Минулого телетижня всі світові ЗМІ, зокрема й українські, відгукнулися на смерть багаторічного диктатора держави, яку досі через якесь непорозуміння називають «островом Свободи», всупереч біснуванню там спецслужб, створених фахівцями з КДБ (тоді й цю контору слід називати «комітетом свободи», цілком за Оруеллом) і східнонімецької «Штазі», незважаючи на жорстокі переслідування інакодумців, на в’язниці для політичних тощо. Фідель Кастро, який з 2006 року відійшов від влади й передав кермо братові Раулю, помер на 91-му році життя. Багато ЗМІ зациклилися на тому, що Фідель був дуже яскравою особою. Чимало латиноамериканських диктаторів були яскравими особами. Тому часто викликали до себе симпатію, хоча з моральної точки зору — й протиприродну. Так, перед чарівливістю Фіделя не встояли деякі політики, письменники, журналісти. Але що ця людина дала своєму народові, що живе у страшній бідності? Відомий український культурний діяч, керівник Ансамблю танцю імені Павла Вірського Мирослав Вантух неодноразово бував на Кубі і зустрічався особисто з Фіделем і теж відчував силу цієї особи, але не втрачав і української розсудливості, постійно повертаючись до питання про Кастро: «Якщо ти такий герой, чому твій народ пухне з голоду?» Нині економічна ситуація мільйонів кубинців гірша, ніж була за Батисти. То в чому ж сенс цих майже 60 років? В ім’я чого був створений режим комуністичної диктатури? Думаю, що головним спонукальним мотивом для Фіделя, Че Гевари й інших була особистісна самореалізація. Повністю реалізувати своє «я», свою волю до влади, увійти до світової історії, сяяти на міжнародних аренах, мати мільйони фанатів у світі — заради цього можна пожертвувати долею й благополуччям цілого народу. Якби Фідель справді любив свій народ і піклувався про його благо, він би поводився інакше.
КУБА ПІДТРИМАЛА АГРЕСІЮ РФ
Деякі українські діячі вважають, що незручно критикувати кубинський режим на тій підставі, що Куба допомогла в лікуванні тисяч чорнобильських дітей. Так, і за це дякуємо. Але не слід забувати, що 30 років Куба перебувала на повному утриманні СРСР, а отже, й УРСР. Мільярдів доларів, які радянська Україна витратила на Кубу, нам уже ніхто ніколи не поверне. До речі, Куба підтримала російську агресію проти України й анексію Криму. Отже, й нам не слід надто вже комплексувати. За часів Карибської кризи автор цих рядків навчався у першому класі школи, там нам видавали кожному по буханцю білого хліба, який ніс додому, притискуючи до грудей. А транспорт з продовольством йшов суцільним потоком на Кубу. Бо дуже товаришеві Хрущову хотілося запустити американцям «їжака в штани». У деяких портах України докери відмовлялися вантажити продовольство для Куби. Далеко не всі громадяни СРСР розділяли кубинські захвати партії й уряду. Та й самі кубинці, коли їх припинять тероризувати спецслужби радянсько-німецького зразка, коли кубинці звикнуть говорити вільно й без страху, не боячись донощиків, вони ще багато разів з гіркотою пригадають свою «пропащу годину» імені Фіделя. Світові ЗМІ, оцінюючи цю людину, банально переплутали державного діяча з революційним шоуменом. А в цьому амплуа Кастро справді залишається неперевершеним.
ХТО МАЄ ДАТИ ГРОШІ ШУСТЕРУ?
А на каналі 3STV Савік Шустер скаржився на відсутність грошей, у зв’язку з чим було оголошено про можливе закриття каналу з 1 січня 2017 року. Питання: хто має дати гроші Шустеру? Держава? Тоді й працювати треба буде на державу. Якщо брати гроші у олігархів — доведеться працювати на олігархів. А щоб бути незалежним, треба мати свої ресурси. Шустер попросив бізнесменів допомогти. Чи відгукнуться? Потім почали обговорювати тарифи. У студії був присутній шеф «Нафтогазу» пан Коболєв. Прозвучала цікава інформація, що ця контора підвищила зарплати своїм керівникам у 10 (десять) разів. І це на тлі тотального зубожіння українців. Блискучий емоційний спіч виголосила Юлія Тимошенко, не залишивши каменя на камені від політики, особливо економічної, нинішньої влади. Але й Коболєв пред’явив підписаний прем’єр-міністром Тимошенко наказ про премію 3 млн доларів тодішньому шефові «Нафтогазу». Так, слова Тимошенко й справи Тимошенко — це різні речі. І це вже багато хто розуміє. Юлія все заперечувала й погрожувала Коболєву судом. Народ у студії її підтримував, оскільки дуже злий на владу.
