«27 жовтня вітчизняне телебачення почало відлік нового часу», — написала одна з російських газет, відгукуючись на перший випуск супершоу «Поза склом» (ТВ 6) . Цю фразу про початок відліку нового часу ми чули зовсім недавно — 11-го вересня. І в обох випадках йшлося про підступну витонченість. У випадку з терактами — «зброї» нового типу, спрямованої проти цивілізації. У разі з телепроектом — зброї саморуйнування, цивілізацією породженої.
Автори супершоу «Поза склом» вважають його своєрідним реалістичним театром, актори якого самі собі сценаристи й режисери. Аналоги цього проекту з різним успіхом ідуть у Європі й Америці, незважаючи на демонстрації протесту й дискусії щодо моральності самого видовища.
Умови гри прості й заманливі: три пари юнаків і дівчат віком 20 — 25 років замкнено у московському помешканні площею 130 кв.м з усіма вигодами. У цьому замкненому просторі протягом місяця їм пропонується вести споживацький спосіб життя, розважатися й при цьому спробувати не втратити людську подобу.
Родзинка супердійства в тому, що його учасники цілодобово перебувають під прискіпливим спостереженням 30-ти камер, прихованих і ні. Тричі на день найцікавіші й найпікантніші фрагменти цього відео виносяться на розсуд глядачів.
Розрахунок авторів нової програми чіткий. Учасники телеексперименту добре засвоїли, що від їхньої поведінки залежить рейтинг програми і каналу в цілому. Глядачі ж, з їхньою палкою любов’ю до серіалів, жадають дедалі грандіозніших видовищ, краще — «суничних». Відтак піддослідних одразу й свідомо штовхають на прояв ницих почуттів, потурання смакам глядацької аудиторії. Немає сумніву: демонстрація «живого життя» підкорить вершини усіх телерейтингів. Тим більше, що ані перебіг подій, ані розв’язка цього серіалу не відомі не лише глядачам і сценаристам, а й самим героям.
Із кількох тисяч тих, хто бажає узяти участь у грі-експерименті, впродовж трьох турів відібрали 12 осіб: шість героїв і шість дублерів, і, що особливо важливо, психологічно несумісних. Не заперечуючи жорстокості супершоу, його породителі смакували наперед, як болісно ці люди притиратимуться, пристосовуватимуться один до одного.
Проте за яких умов довільна спільнота молодих людей може перебувати так довго в обмеженому просторі? Ситуація, обіграна в рязановській стрічці «Гараж», навряд чи можлива в реальному житті. А, борони Боже, на підводному човні працює ретельно підібрана команда, «одна родина». Випробовування психології людини наскрізь штучне. І напрошується аналогія: учасники супершоу — психологічні камікадзе, автори — психологічні терористи, глядачі — психологічні утриманці.
Серед провісників проекту «Поза склом» телекритики згадують російські шоу «Про це», «Імперія пристрасті», «Знак якості». Проте бліді й слабкі, всі вони, на думку експертів, не дуже послідовно реалізовували ідею підглядування, «вельми еротичну за змістом і рейтингову за формою вираження». Натомість зарубіжний «Великий брат» адекватно відображає підсвідомий людський потяг до підглядання й підслуховування. А назва шоу відсилає до орвелівського роману «1984», де й було передбачено ідею тотального спостереження за кожним із окремо взятих громадян. Тільки у «1984» Великого брата цікавили здебільшого політичні вподобання людини, а 2001- го — її плотські бажання.
Ілюзією є крихкість скла: погодившись на участь у експерименті, «розбити скло» навряд чи хтось наважиться. Навіть у разі загрози здоров’ю, коли ймовірний ексцес стане неігровим. Оскільки молоді люди прийшли спробувати себе, розпочати кар’єру і — набути слави. На переможців, пару, котру оберуть глядачі, до того ж чекає приз — однокімнатне помешкання. Не знаю, задарма чи за пройдене пекло. Усе-таки це не мільйон за номером паспорта. І не «Останній герой» (ГРТ та «1+1»), який має вижити за нелюдських умов. «Поза склом», у нелюдських умовах пропонується жити...
...Наприкінці ХIХ сторіччя один із лондонських мюзик-холів, як твердять очевидці, щовечора збирав цілий зал на виставу. Дирекція ж просто виводила на сцену подружжя, яке за справедливу платню проводило свій вечір точнісінько як у себе вдома. Вони пили чай, обговорювали, можливо, прочитане в газетах: то було саме життя. Зрештою, всі розходилися додому цілком задоволені...
Дізнавшись про цей факт, французький поет Поль Валері ще на зламі ХIХ і ХХ століть мріяв: яка б то була насолода — побачити фільм про найнепримітніший день звичайної людини! Глядачі помітили б, зокрема, як через десять хвилин вичерпується все, що міститься у 12 — 15-ти годинах реальності. Яким механічним і шаблонним є наше життя. Валері сподівався, що відтак глядач розвиватиме в собі «спрагу найвищих цінностей», аби звільнитися від побачених вад.
Але... мислитель пропонував, по-перше, знімати лише одну людину, по-друге, все-таки за наближеним до життя сценарієм, по- третє, знімати не абсолютно все... На наступному зламі сторіч порадою не скористалися. Іншими стали цілі, іншими будуть висновки, що їх зроблять із трансляції супершоу «Поза склом» — «страшенно нудного видовища, від якого неможливо відірватися», як обіцяв генеральний продюсер телекомпанії ТБ-6 Олександр Левін.
Ми лишилися вірними собі: наслідуючи Захід, знову взяли найгірше.
P.S. Із претензією на неупередженість: програми російської телекомпанії ТБ-6 уже кілька тижнів не ретранслюються жодним каналом Києва.
