Скандальне інтернет-послання президента всєя Російської Федерації Дмитра Медведєва Віктору Ющенку та відповідь українського Президента російському колезі жваво обговорювалися на деяких українських телеканалах. «5 канал» вирішив 13 серпня запросити до студії антиподів — депутата від Української народної партії пана Зайця та депутата від Партії регіонів пана Лук’янова. Власне позиції фігурантів були зрозумілі ще до їхньої появи в ефірі, як і ставлення до події їхніх партій. Нічого нового й цікавого опоненти не повідомили. Тим паче, що пан Лук’янов не міг суперечити заяві партійного вождя В. Януковича, який однозначно в цій конфліктній ситуації засудив (як завжди) Україну й пообіцяв, що коли він прийде до влади, Кремль буде ним абсолютно задоволений.
Напевно, «5-му» слід було цікавитися думкою не політиків, людей однозначно заангажованих, а експертів, вчених, дипломатів, які змогли б пояснити, звідки «ноги ростуть» у інтернетних «витівок» Д. Медведєва і які наслідки це може мати для України. А так вийшов звичайний «базар», де перекричати пана Лук’янова не зміг би навіть найзагартованіший крикун, принаймні депутату Зайцю й ведучим Конотоп й Кужеєву втрьох це не вдалося. Журналісти «5-го» вже давно могли б скласти власне уявлення про особливості потенційних гостей. Наприклад, я не можу пригадати жодного випадку, коли б у конфліктній ситуації з північно-східним сусідом пан Лук’янов виступив на боці України. І тут виникає масштабніше питання: як бути з людьми й організаціями в Україні, що, перебуваючи при владі, послідовно й системно відстоюють інтереси іноземної держави? Однак це питання у нас в Україні публічно на державному рівні чомусь не обговорюється.
Наша еліта не лише сама демонструє відсутність солідарності, а й її часто цілеспрямовано й вправно розколюють, використовуючи тих, хто вже багато років свідомо працює не на Україну. Цим людям не соромно руйнувати країну, а ми соромимося говорити про них уголос... Негайно злетяться наші «вільні журналісти» й закричать про «полювання на відьом». А мовчання дуже допомагає політичній «нечистій силі» робити її далеко не добру справу.
14 серпня «5 канал», керуючись своєю схемою «плюралізму», запросив пана Жданова й пана Фінька, двох політологів, які стоять на полярних позиціях. До речі, в багатьох країнах, демократичність яких ні в кого не викликає сумнівів, щойно мова заходить про суверенітет і гідність нації, будь-який «плюралізм» закінчується. І дійсно, хіба, коли йдеться про свободу й незалежність, можливі протилежні точки зору? І якщо я заявляю в ефірі «Слава Україні!», то обов’язково «для рівноваги» має бути запрошений опонент, який проголошуватиме: «Україну геть!»? Здається, на «5-му» плюралізм розуміють саме так, на мій погляд, викривлено. Жданов зазначив, що в ситуації, яка склалася у відносинах між Україною та Росією, було б несправедливо звинувачувати лише українську сторону. Безсумнівно.
А то просто, мов чорт із табакерки, повискакували всілякі місцеві «квіслінги», які почали посипати свої й наші голови попелом, рвати на грудях сорочки, схлипувати й нити про «величезну й непробачну провину України» перед «старшим московським братом». Мовляв, якби поводилися «краще», вклонялися нижче, плазували азартніше, принижувалися натхненніше, то не було б у кремлівського начальника підстав бути нами незадоволеним.
Немає ніякого сенсу вести дискусію з подібною публікою. Сумно лише, що в них переважні позиції на наших телеканалах. Дуже сильна ця публіка в українських (?) ЗМІ.
Антон Фінько в його звичайному стилі не щадив «Україну, що провинилася» і, як мені здалося, зі злорадністю сповістив, що українська зовнішня політика «збанкрутувала». При цьому дуже хвалив Кучму за його вправне «багатовекторне» балансування. Щоправда, пан Фінько забув, що Тузла, де Україна й Росія стояли за один крок від збройного конфлікту, сталася за президента Кучми та прем’єр-міністра Януковича. Ніщо не може врятувати «ягняти», коли «вовк» схотів їсти, крім добрячих власних «іклів». Сьогодні Україна почувалася б трохи впевненіше, маючи 500-тисячну добре озброєну, виховану в національному дусі армію. Натомість підла, тупа, страждаюча на клептоманію та схильність до зради «еліта» знищувала й грабувала Збройні сили України, постійно деморалізуючи їх скороченнями, звільненнями та розформуваннями, а нині Юлія Тимошенко добиває армію та флот рекордно низьким (за всі роки незалежності!) фінансуванням. А якщо щось станеться, постане питання про відповідальність... Нині Україна провокує військову агресію проти себе своєю слабкістю та беззахисністю. Розумні та патріотичні еліти створюють потужні армії не для нападу, а саме для того, щоб ні в кого не виникло спокуси організувати «маленьку переможну війну» проти їхніх країн.
