23 серпня «День» надрукував матеріал О.Лавріненко «Ініціатива низів, що походить згори», де йшлося про ідею створення комісії по розгляду інформаційних спорів, що була запропонована на круглому столі: «Розв’язання конфліктів в інформаційній сфері» у Держкомінформполітики. Редакція отримала відгук на цю публікацію від голови Національної спілки журналістів України Ігоря Лубченка, де, зокрема, зазначається, що «на жаль, Держкомінформполітики, виносячи на обговорення «круглого столу» проблему розв’язання конфліктів в інформаційній сфері, не запросив до участі Національну спілку журналістів», а тому у присутніх склалося «не зовсім правильне уявлення щодо громадської ініціативи про створення комісії по розгляду інформаційних спорів».
Отже, пропонуємо нашим читачам ознайомитися із пропозицією спілки.
У наших пропозиціях йшлося про створення комісії по розгляду інформаційних спорів, але не при Президенті України, а з 9 осіб: трьох мав призначити Президент, трьох — Голова Верховної Ради (або парламентський комітет) і трьох — Національна спілка журналістів. Пропонувалися різні варіанти діяльності комісії. Один — до неї міг би звернутися будь-хто з учасників інформаційного спору (і не лише з питання вірогідності публікацій чи передач, а й, скажімо, зі скаргою на чиновників, які утаємничують інформацію, не допускають журналістів до участі у тих чи інших заходах. Приміром, питання «дворівневої» акредитації парламентських журналістів могло б також бути предметом такого розгляду).
Другий — створений орган виступає як експертна рада досудового розгляду тільки тих позовів до ЗМІ, де позивач вимагає відшкодування у сумі, що перевищує сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Якщо у першому разі рішення комісії залежно від ситуації оприлюднюється чи не оприлюднюється у засобах масової інформації, то у другому — надсилається до суду, який має розглянути справу по суті. Створити таку комісію ми пропонували Указом Президента України (якимось же документом це треба було оформити). Що ж до штатного розкладу, зарплат і преміальних — то це нісенітниця. Ніякого штату (крім одного-двох технічних працівників) і коштів на поштові та канцелярські витрати не передбачалося. Гроші на це ми б знайшли самотужки.
