На деякі телеканали взагалі не хочеться заходити, один раз глянеш — і негайно перемикаєш на інший, оскільки важко витерпіти атмосферу ворожості та нетерпимості, неприкритої неприязні до нашої країни. Вони в опозиції не до Порошенка, не до Гройсмана, не до Парубія, а до України як такої. І якби був тут навіть ідеальний президент, бездоганний прем’єр і симпатичний спікер, вони б, як мені здається, ненавиділи б Україну ще більше. Ні, прямо про це ведучі й учасники всіляких ток-шоу не виголошують, але майже в кожному запитанні, репліці, фразі відчувається така безодня неприйняття, презирства та відрази, таке бажання поразки та капітуляції України, таке жадання московського чобота, що витримати подібне для нормальної людини просто неможливо.
Судячи з усього, вибори 2019 року будуть битвою на знищення України. Власне, бої на пропагандистському фронті вже йдуть на повну силу.
Цікаво, що відроджуються пропагандистські схеми, які, як нам здавалося, залишилися у минулому. Знову ділитимуть Україну на сорти, нацьковуватимуть одні регіони на інші, використовуватимуть мовне питання для політичних провокацій. Ну, а влада не реагує на те, що свобода слова давно вийшла з берегів і перетворилася на свободу антиукраїнських зловживань на користь зовнішнього ворога. Кремль має немало пропагандистських центрів в Україні. А скільки таких центрів у Росії має Україна? Ось і воно. А потім знову будуть наші начальники схлипувати та скаржитися, що ми програємо інформаційну війну. Просте запитання: а скільки створено після 2013 року патріотичних ЗМІ: на телебаченні, радіо? Скільки з’явилося нових газет, журналів, інтернет-ресурсів? Яка підтримка була надана тим, хто вже давно відстоює в інформаційному просторі національні інтереси? І тоді все відразу буде зрозуміло.
Спікери наших специфічно «українських» телеканалів інколи дуже характерно прохоплюються. Наприклад, екс-дипломат часів Януковича Олег Волошин на «112» заявив, що він володіє українською мовою, але розмовляти по-українськи не буде, і це його принципова позиція, оскільки він представляє людей, що інакше бачать Україну і не бажають її «перетворення в Бандерштадт». Хто в Кремлі не підпишеться під такою заявою і такою поведінкою?
Це також сигнал промосковському електорату консолідуватися, будуватися в електоральні колони та діяти, битися за «Малоросію», а найкраще взагалі за «Південно-західний край». Серед орієнтованих на агресора осіб є такі, що мріють про повне розчинення України в Росії (на рівні Тульської або Саратовської області) та бажають колоніальності протекторату Москви над Україною з деякими місцевими бутафорськими структурами (за зразком «ДНР»-«ЛНР») і ті, хто згоден на щось подібне до домініону, коли формально всі інститути незалежності є, а самої незалежності немає (за зразком Білорусі). Вищеназваний екс-дипломат демонструє вельми агресивну пропагандистську форму, будучи одним із найбільш запрошуваних на «112» спікерів. У одному з останніх своїх сюжетів на «112» Волошин вів дискусію з російським опозиціонером, соціологом і родичем убитого в Москві Бориса Немцова Ігорем Ейдманом, що нині проживає за межами РФ. Волошин усіляко вигороджував Росію та з «луб’янським» ентузіазмом таврував США, які нібито винні в усіх бідах України. Екс-дипломат спробував навчати Ігоря Ейдмана російському патріотизму, звинувачуючи його в дуже доброму ставленні до Америки. Але й Ейдман дивувався, що громадянин України Волошин так активно виступає проти своєї країни. А Волошин відповів заявою, що людина за прізвищем Ейдман не має права погано говорити про Росію. Це чому ж, дозвольте запитати? Мабуть, зрозумівши, що перейшов межу, Волошин почав розповідати про власних «багаточисельних єврейських родичів». Усе це мало якийсь жалюгідний і непристойний вигляд. У цивілізованій (поки що!) державі, якою є Україна, обговорювати в телеефірі етнічне походження учасника дискусії — непристойно та недоречно.
