«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка», — так зазвичай починалася «Вечірня казка» дідуся Панаса на українському телебаченні. За радянських часів вечірній телеефір центральних каналів щодня на п’ятнадцять хвилин був відданий дитячим казкам. Хрюша, Степашка та інші ляльки були дитячими героями протягом не одного десятиліття. Якщо взяти до уваги те, що каналів було всього два (ЦТ та УТ), то заповнення дитячими вечірніми програмами було стовідсоткове. Сьогодні телеканали, що готують вечірні дитячі програми, можна перелічити на пальцях однієї руки. Більшість телеканалів вважає свій батьківський обов’язок виконаним, транслюючи мультфільми — і частіше за все західного виробництва. Це простіше, ніж підготовка постановочної програми. Але чи виховують ці мультики добрі якості дитини — питання спірне. Про сучасний стан дитячих програм на Першому Національному каналі «Дню» розповіла керівник групи програм для дітей Тамара ПАВЛЕНКО.
— Які зміни відбуваються у підготовці дитячих передач у зв’язку з приходом на УТ-1 нового керівництва?
— Зараз у нас почали працювати нові актори, які поступово набирають професійну форму. Міняємо ляльки. Нещодавно ми закінчили роботу над ляльковим серіалом про Буратіно і готуємося до зйомок нового.
— Як, на вашу думку, необхідно підходити до створення сучасних дитячих програм?
— Мені здається, що у цій сфері у нас існують певні «ножиці». Суспільство відійшло від старих ідеологічних істин. Воно змінилося, стало самостійним і самодостатнім. Усе це супроводжувалося певним технологічним розвитком. Тому сучасних дітей дуже важко «утримати» на дитячих програмах. Вони дивляться «відики». Батьки, як правило, привчають їх до споглядання телебачення як споживачів. Тобто молодь проковтує інформацію і все. Аналіз побаченого відсутній. А ми все-таки думаємо, що у дитячих передачах повинен бути стимул змусити працювати душу дитини, спонукати її до певних дій. Діти не повинні бути пересічними споживачами. Це не дорослі, які мають роботу і біля телевізора відпочивають. Телебачення не повинно бути «чистим» відпочинком для дітей. Воно мусить обов’язково стати стимулом до роботи.
— Тобто формат казок-постановок, які ви пропонуєте, важливіший, ніж мультфільми?
— Як для мене, то так. Мені здається, що навіть хороша розмова на чотири хвилини дасть дитині більше, ніж простий мультик, який можна дивитися на всіх каналах з ранку до ночі. Це елементарно, як те, що на ніч не треба багато їсти.
— Чи відповідають західні дитячі програми, на кшталт «Телепузиків», нашій ментальності?
— Я думаю, що так. «Телепузики» — гарна чуттєва програма, не обтяжена якимось зайвими речами. Це програма на відчуття — ласку і добро. І хоча вона розрахована на маленьких дітей, але її дивилися діти і старшого віку. Тому що за добром сумують як дорослі, так і діти.
— Як ви ставитеся до західних мультфільмів, що наче прописалися у нашому ефірі?
— Негативно. У них дуже яскраво виражена агресія. Я б навіть не назвала це агресією, але там присутня якась недоброзичливість. Наші мультфільми робилися у більш наївній формі. У їхніх мультиплікаційних героїв недобрі обличчя. Актор за кадром щебече дитячим голосочком про щось добре, але обличчя у героя перекошене, і це не може бути естетично прийнятним. Принаймні маленькою дитиною. Тобто ці мультфільми навіть чисто зовнішньо несуть негативний імпульс.
— Зараз в ефірі з’явилися окремі дитячі канали, зокрема у Росії. Чи потрібні дитячі програми за таких умов?
— Я думаю, що потрібні. Бо навряд, що кожна сучасна мама, яка змушена вирішувати безліч побутових проблем, має можливість щодня поговорити з дитиною. А якщо дитина 10 — 15 хвилин послухає повчальну історію у «Вечірній казці», то вона там знайде для себе щось нове. Це маленький ритуал, як стара аптека. Зараз багато нових аптек, але вашу душу гріє стара аптека на Саксаганського, куди ви ходили у молодості, і знаєте, що там працює найкращий аптекар, котрий порадить найкращі ліки. Так само і «Вечірня казка» — це маленький вечірній дружок, котрий дає корисні поради. Маленька розмова на важливу тему. Ця програма повинна примушувати працювати дитячу душу і серце. Дитячі конкурси, що регулярно проводяться нашою редакцією, підтверджують, що ми цього досягаємо. Нас просто завалюють роботами. Адже річ, зроблена власними руками, будує цілу культуру дитини.
— Раніше «Вечірня казка» була єдиною у вечірньому ефірі. Сьогодні на інших каналах також з’являються казки. Але чи можна тут говорити про конкуренцію?
— Відверто кажучи, ні. Тому що, наприклад, лірник Сашко має свої «плюси», але, як на мене, йому часто не вистачає акторської майстерності. Хоча в цілому він мені симпатичний своєю ідеєю. Слава Богу, що казками ще хтось займається, крім нас. Зараз головне робити більше програм для дітей, а хто їх робить, це вже не має значення.
— Що для вас зараз є найскладнішою проблемою і якою ви бачите «Вечірню казку» у майбутньому?
— Головна проблема на сьогодні: відсутність достатнього фінансування програми. Зараз нам потрібно зробити нове оформлення і нові ляльки. Адже якщо програма не розвивається, то вона втрачає. Якщо мудро підходити до створення «Вечірньої казки», то це тема вічна, як і інформація. Це найкраще, що ми можемо зробити для країни. При всьому при тому, що мистецькі програми цікаві, але все-таки вони мають свою специфічну публіку. А казка — це єдина програма для розвитку дошкільнят.
