, захищати людину від зайвої інформації.
Вадим КАРАСЬОВ :
— Є моральна система суспільства, а є політична система суспільства. Змішувати їх не потрібно, так само як і відокремлювати. Тому що в політиці є своя мораль: будь професійним, ефективним, май народну довіру, рейтинг. От це і є мораль. У нашій політиці, так само як і в журналістиці, є багато моралістів. З іншого боку є професійні журналісти. Але вони не моралісти. І це питання: краще мораліста поставити в кадр або взяти в штаб чи професійного журналіста, у якого є проблеми з мораллю? У стабільних країнах питання моралі і політики не стоїть так гостро, а в Україні — навпаки, дуже гостро. Можна це помітити на прикладі подій 2004 року. Дуже багато було моралістів, тому і не вдалося багато чого зробити з тих ідей, що проголошувалися. А у політиці, повторюся, найголовніша мораль — умій реалізувати те, що ти пообіцяв. Українська політика скандалізована, але як раз це і є форма моралі. Вона дозволяє викрити таке, що не викривається в нормальному форматі. Скандали працюють на очищення. Щодо становища у нашій журналістиці, то ми дійсно зробили крок уперед і у плані незалежності ЗМІ і свободи слова. Але, звичайно, тут є маса проблем, які нам доведеться вирішувати.
ДО РЕЧI
На початку презентації був продемонстрований фільм-історія заснування Frontline Club. Його засновник і голова, Вон Сміт (Vaughan Smith) — відомий журналіст, створив Клуб три роки тому. Протягом кількох років із 300 його чисельність виросла до 1000 осіб. Це Клуб незалежних, вільних журналістів. Його учасники ставали свідками і ретрансляторами усіх конфліктів останніх десятиріч. У тому числі і Вон Сміт. Багато хто із завсідників цього товариства називає Frontline Club своїм другим домом, а засновники стверджують, що він формує і демонструє новий підхід до творення незалежної журналістики. Тут проходять покази документальних фільмів, дискусії на журналістську та політичну тематики, вечори з відомими журналістами, фотографами, операторами, режисерами та продюсерами. Сам Клуб — це триповерховий будинок, де члени Клубу не тільки дискутують на злободенні теми, це місце, де є ресторан і навіть кімнати для відпочинку.
