— Яких, з вашої точки зору, проектів, концептуальних ідей бракує нашому ТБ (теми, жанри, адресність для якоїсь специфічної аудиторії та ін.)?
Костянтин РОДИК, головний редактор газети «Книжник–Ревю»:
— Бачу сучасне телебачення таким, щоб наприкінці робочого дня з’являлася думка, аби не пропустити тієї чи іншої програми. Сьогодні, на жаль, таких програм небагато. Для мене особисто це «Буржуй-2». Цікаво, чи не зіпсується він на другій частині? Як буде з реалізацією самої книжки «Буржуй-2»?
Непогана програма В’ячеслава Піховшека «Епіцентр», але вона занадто класична, така сама, як програми Кисильова чи Доренка. Технологія одна і та ж. Чогось несподіваного у нас на ТБ, на жаль, немає.
Тому з задоволенням завжди дивлюсь НТВ, лужковський ТВ-центр: там є якісь несподівані ходи.
Скажімо, нашому ТБ бракує передачі, яка бодай трішки конкурувала б із програмою Радзінського в Москві. Подібне було. Це коли Вадим Скуратівський на «1+1» вів свою авторську програму. Але він зник. Чому — не знаю. Необхідні програми — огляди книжкових новинок. Москвичі їх мають. Ми, на жаль, ні.
Я, наприклад, організував би книжкову програму у вигляді конфронтації між письменником і видавцем. Чому наші видавці не видають праць гарних письменників, яких в Україні доволі? Чому їх видають москвичі, і заробляють на цьому непогані гроші? Частиною цих грошей ділячись з нашими авторами. Чому у нас не ризикують видавати тих, кого Москва видає щедро? Одеситів, харків’ян, львів’ян. От у такій передачі я зіткнув би лобами авторів, які мають потенцію, і видавців, які жодної, як на мене, потенції не мають у ринкових умовах. Олександр ТУМАНОВ, християнський психолог:
— Хотілося б, аби наше вітчизняне телебачення було менш орієнтоване на гарячі точки, сенсації, на кримінал. А містило б побільше позитивної, а головне — навчальної інформації. Раніше, нічого не побоюючись, багато програм можна було показувати дітям. Наприклад. «Клуб кіноподорожей», «У світі тварин» тощо.
Це були програми, пізнавальні для дитини. Сьогодні дітей необхідно відганяти від телевізора через те, що там показують.
Почуття подиву і роздратування вселяють ті обсяги реклами, що панує на нашому телебаченні і, м’яко кажучи, далеко не завжди влаштовує мене своїми моральними стандартами. Та ще більше дратує, коли дивишся фільм iз дитиною, і дитина бачить і чує справжні «перли» такої реклами.
Бракує програм, присвячених проблемам української сім’ї, способам їх вирішення, взаєморозуміння між подружжям, батьками та дітьми, подружжям та їх найближчим оточенням. Це могла б бути передача-аналіз складних ситуацій — побутових, соціальних.
Ігор ЛІХУТА, продюсер народної артистки України Таїсії Повалій:
— Не сприймаю і не розумію на телеканалах серіалів. Всі вони однакові. Із задоволенням дивлюся програму «Табу» Миколи Вересня. І хоча стилістика в кожній передачі однакова, розмаїття тематики і неординарні рішення приваблюють. Трохи більше б хороших ток-шоу.
Трохи більше б гумору і перцю. Крий Боже, не чорнухи! Всі дивляться «Поле чудес», весь світ спостерігає за шоу Філа Донахью. У нас поки немає таких програм. А вони, на мою думку, потрібні. Більше б таких програм, як «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека. Дивлячись її — треба думати.
Про українських телевізійних журналістів. Деякі з них надто м’які, мляві якісь. Треба бути більш жорсткими, треба не озиратися назад.
Ми живемо в молодій державі, багато чому тільки вчимося. Всі чудово розуміють, які кошти вкладено в російське телебачення, і що залишилося нам. Крихти. І проте наше телебачення розвивається.
Юрій ПАХОМОВ, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, академік НАН України:
— Хочу відразу побажати вітчизняним телевізійним програмам менше свідомої і невипадкової заданості. На мою думку, прихильність до якоїсь однієї лінії, хоч би і державної, завдає справі великої шкоди, дає несвободу. А без свободи справжнього ефекту немає, справжньої якості немає. Скажімо, читаючи газету «День», я намагаюся визначити її орієнтацію. На сторінках цього друкованого видання можна зустріти різних представників — і правих, і лівих, ідеологів прозахідних і антизахідних. І все цікаво читати, можна порівнювати. На моє глибоке переконання, подібне має бути і на телебаченні.
Важливо також оптимізувати різні шоу, які хоча в мовленні і переважають, але наразі вони мало що дають для думки і душі. Шоу потрібні. Особливо для молоді. Але молодь, передусім, потребує того, щоб були роздуми, щоб щось проникало з інтелектуальних висот у душу, у свідомість. А коли дивишся більшість нинішніх програм, думаєш: це ж з стародавнього світу під рубрикою «хліба і видовищ», але ... тільки видовищ без хліба.
У нас же є прекрасні мислителі, цікаві люди. Сергій Кримський — до речі, він часто публікується в газеті «День». Вадим Скуратівський — дуже цікава людина. Він, як правило, присутній лише в пресі. Юрій Павленко, унікальна людина, знає світові цивілізаційні процеси, знає дуже досконально історію України. До того ж він — чудовий оповідач. Чому інколи, звичайно, без перебору, не давати глядачам духовну їжу через цих людей? Серйозного, важливого для формування особистості на нашому телебаченні, на жаль, дуже і дуже мало.
І, нарешті, торкнуся своїх професійних інтересів. Доля України залежить від реформ. Те, що кажуть і показують на нашому ТБ про реформи, вражає: дуже поверховий аналіз, інтерв’ю, які нікому нічого не дають. За десять років я на ТБ жодного разу не бачив серйозної репрезентованої передачі з цієї тематики, заявляю відповідально. Ми отримали реформаторську катастрофу. Нас спіткала величезна реформаторська невдача. Хто аналізує джерела цієї невдачі? Ніхто. Чи використовується світовий досвід, щоб осмислити, що робити далі? Не використовується. Такі передачі мають обов’язково бути в програмах вітчизняного ТБ. Особисто я б організував передачу «Україна в контексті світових цивілізацій» або «Україна в контексті глобальної економіки».
