23 серпня можна було поспівчувати російським офіціозним каналам «РТР» і «Вести», яким хотілося якось викрутитися з неприємної для нинішнього просталінського керівництва їхньої країни ситуації, пов’язаної з тим, що випадає на кінець серпня День пам’яті жертв нацистських і сталінських репресій.
Канал «Вести» чомусь як історичних експертів запросив маловідомих істориків Наумова та Дюкова, хоч у Російській Федерації є як мінімум два десятки авторитетних фахівців із радянсько-німецьких відносин 30-х років минулого століття, які могли б більш аргументовано висвітлити обставини, пов’язані з підписанням пакту Молотова—Ріббентропа.
До речі, пан Дюков є автором багатьох антиукраїнських агіток псевдоісторичного характеру, наприклад, його «кришталевому перу» належить опус про нібито вчинений українськими націоналістами влітку 1941 року єврейський погром у Львові. Зразок витонченої словесності пана Дюкова (якого дехто у Росії вважає знавцем українського питання): «Із витріщеними очима, з піною на губах, вони (українські націоналісти. — Авт.), стиснувши у зубах довгі кинджали, з гучним гиканням мчали Львовом...». Хотів би я бачити «гомо сапієнса», здатного, стиснувши у зубах довгий і важкий кинджал, при цьому ще й «голосно гикати»... Пану Дюкову бути б автором пригодницьких романів, а не істориком.
Варто згадати, що у виданій у Москві антиукраїнській агітці «Бандеризація України», особи, її що уклали, докоряють «Енциклопедії Голокосту» в тому, що вона нічого не розповідає про «антиєврейські злочини українських націоналістів» у Львові. Та це й природно, «Енциклопедія Голокосту» — серйозне видання, і поширенням кремлівських казок не займається.
Спочатку московські історики спробували відмити Молотова—Ріббентропа, використовуючи психологічну конструкцію: усі сволоти, усі крадуть, так чому претензії лише до нас? І в цьому контексті розповіли страшну історію, як підступні поляки ще 1934 року підписали договір про співпрацю з Німеччиною, й разом із нею зібралися напасти на СРСР. Про які спільні бойові дії країн, між якими мали місце колосальні протиріччя, могло йтися, московські «знавці» не пояснили. Німеччина вороже ставилася до Польщі з моменту виникнення цієї держави, висувала до неї територіальні претензії, та й поляки зазнавали страху перед Німеччиною так само, як і перед СРСР.
Цікаво, що польська пропаганда, прагнучи дискредитувати українських націоналістів, постійно звинувачувала їх у пронімецьких настроях. Хороші, однак, союзнички? І найголовніше: цей польсько-німецький договір, на відміну від радянсько-нацистського пакту, жодних наслідків не мав. Про таку цікаву обставину московські експерти вважали за краще промовчати.
Потім московити дуже яскраво описали страхітливу мілітаризацію Німеччини, яка, нібито, смертельно налякала товариша Сталіна та підштовхнула його до горезвісного пакту. Слід думати, що СРСР ні про яку війну не подумував, жодної мілітаризації не проводив, а був таким собі стадом, що мирно жує на сонячній поляні. Адже одних тільки танків СРСР до 1939 року мав більше, ніж усі інші країни світу разом узяті, що, безсумнівно, свідчило про його безприкладну миролюбність...
«РТР» і «НТВ» удовбували телеглядачам елементарну тезу: СРСР мав рацію, підписавши союз із Гітлером. При цьому — Сталін — «голуб миру», а Гітлер — демон війни.
Бард Олександр Городницький із приводу пакту написав пісню «Вальс тридцять дев’ятого року», де дуже яскраво й талановито передав суть цієї змови двох людоїдів:
«Полыхает кремлевское золото,
Дует с Волги степной суховей.
Вячеслав наш Михайлович Молотов
Принимает берлинских друзей.
Карта мира меняется наново,
Челядь пышный готовит банкет.
Риббентроп преподносит Улановой
Хризантем необъятный букет.
И не знает закройщик из Люблина,
Что сукна не кроить ему впредь,
Что семья его будет загублена,
Что в печи ему завтра гореть.
И не знают студенты из Таллинна
И литовский седой садовод,
Что сгниют они волею Сталина
Посреди туруханских болот.
Акт подписан о ненападении —
Можно вина в бокалы разлить.
Вся Европа сегодня поделена —
Завтра Азию будем делить!
Смотрят гости на Кобу с опаскою.
За стеною ликует народ.
Вождь великий сухое шампанское
За немецкого фюрера пьет».
Московські експерти не відзначалися доказовістю, вважали за краще виголошувати «абсолютні істини», наприклад: «до середини 30-х років ідея комуністичної експансії була повністю вичерпана». Щоправда, чомусь іще досить довго існував штаб такої експансії — Комінтерн. А вже після 1945 року насильницьким шляхом були створені маріонеткові комуністичні режими в низці країн Європи й Азії. До речі, московським «оракулам» слід почитати мемуари генерал-лейтенанта МГБ Павла Судоплатова «Секретные операции», де почесний чекіст розповідає, як наприкінці 40-х років ХХ століття він особисто возив до Праги й Будапешта загони дебістських бойовиків у штатському для забезпечення «перемоги соціалізму» в цих країнах. СРСР до останнього дня свого існування від ідеї світової комуністичної експансії не відмовлявся. Це й Афганістан, і підтримка родинних режимів у Азії, Африці та Латинській Америці, й відчайдушна боротьба за розширення свого впливу в світі. Між іншим, базу електронного стеження за США «Лурдес» на Кубі закрив не Горбачов і навіть не Єльцин, а вже Путін.
