З журналістом BBC, колумністом The Times Давидом Аарановичем нам вдалося поспілкуватися всього-на-всього протягом кількох хвилин — перед початком дебатів у Театрі імені Франка, які організував фонд «Ефективне управління» спільно з британською компанією Intelligence Squared. Разом з Іриною Хакамадою, опонуючи Катерині Ющенко та Андрієві Шевченко, Давид Ааранович переконував київську публіку в тому, що «Капіталізм не виправдав очікувань на пострадянському просторі». Під час виступу-презентації своєї позиції пан Ааранович з’явився перед залом... з парасолькою, якою він, ясна річ, мав намір захищатися від яєчного обстрілу, вона, очевидно, для європейців стала символом якості українського капіталізму. У цьому жесті, як видається тепер, і крилася відповідь на перше запитання нашого бліц-інтерв’ю — про те, якою бачать геополітичну роль України британські ЗМІ. Щоправда, образна. Хоча вербальна відповідь була не менш промовистою та повчальною для українських ЗМІ: «Британські журналісти передусім переймаються британськими проблемами». Звісно, іронія журналіста не була позбавлена комічності, але вона здається майже прісною, якщо зважити на те, що жест із парасолькою обов’язково потрапить до телеверсії київських дебатів, які транслюватиме канал BBC World News. Для 76 мільйонів глядачів у 225-ти країнах світу...
— Ми пам’ятаємо журналiста Ланселота Лоутона, автора доповiдi про Україну, одного iз засновників створеного в 1935 роцi Англо-українського комiтету, сьогодні ми читаємо Едварда Лукаса, журналіста The Economist, який стверджує, що Україна — найважливіша країна для майбутнього Європи. А яким є бачення України та її геополітичної ролі основною масою британських медіа?
— Звичайно, інтерес є. Але найперше мушу сказати, що британські журналісти передусім переймаються британськими проблемами. Тому я можу говорити тільки про загальне сприйняття. Воно полягає в тому, що країни колишнього СРСР, особливо Росія, ніби підвішені між двома своїм бажанням: з одного боку — до стабільності, а з іншого — до прогресу. І це означає, що вони не завжди застосовують саме демократичні методи для того, аби забезпечувати прогрес. І саме тому українські журналісти є дуже важливими.
На мою думку, Україну розглядають як важливу країну, зрештою, це велика країна, так чи інакше колись вона приєднається до ЄС.
— Як змінилася журналістика, її пріоритети, в тому числі — з кризою? Які нові виклики постали перед нею?
— Я можу говорити тільки про журналістику Британії. У моїй країні я можу говорити все, що завгодно, писати так, як вважаю за потрібне, за це мені ще й платять. Я сподіваюся, що так само відбувається і в українській журналістиці.
— А якщо говорити про цінності?
— Ваша роль — висвітлювати ті речі, які перебувають «у темряві». Знову й знову, стільки, скільки в цьому буде потреба, доки щоразу, спостерігаючи за тим, як ви наближаєтеся, олігархи та політики не лякатимуться.
— Ви працюєте у всесвітньовідомій службі громадського мовлення BBC. Якими, на вашу думку, є універсальні рецепти для побудови громадського мовника, зважаючи на те, що Україна не має таких демократичних традицій, які має Велика Британія?
— Громадське мовлення має бути незалежним, воно повинне мати достойне фінансування, його діяльність повинна регулюватися статутом, автором якого має стати народ, а не група політиків. Модель, коли політики є власниками медіа, складно назвати демократичною.
— Ваша остання книга називається «Voodoo Histories» («Історії вуду»). Про що вона? Одна з її характеристик, що подається на вашому сайті, стверджує, що книга «дуже розважальна». То ми говоримо про серйозну журналістику чи «дуже розважальну»?
— Ця книга — про сучасну історію теорій змов, у які вірять багато освічених людей. От хоча б період правління Сталіна та більшовиків загалом. Люди вірили в те, що агенти Японії, Німеччини, Британії є всюдисущими, що саме вони, влаштовуючи саботажі, розхитували систему. А вірили вони в це тому, що для них ця правда була кращою за справжню.
ДОВІДКА «Дня»
Давид ААРАНОВИЧ — британський публіцист і радіожурналіст, спеціалізується на темах міжнародної політики та медіа. Один із авторів часопису The Times, свого часу дописував у The Guardian, The Observer, The Independent. Володар призів «Колумніст року» (2003) та журналістського призу Оруела (2001). Автор кількох книг, остання з яких — «Voodoo Histories» («Історії вуду») — нещодавно вийшла в світ.
