З неділі на понеділок, з 4 на 5 грудня, о 00.45, на каналі «1+1», у програмі «Аргумент-Кіно», — стрічка одного з найцікавіших російських режисерів нового покоління Миколи Хомерікі.
— Головна героїня фільму цієї достоту викличної стрічки — Ангеліна, інспектор у справах неповнолітніх, — розповідає автор та ведучий програми Володимир Войтенко. — Її роль, до речі, виконує не драматична акторка, а балерина, донька колись надпопулярного російського актора-гумориста Геннадія Хазанова — Аліса Хазанова. Так от, її Ангеліна живе у великому місті на теплому морі російського Далекого Сходу, страждає від самотності й береться кардинально змінити своє життя після того, як маленький опіканець простодушно назвав її «самотньою старою дурепою».
Микола Хомерікі фільмував свою картину у Владивостоці. Цим він ніби підмішує до стандартної міської фактури туманні морські пейзажі з рибальськими човнами і танцями білих дельфінів. Але простір, в якому існує героїня, залишається кінематографічно впізнаваним, російським пострадянським — така собі сірувато-бруднувата околиця цивілізації. Люди у цій місцевості також живуть сіруваті й бруднуваті. І неповнолітні злочинці та міліціонери розмовляють однією мовою — матом. (Зауважу, його тут багато, але вона органічна й доречна.) Ну, і свята в цих людей схожі на будні — такі ж убогі, хмільні й похмільні.
Хомерікі наполягає, що знімав кіно про себе, не дивлячись на те, що героїня — стара діва. Хоча чоловікові про жінку, безумовно, фільмувати важко: у жінці багато нелогічного, емоційного, у неї абсолютно інша система координат. Але й завжди цікаво знімати про те, чого не розумієш, цікаво розгадати загадку.
Зрештою, для Хомерікі — це, зокрема, кіно про прагнення людини змінювати своє життя. Він переконаний: це можливо у будь-якому віці. Головне — мати внутрішній стрижень. При цьому киває на себе, каже: «У мене було дві вищі освіти, бізнес, а я раптом усе покинув і взявся за кіно».
Справді, шлях Хомерікі до мистецтва непростий. Він стабільно працював бухгалтером на підмосковному заводі з виробництва «Кока-коли», та все обридло: кинув і подався мандрувати за єдиним двотижневим залізничним квитком по Європі. Зупинився в Амстердамі, навчався і відкрив згодом успішну фірму з імпорту побутової хімії. Але знову не те. Ну а подробиці творчого шляху режисера — у спеціальному сюжеті програми «Аргумент-Кіно».
Нині ж Микола Хомерікі напружено складає сценарій свого майбутнього фільму, в якому знову міркуватиме «про темряву». Він цитує Льва Толстого: «Якщо ти прожив день і не подумав про смерть, значить, дарма його прожив». І погоджується з Толстим. Мовляв, більшість людей думають про смерть тільки в екстремальних ситуаціях, коли серйозно захворіють або на війні. Якщо ж думати про неї замолоду і здоровим, то життя може скластися інакше — одразу розумітимеш, що важливо, а що ні. «Я намагаюся пам’ятати про смерть завше. Забуваю про неї лишень, коли нап’юсь», — і це також слова російського кінорежисера Миколи Хомерікі.
«Казка про темряву» брала участь у престижній програмі Каннського кінофестивалю під назвою «Особливий погляд». А на сочинському фестивалі «Кінотавр» виконавець головної чоловічої ролі Борис Каморзін був визнаний найкращим російським актором 2009 року.
І це стрічка про пошук кохання. Проблема, що зрозуміла й цікава кожній людині.
