Проте один із «програмних» нормативних актів — «Європейська конвенція про транскордонне телебачення» (ЄКТТБ), яку від імені уряду України 17 липня 1996 року було підписано у Страсбурзі, — усе ще не ратифіковано Верховною Радою України. І, відповідно, вiн не набув чинності у нашій державі. І справа тут не тільки у подоланні цілого ряду бар’єрів (наприклад, боязні експансії «заморського» телепродукту і втрати національної ідентичності), але й у необхідності гармонізації вітчизняного законодавства і європейського. Зокрема, і про це йшлося на прес-конференції «Транскордоннi ЗМІ у країнах СНД — шанси і ризики», що відбулася нещодавно у Києві. Так, наприклад, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Борис Холод, відзначивши, що ратифікація парламентом ЄКТТБ — вимога часу, звернув увагу на такі факти. Норми Закону «Про телебачення і радіомовлення», Закону «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» та ряду інших дають можливість неоднозначного тлумачення можливості доступу зарубіжних телерадіоорганізацій у інформаційний простір України (це ще м’яко сказано. — Авт. ). Крім того, зауважив голова Нацради, норми українського законодавства про ТБ узагалі не містять на сьогоднішній день поняття ретрансляції. Немає в Україні й закону про кабельне ТБ, який би, зокрема, регулював порядок ретрансляції зарубіжних програм у кабельних мережах. Таким чином, ратифікація ЄКТТБ вимагатиме внесення цілого ряду істотних змін до законів України, що регулюють діяльність електронних ЗМІ. А які ж вигоди ЄКТТБ?
У Європі, як повідомила експерт із питань регулювання європейських ЗМІ Лаура Дабо (Франція), до необхідності прийняття транскордонного підходу до сфери мас- медіа прийшли на початку 80-х. Тоді, по-перше, з’явилися нові технічні засоби передачі інформації (зокрема, широко почало використовуватися супутникове мовлення, яке не знає меж). І в цьому контексті стало зрозуміло, що конфлікти, які виникають між мовниками з різних країн, повинні регулюватися на основі загального міжнародного підходу. По-друге, в Європі зіткнулися з великим дефіцитом саме європейських телепередач порівняно з американською телеіндустрією. Таким чином, транскордонний підхід має перед собою дві основні мети (вони ж і вигоди). Перша — забезпечення свободи передачі телевізійних програм між країнами, а друга — забезпечення європейського виробництва теле- і кінопрограм для інших країн.
Особливо переконливі причини, через які ЄКТТБ потрібна і важлива для країн колишнього Радянського Союзу, назвав директор Інституту проблем інформаційного права (Росія) Андрій Ріхтер. По-перше, вона підтверджує як зовнішній, так і внутрішній плюралізм ЗМІ у цих країнах. Зовнішній плюралізм полягає у відкритості ЗМІ для інформації з-за кордону. А внутрішній — підтверджується тими положеннями конвенції, які говорять про право на відповідь, яке, хоч формально i записане у всіх законах про ЗМІ країн колишнього СРСР, але стосовно ТБ, на думку цього експерта, у жодній із країн колишнього СРСР не застосовується. По-друге, ЄКТТБ пропонує цивілізовані норми, які стосуються питань реклами, спонсорства і захисту інтересів неповнолітніх та апробовані десятиріччями розвитку ТБ у країнах Західної Європи шляхом боротьби між інтересами самих телемовників, інтересами аудиторії та інтересами держави. По-третє, ЄКТТБ, вважає А. Ріхтер, «замасковано» спрямована проти проникнення американських ЗМІ на європейські національні ринки. Щодо загроз місцевому телевізійному ринку, то, на думку дослідника, для України прийняття ЄКТТБ означатиме і підтримку українського виробника програм, тому що в конвенції недвозначно говориться про необхідність просування програм незалежних виробників телепродукції зі своєї країни.
Здавалося б, плюси ратифікації ЄКТТБ очевидні. Однак є й скептики, які вважають, що прийняття Україною загальноєвропейських правил гри на телевізійному ринку послугує тільки зміні експансії американського телепродукту на експансію європейського. Хоч як би там було, зрозуміло, що за ратифікацію парламентом України ЄКТТБ ратують не тільки альтруїсти, але й вельми «зацікавлені» особи. Можливо, зрозуміти це допоможе і коментар незалежного експерта з питань телебачення і радіомовлення Івана МАЩЕНКА:
— Чи ратифікує ЄКТТБ нинішній склад Верховної Ради? Не виключено: процеси стосовно її ратифікації нині активізувалися. Однак розглянемо питання за суттю. Є сили, зацікавлені у ратифікації ЄКТТБ, — і зовнішні, і внутрішні. Зовнішні сили — це, зокрема, зарубіжні телерадіоорганізації, які виявляють активне бажання працювати в українському телерадіоінформаційному просторі чи просувати сюди свої програми. Робити це прямо наше чинне законодавство забороняє (чи істотно обмежує). Так, наприклад, у Законі «Про телебачення і радіомовлення» говориться, що зарубіжні юридичні або фізичні особи, тобто нерезиденти України, не мають права створювати телерадіоорганізації, а тим же законом визначено, що тільки телерадіоорганізації можуть бути ліцензовані, тобто мати право на частоти, на телеканали для мовлення в Україні (ця практика, до речі, поширена в багатьох країнах). Зрозуміло, що ЄКТТБ відкриває для цих зовнішніх сил широке поле діяльності, в тому числі — й в Україні.
У нас також можуть бути сили, дуже зацікавлені в ратифікації ЄКТТБ. Ну, наприклад, сили, зайняті виробництвом чи продажем спиртних напоїв. Як відомо, наше законодавство забороняє рекламувати по телебаченню і радіо спиртні напої, а ЄКТТБ дозволяє, хоч і з певними обмеженнями. Отже, якщо ми ратифікуємо ЄКТТБ та її норми і положення перенесемо у наше законодавство, це буде дозволено й у нас. Другий приклад — наш Закон «Про рекламу» (потім це положення перенесли і до Закону «Про телебачення і радіомовлення») забороняє переривати рекламою художні фільми. Наша країна, напевно, одна з небагатьох, яка ввела такі обмеження. Так ось, ЄКТТБ не забороняє переривати: отже, і цю норму буде введено.
Але подивимося, що ж дасть конвенція телерадіоінформаційним суб’єктам України? За моїм переконанням, у наш телеінформаційний простір буде відкрито широкі ворота зарубіжним ТРК — і з погляду ліцензування, і з погляду поширення програм і т.д. Тому багато організацій (так би мовити, громадських, які діють на зарубіжні фінансові гранти) проводять різноманітні конференції тощо, у тому числі — й із залученням зарубіжних експертів, для переконання, що нам слід терміново все це робити. Чи розширить це можливості українських телеглядачів і радіослухачів у плані отримання інформації? Не розширить, тому що Конституція дозволяє цілком вільне отримання законним способом громадянами інформації. Немає у нас «глушилок», немає заборони мати супутникові антени і т.п., як це було за радянської влади: хто має можливість — приймай. Але з ратифікацією Конвенції, де урівноважуються права на поширення інформації на території України і для зарубіжних, і для вітчизняних мовників, і немає вже, так би мовити, патронажного захисту нашого національного виробника, національних ТРК із боку держави, звичайно, набагато сильніші та більш могутні фінансово, технічно, організаційно (а часто — і творчо) зарубіжні компанії матимуть перевагу на значний, хоч би і визначений, період активного освоєння цього ринку.
