Він смішний. Занадто гарний. А також страшний і до здригання потворний. Він має те, чого немає в мене. Я йому не позаздрю. Він мене не пережене. Ми весь час боремося.
Інший — той, кого іншують. Пекло — це Інші. «Фразу «Пекло — це інші» завжди розуміли неправильно, — заперечує Жан-Поль Сартр. — Усі думали, начебто нею я хотів сказати, що наші стосунки з іншими завжди зіпсовані, що це — суте пекло. Натомість я мав на думці зовсім інше».
Так, це не про стосунки. Інший — це не я або, краще, так: не-я. Він — іншого кольору, статі, раси, релігії, віку, політичних переконань, способу існування, досвіду, звичок. Дивний об’єкт, що завжди перебуває за смугою відчуження. З інакшого місця, з інакшого світу, приречений на інакше життя й інакшу смерть. Відгородитися від нього іронією, стінами, ідеологічними доктринами, законами, кордонами, окопами, пострілами, вибухами набагато простіше, ніж його зрозуміти, бо для розуміння потрібне певне зусилля, на котре треба ще наважитися.
То вже й не так страшно. Навіть навпаки.
Якщо потиснемо одне одному руки, будемо безсмертними.
