Що примушує багатьох глядачів постійно «перемикатися» з одного телеканалу на інший? Переважно — невідповідність телевізійної пропозиції глядацьким потребам. Це, власне, і створює широке поле для конкуренції між каналами, а також можливість появи нових каналів, незважаючи на те, що вже і тих, що існують, здавалося б, — більше, ніж досить. Наприклад, на цьому тижні на місці колишнього КТМ з’явився К1, який, судячи зі слогану «культ першості», ставить перед собою дуже і дуже амбіційні цілі. Чи відповідають програми телеканалу поставленій високій планці — глядач (поки тільки київський) може оцінити сам. А поки «День» запропонував експертам поміркувати:
? «ЧИМ СЬОГОДНІ, В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ НА СИЧЕНОСТІ ТЕЛЕРИНКУ (І ТЕЛЕЕФІРУ), МОЖЕ ПРИВЕРНУТИ ГЛЯДАЧА НОВИЙ ТЕЛЕКАНАЛ
Артем БІДЕНКО , політолог, голова Координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами України:
— Мені здається, сьогодні в Україні ніхто не може провести телевізійну революцію — тобто, створивши новий канал, впевнено вивести його в лідери ринку. Навіть ввести до п’ятірки лідерів фактично неможливо. По-перше, це спричинено досить стабільною ситуацією на медіа-ринку і сформованими смаками глядачів; по-друге, це викликано гнучкою політикою каналів, що лідирують, — по суті, жоден із них не має однозначної концепції, ідеології, вони орієнтуються на вподобання глядачів. Тобто не формують свого глядача, а деформуються самі під тиском його вподобань (хоче «Бумер» — буде «Бумер»). Нарешті в нинішній ситуації, як показує досвід інших країн, єдина можливість стати лідером телеринку — це забезпечити сукупність низки складових: великих грошей, грамотної команди, серйозних рекламних контактів, можливості забезпечити хоча б 30% ефіру продукцією власного виробництва, а найголовніше — ніша! Канали MTV, Discovery, BBC, Cartoon Network — це структури, які знайшли нішу і зайняли її. Поки що в Україні жоден із телеканалів не може винайти таку нішу і повністю зайняти її. Музичні канали не пропонують своєї продукції і не мають грошей та концепції. «5 канал», знайшовши унікальну нішу під час революції, втратив її сьогодні й не в змозі (фінансовій та ресурсній) забезпечити український аналог ВВС. Той самий К1, який хоче орієнтуватися на прошарок освічених людей, інтелектуалів, по ідеї, знайшов цю нішу, але по суті реалізує стандартну політику будь-якого телеканалу, просто ставить собі більш високі задачі. От якби, за прикладом «РТР Культура», цей канал повністю зорієнтувався на прошарок інтелігенції (людей театру, кіно, естетів тощо), це була б зовсім інша історія. Отже, я бачу проблему не в насиченості — ринок насправді ненасичений. Я бачу проблему у відсутності ідей та можливостей. Не в останню чергу причина в тому, що всі телеканали сьогодні розглядаються як прибуткові площадки та політичні платформи. А «нішевий» канал, проривний канал має стати аполітичним і орієнтуватися на довгостроковий прибуток. І тільки тоді він досягне успіху. А в принципі — все можливо, і, мабудь, через 5 років ми говоритимемо про зовсім іншу п’ятірку лідерів українського телеефіру.
Олесь ЯНЧУК , кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України:
— Чим привернути глядача? Перш за все — новинами. Бо й телебачення, зрештою, це — новини. Вони мають бути незаангажованими і містити незалежну точку зору журналіста. Фільми варто дивитися в кінотеатрі, що я, наприклад, і роблю. Якщо ж немає такої нагоди, то я би дуже хотів, щоб була можливість представити фільми — перлини світового кінематографа, фільми режисерів, які десятиліттями не втрачають своєї популярності. І що дуже важливо — не переобтяжувати фільми-шедеври рекламою, як це постійно відбувається на комерційних каналах. Бо якщо реклама вже почалася, то можна спокійно шукати інший канал, адже ти знаєш, що не спізнишся. А дивись — можна на тому (іншому) каналі й залишитися. І ще одне — ми всі вже, напевно, наїлися серіалів. На мою думку, в серіалах актори втрачають можливість показати свою майстерність, почуття, а режисери не мають можливості зробити постановку на відповідному рівні через обмаль часу і грошей.
Іван АНДРУСЯК , письменник:
— Насправді у нас не насиченість, а ілюзія насиченості телеринку — адже канали зазвичай схожі один на одного, як близнюки, а деякі (найбільші) понаплодили собі «дітищ», до яких сплавляють весь ширнепотріб і всю гидоту, «відпрацьовану» на каналі «старшому». А вільних ніш на ринку більш ніж достатньо, але заповнюватися вони почнуть аж тоді, коли бодай один канал відмовиться від тупого ретранслювання попси, яку в Росії чи Штатах давно пережували й викинули на смітник, і звернеться до культурних, естетичних, нарешті, етичних запитів українця.
Нам конче необхідний нормальний культурологічний канал, який би без патосу, без фанатизму, без надриву, без шароварно-гопачкових «писків- дрисків» розповідав глядачам про українську як традиційну, так і модерну чи постмодерну культуру, мистецтво, історію, соціум. Розповідав би, власне кажучи, про те цікаве, цінне, унікальне, яке поруч із нами і в нас самих, але якого ми чи не помічаємо, чи побоюємось, чи соромимося, чи, на догоду чужоземним загарбникам інформаційного простору, здуру вважаємо «немодним». Канал, де взагалі не було би чорнухи, жовтухи й попсятини, де був би мінімум політики, але максимум культурології й документалістики, а ще в міру, але найкращих дитячих програм. Таким, власне кажучи, мусило б бути громадське телебачення, і його дуже бракує.
Також потрібний, як на мене, спеціальний спортивний канал. Тут, здається, й дискутувати нічого, настільки ця потреба очевидна. Але ще дужче потрібно, аби телеглядачі самі мали змогу обирати в пакеті канали, які бажають дивитися, а не нав’язував їм це який-небудь монополіст-оператор кабельних послуг.
Валерій ГРОССМАН , телевізійний менеджер:
— Якби я міг відповісти на це питання, я б відкрив цей новий телеканал і привернув увагу телеглядачів. Справа в тому, що зараз у нас більшість каналів позиціонують себе як сімейні. Всі ці канали — універсальні, схожі один на одного, і відрізняються вони тільки вартістю і якістю продукту. Хто може собі дозволити дорожчий продукт, той і виграє, хто не може — той програє. Гадаю, зацікавив би глядача спеціалізований канал. Але у нас ще не готові робити телеканал, який привертає не все населення, а лише якусь його частину. У нас бояться, що ця частина виявиться дуже маленькою і з цим ані рейтингу, ані частки аудиторії канал не буде мати. Я як глядач хотів би бачити канал, на якому були б програми на більш складному рівні, ніж, наприклад, «Криве дзеркало» або «Сміхопанорама». Але коли я дивлюся рейтинги, як наші, так і російські, то бачу, що найулюбленіші програми — «Аншлаг, аншлаг!» і «Криве дзеркало». Це правда. Мене дуже турбує, що сьогодні і в Україні, і в Росії найпопулярніший серіал — «Зцілення любов’ю». Я добре ставлюсь до людей, які роблять цей серіал, деякі з них — мої друзі, але... Є дуже багато таких «але». Тому, можливо, публіка втрачена безповоротно, і нічим новим її вже не здивуєш.
