Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Телегід

26 жовтня, 2012 - 00:00
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ СТЕНЛІ КРЕЙМЕРА «КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ» / ФОТО НАДАНО ПРОГРАМОЮ «АРГУМЕНТ-КІНО»

 

ХХ століття. Аналіз самознищення

 

Уночі з 28 на 29 жовтня, о 01.15, на каналі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм Стенлі Креймера «Корабель дурнів»

Події в знаменитій стрічці класика американського кіно Стенлі Креймера «Корабель дурнів» розгортаються на початку 1930-х. Місце дії — пасажирський лайнер, що пливе під веселу музику з Мексики до Німеччини. Він ущерть заповнений різними людьми. Що це за корабель, що це за люди? Є питання, є і відповіді...

Отже, ці люди на «кораблі дурнів» постають певним символом людського суспільства, що страждає від пороків та ницих пристрастей. І саме це, на думку авторів, зрештою стане причиною приходу до влади Гітлера. Саме так у літературній першооснові, в однойменному романі американської письменниці Енн Поттер. Ну і, власне, в його екранізації — у фільмі Стенлі Креймера.

Взагалі образ «Корабля дурнів» у світовій культурі досить давній. Ця назва, зокрема, нагадує нам про два знакових твори європейської літератури й мистецтва. Передусім, це сатирична поема німецького письменника Себастьяна Бранта, яку було надруковано наприкінці 15 століття і яка зажила правдивої слави та великої популярності. Ну і, звісно, йдеться про картину знаменитого голландського художника Ієронімуса Босха, яку написано невдовзі по тому, і яка нині експонується в Луврі. І це алегорії суспільного корабля, що прямує в пекло.

Заокеанські кінознавці вважають, що Стенлі Креймер був найзнаменитішим, як вони кажуть, меседж-режисером двох повоєнних десятиліть американського кінематографа. Він є одним із тієї плеяди кінематографістів, які були налаштовані своїми фільмами не розважати глядачів, а змінювати світ. Тобто йдеться про кіномистецтво соціального послання. Фільми обов’язково спрямовувалися проти чогось — проти фашизму, расизму, антисемітизму, нетерпимості тощо. І це робилося щиро, поза будь-яким державним ангажементом. Тому стрічки Креймера та його однодумців не назвеш пропагандою, хоча їх часто і небезпідставно звинувачували в дидактичності й тенденційності.

Що ж до кіношляху Стенлі Креймера, то його кар’єра — це хрестоматійне втілення американської мрії: розпочинав підсобним працівником на студії, потім був клерком, асистентом сценариста, під час війни фільмував антифашистські пропагандистські стрічки, а по війні вже продюсував і знімав велике кіно самостійно... Детально ж про творчість Креймера йтиметься у спеціальному сюжеті.

Повертаючись до фільму Креймера «Корабель дурнів», у якому, зокрема, головні жіночі ролі виконують неперевершені Вів’єн Лі та Симона Синьйоре, варто зауважити, що він залишається одним із найвиразніших художніх, мистецьких свідчень про ХХ століття. Для такого свідчення про жорстоку добу, як з’ясувалося, не обов’язково нагромаджувати гори трупів на екрані. Варто лише показати, як люди в доброму гуморі прямують до могили. Втім, Себастьян Брант, Ієронімус Босх, Стенлі Креймер — вони не так вели про минуле, як застерігали сучасників перед майбутнім, що є наслідком наших повсякденних вчинків. Отже, це своєрідні мистецькі листи-попередження, адресовані нам із вами...

Володимир ВОЙТЕНКО

Газета: 
Рубрика: