Для телеманів настали хороші часи. Літній телевізійний застій тепер вибухнув десятками свіжих проектів нового сезону. Майже кожен телеканал змінює фірмовий стиль чи повністю оновлює сітку мовлення, або принаймні гучно заявляє про новий сезон, нічого принципово не змінюючи. Глядачі тішаться. А експерти аналізують: яким став для вітчизняного ТБ-простору попередній сезон — кроком уперед чи, навпаки, деградацією, що вдалося українським телепродюсерам, а що стало їх провалом?
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:
— На мій погляд, цей телесезон був достатньо бурхливим. Змін було більш ніж достатньо і для телевізійної спільноти, і для глядачів. Найперше і найголовніше — це зміни на телеканалі «Інтер». Це канал, який завжди був на першій-другій кнопці, і завжди змагався з «1+1» за перше місце в рейтингах. Тому будь-які зміни, які могли б відбутися з ним, завжди були б відчутними. А тим більше такі радикальні. По-перше, абсолютне оновлення всієї команди, починаючи з менеджменту і закінчуючи обличчями каналу. Це, ясна річ, вплинуло на людські ресурси (звільнилося дуже багато професіоналів) і на сприйняття каналу телеглядачами. Це найголовніша подія сезону.
По-друге, дуже активно запрацювали нові світові формати, у нас їх навчилися опановувати і продукувати українські версії. Наприклад, «Танці з зірками», «Зірковий дует» і так далі. Вони дуже міцно засіли в наших сітках мовлення — на каналах як першого, так і другого ешелону. Це явище нове, принаймні до цього сезону кількість позичених форматів була не такою великою, а тепер вона стала достатньою, аби впливати на наше телебачення в цілому. Є тут, чесно кажучи, і позитив, і негатив. Взяти і пристосувати чужий формат — це простіше, ніж придумати щось своє. Звичайно, ці програми і видовищні, і цікаві, але, я думаю, значно краще було б, аби телевізійники шукали власні формати з урахуванням особливостей українського глядача. Потрібно комбінувати і не зациклюватися на використанні виключно чужого. Коли мене запитують, яка найсуттєвіша вада українських телеканалів, я завжди відповідаю, що, на мій погляд, це вторинність. Вони намагаються бути подібними до іноземних колег і не шукають власних талановитих авторів.
От зараз на «1+1» з’явився Кондратюк і «Караоке на майдані». Між іншим, таких прикладів, коли популярні формати розроблені і втілені в Україні, дуже мало. Окрім того, відбулися і цікаві трансфери. Так, усі очікують, як же розгортатиметься інтрига з Савіком Шустером.
«Телетріумф», який відбувся цього року, серйозно відрізнявся від усіх попередніх. Я входжу в число експертів і мені було приємно, що на відміну від багатьох попередніх конкурсів значно збільшилася кількість каналів, які не лише увійшли в номінанти, а й отримали призи. Серед них навіть регіональне телебачення. Мені здається, що це ознака того, що загальний середній рівень професійності українського телебачення зростає.
Сергій ТРИМБАЧ, кінознавець, кінокритик:
— Попередній телесезон залишив по собі враження, що українське телебачення іде у фарватері російського, і, відповідно, крокує у бік розважальності. Але у нашого ТБ є одна суттєва відмінність від російського — це надмір політичних або політизованих програм, включно з новинами. І, якщо в Росії більшість населення поділяє цінності, які уособлює влада і президент, то наша країна перебуває у стані громадянської війни, яка продовжується на телеекрані. Таким чином, уже протягом трьох років триває безкінечний телевізійний серіал, в якому діють одні і ті ж півтора-два десятка політичних персонажів. У кожного з них є свій імідж, який глухо за ним закріплений — власне, як і буває у телесеріалах. Більшість українців уже не громадяни як такі, їх громадянська функція зводиться до глядацької. І ми ніяк не можемо звільнитися від впливу цього поганого телесеріалу. Ми розуміємо, що він поганий, але щовечора сідаємо дивитися продовження. Я більш ніж певен, що після виборів ситуація із заполітизованістю українського ефіру не зміниться.
Загалом за минулий сезон поліпшилася якість розважальних програм. Звичайно, не всіх. Банально, але факт: «Танці з зірками» на «1+1» (особливо перша подача) були створені, і це визнано всіма — і експертами і глядачами, на європейському, можливо, навіть світовому, рівні. Телесеріали «посунулися» в бік розважальності. У мене особисто викликає все більшу огиду, що всі серіали зроблені на один манер, у всіх них герої — люди багаті, а майже всі проблеми зводяться до того, що у багатої жінки немає достойного чоловіка, а якщо і є, то він євнух і слабак. Чому у публіки і досі зберігається пієтет до старого радянського кіно? Тому що там є нормальні люди з різних соціальних верств. Я розумію, що в сучасних серіалах присутня умовність, що вони тяжіють до казкової фабули, але ж і у казках є і бідні, і багаті.
Ігор КОБРИН, режисер, директор студії «Телекон»:
— Позитивні враження про минулий телесезон у мене зводяться до того, що є досить серйозний прорив у форматах. Наприклад, «Танці з зірками» — це вдале використання іноземного формату, але нашого продукту. З позитивом усе.
Дуже негативно характеризує сезон заполітизованість телебачення у зв’язку з подіями в державі. Більшість глядачів навіть починає ставитися до телебачення з недовірою і неповагою. Я говорю не про новинні передачі, а про аналітичні, а також ток-шоу. Окрім того, за такої кількості політичних проблем, що виникли, негативну роль зіграла українська журналістська установка, яка полягає в тому, що ведучий обов’язково має бути незаангажованим і викладати обидві точки зору. Така позиція зіграла проти телебачення, бо воно стало безликим. У нас немає авторських програм, і цей сезон чітко показав, що вони все ж повинні бути і що точка зору самого журналіста повинна звучати.
Ще один негатив полягає у тому, що телевізійники виключили зі своєї аудиторії цілі глядацькі пласти. Наприклад, дитячу аудиторію. Таке враження, що її просто не існує. Так само з інтелектуальною елітою — їй також нічого дивитися. Серйозних суспільних програм, які піднімають філософські питання, на українському телебаченні не існує. У зв’язку з цим телебачення, яке повинно було б бути дзеркалом суспільства, відображає не реальне, а віртуальне, створене продюсерами, життя суспільства. Зникла, наприклад, програма Цаплієнка «13-й кілометр», хоча у ній на екрані була реальна людина. Зараз реальної людини просто немає, є тільки віртуальна. Само собою зрозуміло, що політики так само віртуальні, не залежно від того, як їх показують і про що з ними говорять. Звичайна людина з її проблемами потрапляє на екран тільки тоді, коли вона стає жертвою ДТП, горить або вибухає. Невже наше телебачення не розуміє, що, окрім цього, у людини є ще купа житейських, філософських, психологічних проблем? Отож, головне, що не вдалося телебаченню зробити за цей сезон — це стати віддзеркаленням реального життя.
