Ольга ГЕРАСИМ'ЮК, «1+1»:
1. Цей рік, у принципі, зробив телебачення більш значним
у нас у країні. З'явилася якась конкуренція, з'явилися цікаві обличчя,
непогані програми. Але якоїсь однієї суперяскравої події я не пригадаю.
Вітчизняне телебачення, можливо, чергового разу продемонструвало, як воно
може управляти країною, зробило це переконливо, але це не нова функція
ТБ взагалі. Нас, звичайно ж, уразили і навіть шокували форми, методи, засоби...
Але це знову ж таки специфіка розвитку нашого суспільства.
2. Як на мене, наше ТБ більше подавало якихось «заїжджих»
героїв і майже нікого з наших. Артист, поет, актор, співак — обов'язково
зарубіжний. Це також цікаво, але ми при цьому зовсім забули про своїх.
Скажімо, коли в Грузії молода людина пише хоча б одну римовану строфу,
грузини співають їй гімни, оголошують національним героєм. А ми соромимося
цілих поколінь своїх героїв. Нікого за рік ми яскраво не показали — жодного
артиста, поета, прозаїка, режисера...
4. Звісно, були відверті невдачі, було багато прохідних
проектів, багато що було «вкрадено» в зарубіжних телевізійників — і це
наші загальні невдачі. Все це я б і визначила як нашу загальну невдачу,
тому що минулого року особливого прориву на нашому ТБ не було. Воно залишилося
могутньою ідеологічною зброєю, це так! Але воно не стало класним професійним
телебаченням. Адже ТБ не тільки «робить» вибір, але й існує ще для іншого
життя.
5. Не вистачає індивідуальності, власного обличчя. Напевно,
тому, що ми мало любимо себе, намагаємося дивитися на когось і робити так
само, як вони. А це шкідлива звичка. А ще тому, що ми зовсім не знаємо
себе. На Захід ми маємо прийти зі своїм обличчям, зокрема телевізійним.
Багато які журналістителевізійники так і не знають власної мови. Здавалося
б, дрібниці — вивчити українську і розмовляти нею на ТБ. Адже мова — це
не тільки засіб повідомлення інформації, це культура, спосіб мислення.
Це банально, але це й є головна проблема всієї України.
Тетяна ЦИМБАЛ, «Новий канал»:
1. Подія року — це інтерактивне телебачення. Воно, щоправда,
з'явилося в Україні ще минулого року, та набуло широкого поширення тільки
цього.
2. Через велику кількість «телеоблич» важко роздивитися
героїв.
3. Може, це буде нескромним, але телепроектом року я б
назвала феномен динаміки розвитку «Нового каналу» .
4. Бог із ними, з телепровалами — хіба варто в передсвяткові
дні говорити про невдачі? Так важко і хворобливо, як переживають свої невдачі
самі творчі люди, котрі щось не так зробили, ніхто не переживає. Залишимо
невдачі минулому.
5. А чого не вистачає українському телебаченню? Яскравих,
талановитих, добрих художніх проектів, які так люблять глядачі. Думаю,
що це відбувається через абсолютно явну політичну та фінансову заангажованість
каналів.
Денис ЖАРКИХ, СТБ:
1. Головною подією є те, що московські ТВ-технології спрацювали.
Тепер основний постачальник ідей для нашого телепростору перебуває за кордоном,
і українське телебачення залежить від головних російських каналів так само,
як українська економіка — від російських енергоносіїв.
2. Безумовно, Доренко . Українські спроби наслідувати
поки мають жалюгідну форму, а свого, поряднішого шляху ніхто навіть не
намагається знайти.
3. Мабуть, всю анатомію українського ТБ-99 можна зрозуміти,
подивившись «Епіцентр» Піховшека . Диктат ведучого, бажання за будь-яку
ціну «замочити» опонента, приниження перед силою, неповагу до чужої думки,
неможливість за деревами ліс побачити. Дивитися на це неприємно, але це
правда нашого життя, а тому цей проект необхідно продовжувати.
4. Можна сказати, що телепровал спіткав усе українське
ТБ. Серед українських ТВ-монстрів не знайшлося не тільки Сахарова чи Солженіцина,
які плюнули б в обличчя держимордам, а й навіть виверткого царедворця,
який умів би сказати щось оригінальне, нове і свіже.
5. Українському ТБ бракує уваги до глядача. Наприклад,
глядач дуже любить яскраві особистості, однак начальство традиційно їх
не переварює. І поки в нас буде розвиватися адміністративно-командне телебачення,
особистості не матимуть можливості пробитися на екрани.