Пані Тимошенко може скільки завгодно розігрувати з себе патріотку, але її фінансове придушення українського війська показує всім, хто ще не втратив здатності мислити, справжнє єство її «патріотизму». А нашим політологам, схильним у кризових ситуаціях таврувати свою країну, фактично завдаючи їй удару в спину, треба було б усвідомити, що холуйство й демонстрація рабських інстинктів іще нікого не виручали у важку хвилину. Пана Фінька дуже засмутила, як він висловився, «спокійна, але вперта тональність» відповіді Президента України президентові Росії. Мовляв, треба було покаятися, стати в позу покірності, а тут раптом упертість і невизнання «провини». Між іншим, упертість — це чудова риса, коли вона виявляється в боротьбі за справедливу справу. Саме цієї риси так не вистачало нашому Президентові ці п’ять років...
Дай Боже, щоб наш народ, захищаючи свої національні інтереси, продемонстрував легендарну українську впертість. Більше поважатимуть.
Ведучому «5 каналу» пану Кужеєву спілкування з народним депутатом Лук’яновим здалося замало, й у суботу, 15 серпня, Кужеєв знов потішив глядачів душевною розмовою з Владиславом Лук’яновим, який нещодавно вивченою українською висловив обурення тим, що Президент України «роздратував нашого північного партнера», а у відповіді на його інтернет-«дацзибао» «не виявив конструктивності». Напевно, відчуваючи (дякувати Богу!) якусь необ’єктивність своїх оцінок, пан Лук’янов визнав «помилки» з боку Росії, а позицію нашого Президента чомусь назвав «провокаціями».
Оскільки конкретизації не було, я з усіх сил намагався пригадати, які зовнішньополітичні кроки Віктора Ющенка можна назвати провокаціями, але так і не пригадав. Очевидно, провокаціями Москва й пан Лук’янов вважають будь-які проблиски незалежності в політиці України. Якщо окремі особи хочуть стояти навколішки перед Кремлем, то це їхня особиста справа, але чому вони так маніакально намагаються всю країну поставити в таку некомфортну позу?
Канал «Інтер» анонсував у своєму ефірі потік радянських кінофільмів минулих років. Це саме те, чого зараз бракує українському суспільству? Канал «Інтер» стає серйозною проблемою для України. Канал, який наполегливо й принципово, я б навіть сказав концептуально, не бажає бути українським і хоч щось робити для нашої країни. Філія «Останкіно» (чи Луб’янки?) в Україні...
У анонсі недільних інтерівських «Подробиць» було заявлено, що політики «нацьковують народи, український й російський», тобто телеканал у складній для країни ситуації спробував сісти на два стільці відразу, зіграти й станцювати «і нашим, і вашим». Це не безсторонність, коли жертву агресії й агресора ставлять на один щабель, рекомендуючи тому, хто захищається, припинити опір, що тільки надихає нападника на подальше насильство. Таку реакцію працюючого в Україні телеканалу на безпрецедентно хамську витівку російського президента навряд чи можна назвати адекватною.
Сумно, що й пан Яценюк солідаризувався з іноземним лідером, заявивши, що Віктор Ющенко дав підстави Д. Медведєву для його грубих нападок на Україну. Мої найгірші передчуття щодо особистісних рис пана Яценюка починають виправдовуватися. Бувають ситуації, коли не можна бути нейтральним, тим паче підігравати силам, які атакують твою країну.
Гадаю, що на цих виборах політики, котрі роблять своїм основним принципом безпринципність, бажаючи зібрати голоси на абсолютно всіх електоральних полях, будуть неабияк розчаровані. Виборці вже давно чекають чесних і переконаних кандидатів, які не підлаштовуються до електорату, не мімікрують. Українці втомилися від політичних хамелеонів. Сумно це писати, адже, чого гріха таїти, покладав певні надії на пана Яценюка, як колись сподівався на пані Тимошенко...
Приємно здивував канал «1+1», який у підсумковій недільній програмі ТСН подав ситуацію з інтернет-«дацзибао» Д. Медведєва дотепно, об’єктивно і з позицій національних інтересів України. До речі, новинні програми «1+1» стають дедалі цікавішими й симпатичнішими. Дай Боже, щоб усе й далі йшло в цьому напрямку. Зокрема, канал дав дуже цікавий сюжет про страшний стан наших фінансово розгромлених урядом Збройних сил, унаслідок чого Україна тепер є дуже привабливою мішенню для будь-якого потенційного агресора. Усе-таки шкода, що «1+1» переключився на абсолютну аполітичність, його суспільно-політичних програм дуже бракує...
Але загалом наші телеканали в черговому раунді інформаційної війни, в якій нас (швидше, ми самі себе) загнали в глуху оборону, виглядали досить блідо та непереконливо.
