Цілком універсальна історія
Із неділі на понеділок, із 17 на 18 червня, о 00.25, на каналі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм Тамари Дженкінс «Дикуни».
У фільмі американської режисерки та сценаристки Тамари Дженкінс «Дикуни» йдеться про брата і сестру, які росли із мрією якомога швидше позбутися опіки брутального батька. Й ось, багато років по тому, як вони почали незалежне життя, постала проблема — треба доглядати за важкохворим старим. Не просто із цим змиритися. Власне, ще важче досягти злагоди із самими собою, побороти внутрішніх демонів, що зростив у них батько...
Фільми з подібними сюжетами часто-густо є, сказати б, надривними, з підвищеним градусом емоцій. Картина ж Тамари Дженкінс «Дикуни» є щасливим винятком із правила. Авторці вдалося створити теплу екранну атмосферу, що не стало на заваді глибині стрічки... Також це, без перебільшення, цілком універсальна історія, що, так чи інакше, може стосуватися кожного з нас. Ідеться про складність людських стосунків, складність і часто жорстокість життя, але водночас про його цінність, про потребу вибачати й підтримувати одне одного... Разом із тим, цей сюжет можна розглядати і як суто американський. Сказати б, як такий, що символізує суспільну кризу Америки, яка старіє, коли за зовнішнім лоском криються великі та серйозні проблеми. Утім, парад інтерпретацій — не що інше, як ознака серйозного кінотвору.
Не зайве також зауважити, що фільм «Дикуни» не випадково і справедливо відзначений низкою престижних кінофестивалів та професійних нагород. Переважно вони дісталися самій Тамарі Дженкінс за оригінальний сценарій до фільму. До речі, саме за сценарій вона також номінувалася на «Оскара». Але й кінематографічна спільнота не обійшла своєю увагою виконавців головних ролей: Лору Лінні (теж номінація на «Оскара») та Філіппа Сеймура Гоффмана. Чудовий, блискучий актор! Саме про нього, про його творчість ітиметься в програмі у традиційному відеосюжеті.
Насамкінець зауважу, що ця питомо трагікомедійна стрічка про перипетії родинних стосунків, власне, стосунків брата й сестри, як і годиться для цього жанру, створена без особливих формальних вигадок. Вона світоглядно осмислена, концепційно вивірена й має надзвичайно виразний фінал, який, утім, не стільки ставить певну крапку, скільки дарує надію.
Володимир ВОЙТЕНКО