«РТР» і «Вести» намагалися всю відповідальність за розв’язання Другої світової війни покласти на західні країни й повністю обілити «безгрішного» Сталіна. Звісно, хто ж виправдає Захід за Мюнхенську зраду Чехословакії? Важливо, щоб сьогодні Захід не повторив тих самих помилок і підлот. Адже в гонитві за власним спокоєм і благополуччям за будь-яку ціну можна всього цього позбутися. Як це й сталося 1939-го...
Але Захід засудив Мюнхенську змову, а пакт Молотова—Ріббентропа в нинішній Російській Федерації всіма силами виправдовується. У цьому й різниця. Певна річ, у світлі останніх ідеологічних новацій Кремля московські телеканали не могли не натякнути, що поляки самі винні в тому, що викликали роздратування партайгеносе Гітлера — чому б їм не віддати фюреру Данциг — Гданьськ...
А «українознавець» Дюков виправдовував напад Сталіна на Польщу тим, що німецький фюрер шантажував радянського, що, мовляв, якщо він не вступить у війну, то на сході Польщі може виникнути якась українська держава. А недопущення будь-якої української державності — це, за Дюковим, справа «свята», що реабілітує будь-які злочини. Незабаром московські «знавці» зовсім забрехалися, звинувачуючи поляків у тому, що вони ще у «20-ті роки окупували частину Радянського Союзу». Окупація частини Білорусі й України сталася 1920 року. А СРСР, як відомо, виник 1922-го. А на 1920 рік існували формально незалежні комуністичні республіки Україна й Білорусь.
А ветеран ЦК КПРС товариш Фалін навіть звинуватив у розв’язанні Другої світової війни Литву й Естонію, оскільки ці мікродержави також щось підписували з Німеччиною...
Взагалі, винні всі, крім «успішного менеджера». Та й СРСР усю Європу визволив. Забули, чи що? Адже ГУЛАГ — це набагато краще, ніж Бухенвальд.
Дали слово й В’ячеславу Ніконову, російському політологу, рідному внуку В. Молотова. Онучок виявився абсолютно гідним свого дідуся, котрий вирізнявся особливим нахабством і безцеремонністю щодо країн, які мали нещастя потрапити під кремлівський чобіт. Молотов-онук сповідує ті ж імперські ідеали, що й його предок, який говорив письменнику Феліксу Чуєву в довірчих бесідах: «Добре, що російські царі навоювали нам стільки землі. І нам тепер легше з капіталізмом боротися... Своє завдання як міністр закордонних справ я бачив у тому, щоб якомога більше розширити межі нашої Вітчизни. І, здається, ми зі Сталіним непогано впоралися із цим завданням».
А ось як сам Молотов описував «добровільне приєднання» Литви, Латвії й Естонії до СРСР: «Комуністи й народи Прибалтійських держав висловлювалися за приєднання до Радянського Союзу. Їхні буржуазні лідери приїхали до Москви для переговорів, але підписати приєднання до СРСР відмовлялися. Що нам було робити? Я вам маю сказати таємно, що я виконував дуже твердий курс. Міністр закордонних справ Латвії приїхав до нас 1939 року, я йому сказав: «Назад ви вже не повернетеся, поки не підпишете приєднання».
З Естонії до нас приїхав військовий міністр, я вже забув його прізвище, популярний був, ми йому те саме сказали. До цієї крайності ми мали вдатися. І виконали, по-моєму, непогано... А їм діватися нікуди». Молотов забув сказати, що естонські, латвійські й литовські державні діячі після цих «переговорів» потрапили до в’язниць і таборів, де й загинули...
Канал «РТР» дав репортаж з Афганістану, в якому засудив США за те, що вони створили на території цієї країни велику кількість військових баз, і з докором нагадав, що СРСР «будував в Афганістані школи й лікарні». Але не нагадав «РТР», що внаслідок цієї бурхливої будівельної діяльності чомусь загинуло понад мільйон громадян Республіки Афганістан. Пригадав «РТР» у мажорному дусі й відомого телевізійного брехуна й провокатора Аркадія Мамонтова, знову поставивши йому в заслугу те, що він «викрив таємні в’язниці ЦРУ на Україні». Ця зухвала брехня була спростована переконливим чином іще колишнім нашим міністром оборони Анатолієм Гриценком, а «РТР» і Мамонтов продовжують, наче нічого й не було...
Усе це свідчить про те, що тоталітаризм у наших сусідів аж ніяк не помер, він там і тепер живіший за всіх живих, просто змушений трохи пристосовуватися до нових обставин, що склалися в світі, що в нього не завжди виходить...