Тимошенко добряче пройшлася по «грантоїдам», що працюють не на Україну, а на своїх фінансових добродійників, зокрема торкнулася так званого Реанімаційного пакета реформ. Я теж не вірю «грантоїдам». Хто платить, той і замовляє музику. «Грантоїд» ніколи не укусить руку, що дає, бо перестане давати; не скаже те, що не сподобається спонсорові. Щоб називати «грантоїдів» незалежними й об’єктивними, треба бути геть позбавленими відчуття гумору.
КАДРОВА СЛІПОТА
Міністр соціальної політики Андрій Рева викрив Тимошенко в багатьох гріхах часів її власного прем’єрствування. Лукава Юлія, дуже лукава... Утім, ще 2014 року ваш покірний слуга писав, що лише бездарна політика Порошенка (якщо вона такою буде) зможе забезпечити політичне відродження Юлії Тимошенко. Лише помилки й провали нинішньої влади повернуть Юлію на авансцену України з політичного небуття. Так усе нині й відбувається. Розумна ця пані, хитра, має потужну харизму, але їй дуже важко вірити, оскільки слова її рідко збігаються зі справами. І передбачити, куди понесе її (а разом з нею й країну) вітер політичних інтриг, украй складно. Крім того, вона дуже погано знається на людях, незрідка демонструючи феноменальну кадрову сліпоту. У її оточенні виріс цілий сонм негідників і пройдисвітів, які зрадили й партію «Батьківщина», й особисто Юлію Тимошенко. Мені здається, що цей сумнівний кадровий інкубатор Юлії функціонує досі. Для державного діяча невміння знатися на людях — це щось зі сфери професійної непридатності. Та й спіймана за руку, Тимошенко замість того, щоб чесно визнати помилку, починає викручуватися, що справляє вельми неприємне враження. Але поки народ, доведений до відчаю соціально-економічною політикою нинішньої влади, приймає Юлію «на ура». Так, адже вона говорить про те, що болить мільйонам простих українців, і говорить яскраво й пристрасно.
ПОЗБАВИТИСЯ КУЧМІЗМУ
На ТРК «Чорноморська» виступив народний депутат України VII-го скликання Андрій Сенченко. Він оголосив, що сьогодні абсолютна довіра українців до Петра Порошенка становить 5%, а абсолютна недовіра — понад 75%. За словами політика, Порошенко «представник другого ешелону Партії регіонів, який був у резерві». Він, як і Янукович, узурпує владу, але іншими методами. Порошенко вже привласнив собі безліч повноважень, хоча за Конституцією має обмежуватися обороною, безпекою й зовнішньою політикою. Результати його правління, за Сенченком, негативні. А експеримент з іноземними легіонерами в українській владі він оцінив негативно. Іноземці — це ширма для кланово-олігархічної системи, яку очолює нинішній Президент. Країна перебуває у важкій кризі, тому потрібні серйозні люди, щоб вийти з цього стану. Що ж до так званого АТО, хоча очевидно, що маємо війну, то, за Сенченком, це пов’язано з особистим комплексом Порошенка, до його психологічної залежності від Путіна, бажанням за будь-яку ціну зберегти свій бізнес у РФ і на окупованих територіях. Як переконаний Сенченко, ця влада не зміниться й сама не піде, оскільки Порошенко усвідомлює, що його чекає в разі втрати крісла. На іншому телеканалі аналогічно висловився Віктор Балога: якщо для народу Москва — агресор, то для влади — партнер по вигідному бізнесу.
А на каналі «112 Україна» призначений Президентом представляти Україну в Мінську Леонід Кучма вихваляв «нормандський формат» переговорів з Кремлем. І що ж цей формат дав корисного Україні? Як висловився екс-голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич, «це просто заморожування конфлікту, більше нічого». Але чомусь для нинішньої влади Кучма став незамінною фігурою, що яскраво характеризує саму цю владу...
Ми ніяк не можемо позбавитися прокляття кучмізму.
