Документальний серіал «Мій Шевченко» в Україні «прозвучав», його вихід в ефір каналу «1+1» викликав широкий суспільний резонанс. Електронні та поштові скриньки каналу «1+1» виявилися буквально завалені відгуками глядачів. «Мій Шевченко» Юрія Макарова став близьким та зрозумілим мільйонам людей, він став «їх Шевченком».
Подібне «освоєння» людиною (читай, глядачем), а точніше, «привласнення» культури з допомогою телебачення —річ рідкісна. Так прийнято вважати, відмовляючи телебаченню не тільки у просвітницькій функції, але й у статусі мистецтва. Традиційно телебачення лають — за аморальність, несмак, попсовість, за «ковзання поверхнями», за відсутність думки й глибини… Та й за багато чого іншого! Лають майже завжди, за рідкісними винятками. «Мій Шевченко» Юрія Макарова став саме таким винятком. Поламавши стереотипи, пов’язані з особистістю Шевченка, по-перше, і з «несерйозністю» телебачення, по-друге, проект «1+1» перетнув державні кордони і певним чином здійснив культурну експансію.
25 — 28 вересня під час офіційного візиту Президента України Леоніда Кучми в республіку Казахстан і в рамках Днів культури України в Казахстані, на найпопулярнішому приватному двомовному телеканалі Казахстану «Хабар» відбулася прем’єра спецпроекту Юрія Макарова «Мій Шевченко». Цей показ не був несподіванкою. Юрій МАКАРОВ: «У Казахстані під час зйомок третьої серії документального циклу нам не просто допомагали — нас зустрічали, поселяли у себе, надавали транспорт, їздили з нами на зйомки, хоч бачили вони нас уперше і мали вельми віддалене уявлення, хто ми, кого представляємо і що робимо. Досить було сказати, що ми з України та знімаємо фільм про Шевченка. Ім’я Шевченка звучало як пароль, яким відчиняються всі двері. Ми без ускладнень знаходили спільну мову з представниками іншої культури, іншого побуту, іншої географії і, зрештою, іншої цивілізації. Там ми мали можливість зрозуміти декілька простих істин щодо того, що роз’єднує і що об’єднує різних людей нашої планети. І все це завдяки Тарасу Григоровичу».
Практично відразу ж після повернення з Казахстану автори проекту «Мій Шевченко» отримали пропозицію з Міністерства іноземних справ України та посольства України в Росії показати документальний спецпроект «Мій Шевченко» у Культурному центрі України в Москві. Цими ж днями — на початку жовтня — фільм «Мій Шевченко» було номіновано на Четвертому Євразійському телефорумі, приуроченому до десятиріччя Співдружності Незалежних Держав.
На прем’єрі фільму «Мій Шевченко» в Українському культурному центрі в Москві (на Старому Арбаті) були присутні представники української діаспори, викладачі та студенти кафедри україністики Московського лінгвістичного університету, співробітники української бібліотеки в Москві, вчителі та ліцеїсти одного з московських ліцеїв, де факультативно вивчають українську мову, а також представники посольства України в Росії. Зал аплодував стоячи, а фільм було названо «візитною карткою» України.
І в цьому значенні важливий не стільки успіх проекту «1+1», скільки колосальна зацікавленість, яку Шевченко в інтерпретації Макарова викликав нехай у близькому, але все ж зарубіжжі. Досі звичною була зворотна ситуація: російські персонажі (історичні й сучасні) окупували український телеефір. Проблема полягала не тільки у тому, що в Україні не вистачало своїх героїв. Швидше, розповідали про них нецікаво. «Мій Шевченко» — показовий приклад перелому такої дивної та нелогічної тенденції.