Андрій ОРЛЕНКО, головний редактор телебачення Вінницької
облтелерадіокомпанії:
1. Поява на «1+1» української ліги КВК . Я вважаю,
що це суттєвий фінансовий, менеджерський, рейтинговий прорив єдиної власне
української телекомпанії. Крок не стільки у бік Росії, скільки крок до
відчуття, що й тут можна робити розкішне телешоу такого масштабу і на потужній
основі.
2. Микола Вересень . Все ж таки «Табу» .
Чому — важко сказати. Достатньо європейська телеособистість, європейська
манера ведення.
3. «Ніч виборів» на «1+1» . Уперше в такому оперативному
й динамічному жанрі та з різноманітними способами подання матеріалу. Я
тут не говорю про об'єктивність, а про суто професійні якості цього проекту.
5. Фахівців — в усіх галузях: від менеджерів до журналістів
і операторів. Чому — через брак грошей і досвіду. Раніше наші кадри відтікали
до Москви, а тепер, дивіться, вже й «Амік» приходить до нас. Якби я був
«великим начальником», то перевів би національні телеканали на супутниковий
зв'язок, тоді нам — регіоналам — було б більше простору для маневру, від
чого зросла б і якість нашої продукції. Зробив би регіональні телерадіокомпанії
автономними структурами, залежними від Держтелерадіо номінально — за польським
принципом.
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
1. Телевідкриття року — у тому, що українські телевізійники
і журналісти, як і глядачі, та й власники каналів, відчули, що українське
ТБ може робити, але не робить — бо не хоче ризикувати, або йому це категорично
не дозволяють. Я маю на увазі «Ніч виборів» на «1+1» і «Тітан
і К о » на «Інтері» . Розкутість журналістів, розкутість гостей
студій, думок ще раз показали, що є найпростіший спосіб вилікувати країну
від комплексу неповноцінності: у нас є колосальна кількість яскравих особистостей.
Вони не загрожують країні. Це треба дуже добре засвоїти. Вони зміцнюють
її потенціал, віру в неї.
2. Телебачення — такий потужний засіб, що воно не повинне
випинати телеобличчя як такі. Телеобличчя — це дуже часто інструментарій,
яким користується суспільство, щоб адекватно донести якісь свіжі ідеї або
інформацію. Модератори, в принципі, — це і є досягнення інформаційного
суспільства. Чому телеобличчя інформаційних каналів користуються величезною
популярністю? Наприклад, Алла Мазур на «1+1» , Ганна Шульгіна
з «Вістей» (ТІА «Вікна») або Юлія Валєєва з
«Новин звідусіль» («Гравіс» для каналу ICTV)
. Бо в їхніх передачах не домінує особистість як така або особа як
така. Вони свої обличчя роблять інструментом досягнення мети, а не самоціллю.
3. Телепроектом року — дуже простим і абсолютно необхідним
— вважаю «Проти ночі», «1+1» . Тут є вся сіль: діалоги, спілкування
і активність. Це те, чого в нас так не вистачає на екрані.
4. Телепровал року — це, на жаль, манера подавати інформацію
на Першому національному каналі . Останнім часом ситуація стала
дещо пристойнішою, але під час передвиборної кампанії та виборів там подача
інформації далеко йшла від професіоналізму та хорошого смаку. 5. Нашому
ТБ бракує гри розуму, уяви, фантазії і любові до українців.
Данило ЯНЕВСКИЙ, «1+1»:
1. «Версії Ольги Герасим'юк» .
2. Мирослав Попович .
3. «Вибори-99» на каналі «1+1» , ефір — ніч
із 31 жовтня на 1 листопада.
5. Не вистачає — грошей, при очевидному для всіх надлишку
різноманітних козлів. Для них, утім, теж. Таке життя.
В'ячеслав ПІХОВШЕК, «1+1»
1. Для мене особисто такою подією стали президентські вибори
— вони, поза сумнівом, тягнуть на явище, вагоміше, ніж лише телеподія.
Російське «событие» як співучасть, дотик до буття мені здається точнішим,
аніж українське «подія», те, що діялося як таке. Українське телебачення
достойно виявило себе під час виборів: не більше, але й не менше, ніж дозволяла
це йому сама країна, громадський і політичний контекст, у якому існувало
телебачення. Для мене особисто і для Студії «1+1» спрацювало правило:
«коментарі — вільні, факти — священні», а один факт вартий тонни коментарів.