Ейдман і Волошин — дві різні людини, що є представниками полярно протилежних політичних поглядів. І їхнє походження абсолютно нічого до цього факту не додає.
Наведена вище історія мала продовження. На каналі «Еспресо-TV» у студії «Захід» Антона Борковського Ігор Ейдман поділився своїми враженнями від спілкування з каналом «112». На його думку, на цьому каналі використовуються ті ж інформаційно-пропагандистські технології, що і на російському телебаченні. Багато що робиться за російськими лекалами та методичками. Все це може призвести до трагічних наслідків для України.
Але за кремлівськими методичками працює не лише «112» та пан Волошин. Ось і неперевершений Вадим Рабінович, нардеп і керманич партії «За життя», подав (за його словами) позов до суду проти спікера ВР Андрія Парубія, звинувачуючи його в «пропаганді нацизму». І як це було? Про це у своєму «Політклубі» розповів Віталій Портников.
Парубій сказав, що пряма демократія — річ хороша, але її механізми часто використовувалися диктаторами для захоплення влади та перетворення її в абсолютну. Віртуозно використовував ці механізми (референдуми, плебісцити) й Адольф Гітлер, перетворюючи пряму демократію на засіб знищення демократії як такої. Де ж тут «пропаганда нацизму», як стверджує Рабінович? Це констатація історичного факту. Інцидент демонструє, що публіка, яку представляє лідер партії «За життя», не зупинятиметься перед спотворенням фактів, наклепами, продукуванням фейків та іншого.
На ICTV у програмі «Свобода слова» обговорювали екологічну катастрофу в Криму, пов’язану з роботою хімічного заводу «Титан».
У студії розповідали, що на «Титан» до цих пір попри всі міжнародні санкції поставляється українська сировина.
Що ж, продовжується горезвісна стратегія «договорняків» і сидіння одним задом на двох стільцях.
Перший заступник міністра у справах тимчасово окупованих територій Юсуф Куркчі повідомив, що Закон України «Про вільну економічну зону Крим» вимагає таких постачань. Мабуть, цей закон давно вже слід відмінити.
Екс-міністр туризму Криму Олександр Лієв сказав, що «Титан» не може працювати в умовах окупації і має бути закритий. Дивує мовчання нашого Міністерства екології та персонально міністра Семерака. Розповідали і про шантаж України з боку окупантів, мовляв, те, що сталося на «Титані», — це нібито через відсутність води. Давайте воду до Криму! Але в студії переконливо довели, що екологічна катастрофа зовсім не через відсутність води, а внаслідок грубого порушення технологічних норм. Чому, до речі, Україна до цього часу не припинила сприяти роботі цього заводу? Тому що піклується про кишеню олігарха? Георгій Тука пояснив, що все через сумнозвісний закон «Про вільну економічну зону», закон абсолютно корупційний, який лобіюється у Верховній Раді.
Такий собі пан Сизов із громадської організації «Донецький інститут інформації» вимагав відновити постачання води до Криму за рахунок України. Сизов тиснув «на сльозу»: мовляв, у Криму населення страждає. Але під окупацією населення завжди страждає. На те й окупація. Мабуть, Сизов хотів, щоб під російською окупацією жилося весело та комфортно, і оплачувала це щастя Україна? Такі пани часто вдають із себе безмежно наївних (до ідіотизму!) людей. Фігурант повторював: Крим — це ж наша територія, як же води не давати? Крим буде нашим, коли там припиниться іноземна окупація. Зважати на сизових — означає увіковічувати окупацію і Криму і Донбасу. Кримська журналістка Валентина Самар сказала, що всі розмови про «наших людей» — всього лише спосіб легалізувати торгівлю з окупантом. За її словами, за перший рік окупації до Криму ввезли українських товарів на один мільярд доларів, Україна в особі своїх корумповано-мафіозних діячів допомогла окупантам освоїться на ще не освоєній ними території у найскладніший для них період. Подали руку братської допомоги агресорові. Лобісти такої політики сьогодні активізуються.
