Кілька разів за час двотижневої відпустки я як телеглядач, не обмежений у часі (в тому сенсі, що вранці можна було поспати довше, ніж звичайно), проводив «експеримент», здавалося б, заздалегідь приречений на неуспіх, — намагався знайти в літньому опівнічному та постопівнічному ефірі телепродукт, хоч трохи «придатний для вживання». І вивів для себе певну закономірність — чим менш змістовний телеефір, тим більше часу витрачаєш на перегляд телевізора, тобто кількість «відловлених» смислiв наче «розмазується» на весь відрізок часу, приділеного цьому заняттю. Дещо нагадує так званий закон Паркінсона — робота займає весь відведений на неї час,— тільки у випадку з нічними телепереглядами «коефіцієнт корисної дії» наближається до нуля.
Можливо, вищезазначена закономірність дуже суб’єктивна та працює виборчо, однак спробую коротко змалювати, про що це я.
От якщо вмикаєш телевізор і натикаєшся в ефірі на що-небудь більш- менш варте (наскільки взагалі можна знайти в літньому нічному ефірі хоч що-небудь гідне якщо не уваги, то хоч би згадки), то після закінчення цього «чого-небудь» — ну, наприклад, старого, вже десяток разів до того баченого фільму, — є певний шанс вимкнути телевізор. Якщо ж одразу не знайдеш, то «нічна експедиція» телеканалами може зайняти мало не півночі.
І начебто вже телевізор дивитися розхотілося. І давно вже зрозумів, що якщо за дві години «стрибків» із телеканалу на телеканал нічого хорошого на жодному з них не знайшов, то навряд чи знайдеш. Не слухати ж дівчат із рекламними усмішками, які протягом тривалого часу намагаються заманити хоч одного наївного телеглядача, який повірить, що варто йому лише прочитати слово в правильному напрямі або вгадати по очах обличчя артиста, якого за довгі роки мигтіння на екрані не впізнати просто неможливо, то великий грошовий приз просто гарантований. На іншому каналі можна, щоправда, виявити щось краще — наприклад, торішній документальний фільм російського виробництва, за стилістикою вельми схожий на кримінальні зведення, в якому розказують про технології організації рекламних «лохотронів» (щоправда, такий продукт — уже з деяким натяком на інформативність — показують частіше вже зовсім далеко за північ). Тут і там зустрічаються нічні повтори випусків новин, які мало того, що один від одного не завжди помітно відрізняються, так ти їх ще ввечері бачив. І не можна сказати, щоб настільки збагатився корисною інформацією, що варто було б дивитися «на біс», але все одно дивишся — точніше, переглядаєш, — тобто не настільки вникаєш, щоб забивати цим голову, але досить для того, щоб «бути у курсі»... Один із відносно прийнятних варіантів — зупинити свій вибір на одній із серій «Сімнадцяти миттєвостей весни». І пригадати слова з моновистави Євгена Гришковця про те, що можна купити на дисках «усього Штирліца», покласти вдома і жодного разу не подивитися (у самого вдома лежать чотири касети, щоправда, перша розпечатана. — М.М. ), а от коли його показуватимуть по якомусь телеканалу в незручний час — дивитимешся. Але ж буває й так, що примудрився за все своє життя жодного разу так і не подивитися «всього Штирліца», і тоді починати з середини якось не хочеться...
І от нарешті знаходиш щось таке, що теоретично можна було б подивитися, але якось уже дуже пізно, і відчуваєш, що краще вже й не дивитися, а то можна остаточно поламати і без того більш ніж умовний розпорядок дня (точніше — розпорядок доби), і сніданок переміститься ближче до обіду, а ввечері велика ймовірність зайнятися тим самим. Тобто розміститися перед телевізором із думкою: от лише новини подивлюся, щоб бути, так би мовити, «у курсі» суспільно-політичних процесів... А процеси ці за своєю динамікою нагадують іноді латиноамериканський серіал: дія розвивається настільки мляво, що витрачати дорогоцінний час на його перегляд якось безрозсудно. Але багато з тих, хто від самого початку взявся таке «мило» дивитися, кинути вже не можуть: варто пропустити одну серію — і ти вже «випав», а витраченого на попередні серії часу шкода. Утім, і в телевізійному «милі», і в політичному, десь приблизно у 118-й серії, трапляються несподівані повороти сюжету — як, наприклад, президентський виступ посеред ночі. Інша річ, наскільки динамічними та змістовними будуть наступні серії...