І для нас важливо, що те, на яких фактах ми грунтуємося, видаючи наші коментарі,
вирішуємо ми самі.
2. Для мене, нехай це не здається дивним читачам «Дня»
(може здатися), ним став Леонід Кучма — в «Епіцентрі» . Хоча
адекватними учасниками «Епіцентру» були ще декілька його учасників. Не
бажаючи здаватися кращим або привабливішим, не граючи в демократа, радикала
чи автократа, Л. Кучма був природнім. І це викликало довір'я. Викликало
довір'я визнання факту: що в політиці керуються інтересами, а не почуттями,
розрахунком, а не емоціями. Від «здаватися чи бути» Еріха Фромма не далеко
до «бути і мати». Журналістам, які формують громадськість у її думці, приємно
працювати з такими людьми: їх легко розглядати в мікроскоп. Щоправда, Л.
Кучма знав, що багато хто свідомо обрав для його оглядин проктоскоп, але
з цим нічого не міг подіяти навіть і він. Президент був в «Епіцентрі» адекватним
мікроскопу, в який його розглядали. Саме це його і виокремлювало.
5. Телебачення розвивається. Якщо комусь не подобається,
що воно стає більш політичним — це його проблема, як і його проблема, що
ТВ переходить із якості інформування в якість формування, від відображення
дійсності — до визначення інтересів. Телебаченню ще не вистачає більшого
авторського погляду. Незалежність журналістики — суть залежність від авторського
підходу. Розумію, що комусь не подобається диктат автора. Та, на моє переконання,
диктат журналістів-авторів завжди краще, ніж диктат політиків, які переймаються
тим, що ми творимо їм репутацію. Та це їхня проблема. Вони самостійно,
без жодного примусу обрали собі професію політика, як і ми — журналіста.
Це означає, що вони й повинні грати за запропонованими пресою правилами
гри.
Олексій МУСТАФІН, «Інтер».
2. Якщо ми говоримо про те, що насправді дивляться наші
телеглядачі, то телеобличчям року я б назвав Сергія Доренка . Враховуючи
всі його плюси і попри всі його мінуси. Тому що, безумовно, Доренко продемонстрував
силу телебачення, показав, як воно впливає на життя громадян. Внесок Доренка
в результат російських думських виборів просто очевидний. З іншого боку,
підтвердивши, наскільки сильним є телебачення, він показав, наскільки треба
обережно, виходячи з журналістської і загальнолюдської етики, підходити
до ТБ.
3. Безумовно вважаю, що телепроектом року є «Титан і
К о » (Інтер) .
4. Телепровалом року, точніше телерозчаруванням, міг би
назвати післявиборні проекти на російських каналах, які були набагато нижчими
за рівнем, ніж українські. При тому, що можливостей у російських каналів,
безумовно, більше, ніж у наших — маю на увазі не тільки «Інтер» .
Українці виявили себе професійнішими з телевізійної точки зору, більш етичними
— яким би дивним це не видавалося деяким нашим телеглядачам.
5. По-моєму, українському телебаченню бракує... українського
телебачення. Хотілося б, щоб у нашому телевізійному просторі було більше
професійних конкурентів. Розширення поля конкуренції — відчутний стимулюючий
момент у будь-якій сфері, тим більше в такій, як телебачення. Під час передвиборних,
виборчих, післявиборних проектів російського та українського телебачення
особливо яскраво було видно, наскільки стимулююче впливає конкуренція.
Українське телебачення змушене постійно відвойовувати телеаудиторію в російського,
тому що наш глядач привчений дивитися «не наше». Російське ж, як і раніше,
переконане в своїй першості, мені здається, дещо розслабилося.
У переддень Нового року «День», як зазвичай, підбиває
підсумки телевізійних 365 днів, що минули. Щоб при цьому бути максимально
об'єктивними і, за можливістю, подати найширший спектр думок, ми вирішили
звернутися до відомих телеосіб як столичного, так і регіонального ТБ. Їхні
відповіді на п'ять запитань «Дня», як на нас, дають вельми об'ємну картину
телеефіру-99 і радують наявністю здорової критичності й бажання «шукати
і не здаватися» в році 2000-му. Отже:
1. Телевідкриття року.
2. Телеобличчя (герой) року.
3. Телепроект року.
4. Телепровал року.
5. Чого бракує нашому ТБ і чому?
