Протягом усього телевізійного року політики нудьгувати глядачам не давали (та й наступного — через парламентські вибори — мабуть, не дадуть). Було й чимало цікавих кінопрем’єр (хоча варто зазначити, що з багатосерійних проектів — переважно російського походження). З’явилися навіть нові телевізійні жанри — як, наприклад, аукціон з продажу «Криворіжсталі» у прямому ефірі. За традицією, наприкінці року «День» запропонував експертам підбити телевізійні підсумки і визначити телеподії, які запам’яталися.
Ірина ВИШНЕВСЬКА, начальник відділу інформації Чернівецької міської ради:
— Телеподією, на мою думку, є «Свобода слова» з Савіком Шустером (ICTV) та «Ключовий момент» з Наталією Сумською («Інтер»). «Свобода слова» з Шустером, незважаючи на наявність подібних українських ток-шоу, значно вирізняється за рівнем журналістського бачення, вмінням працювати з аудиторією, темпом і дієвістю. «Ключовий момент» подобається, насамперед, завдяки ведучій Наталії Сумській та побудові програми. Та й взагалі такі програми приречені на успіх, бо теми — вічні: людські стосунки, зради, образи, втрати тощо. І, зрештою, — зустрічі. Хеппі-енд таки має бути.
Телепрем’єрою року є серіал «Майстер і Маргарита» («Інтер»). Адже цей серіал за однойменним романом Булгакова, довгоочікувану екранізацію якого ми нарешті побачили, — високопрофесійна робота (всіх митців, від костюмерів і гримерів до прекрасних акторських робіт). Крім того, схоже на практично повне слідування тексту Михайла Булгакова, жодної «отсебятины», тонке відчуття режисером авторського стилю. Принаймні, бажання дивитись наступні серії з кожним днем стає все більшим. Мабуть, слід додати, що фільм подобається тим, кому подобається власне сама творчість Булгакова.
Телеперсона — Юлія Тимошенко. За цей рік вона найбільше була в центрі уваги — і як політик, і як прем’єр-міністр, і як новоспечена теща. Тим більше, що всі її виступи були як невеличкі моновистави. За всіма законами жанру драматургії. З телеведучих не можу нікого назвати, бо переважна більшість з них, зокрема такі, як Микола Вересень, Данило Яневський, Роман Чайка тощо, дратує. Головна їхня мета — бути першим, неповторним і повна відсутність елементарного почуття такту, вміння вислухати співрозмовника. До речі, як цікаві можу відзначити новини на каналі НТН.
Микола МОВЧАН, кандидат політичних наук:
— Телеподії року — висвітлення телебаченням «Євробачення —2005» в Києві, 60- річчя перемоги СРСР над фашистською Німеччиною, святкування 60-річчя Організації Об’єднаних Націй, висвітлення III Міжнародного фестивалю фільмів про права людини у Києві (10—16 грудня 2005 р.). На мою думку, всі ці заходи були суспільно значущими і стали важливими подіями у житті України. Крім цього, сподобався «Віденський бал», який цього року пройшов у приміщенні Національної опери України у Києві та «Віденський бал» у Львові.
Телеперсоною року, на мою думку, є Лілія Подкопаєва, яка дуже вдало провела турнір «Золота Лілія» в жовтні 2005 року. Крім цього, у 2005 році Лілію Подкопаєву було призначено Послом Доброї Волі ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні, що свідчить про її високий міжнародний авторитет.
Телепрем’єра року, з моєї точки зору, це — телесеріал «Штрафбат», який демонструвався у першому півріччі 2005 року. Комусь цей серіал сподобався більше, комусь — менше, але не було жодної байдужої людини до нього. Сподобалась також передача «Вчасно» на каналі НТН, яка є актуальною, інформативною і цікавою.
Сергій ДЖЕРДЖ, президент всеукраїнської громадської організації «Демократична дія»:
— Телеподією року, на мою думку, стала пряма трансляція з Фонду державного майна, де відбувався продаж «Криворіжсталі». В прямому ефірі громадяни вперше змогли побачити, як відбувається ця процедура. До того ж це — перший публічний продаж державної власності в Україні та, можливо, і на всьому пострадянському просторі.
Телеперсонами року я б назвав журналістів «5 каналу» — Романа Скрипіна та Данила Яневського. Адже вони «розбирають» найрізноманітніші теми. Я розумію, що це, з одного боку, — зусилля цілої команди, а з іншого — вони, оскільки це інформаційний канал, мають свої переваги і достатньо часу для спілкування з гостями в студії та можливостей проявити свої здібності. Але все ж таки вважаю, що ці дві особи працювали протягом року найкраще.
Олексій ГАРАНЬ, доктор історичних наук, професор політології:
— Телеподію року можна виділити як негативну. Це тенденція всіх телеканалів — тяжіння до скандалізації суспільних і політичних телепередач. За бажанням скандалізувати процеси телеканали почали втрачати об’єктивність і аналітичність. Можливо, це неминуче явище напередодні виборів, але це заважає людям отримувати збалансовану інформацію про те, що насправді відбувається.
Телеперсона — Дмитро Тузов. Адже протягом усього року «Тонісу» вдається готувати досить збалансований новинний блок.
Телепрем’єрами року справді можна назвати історично-документальні передачі, що майже щодня йдуть на каналі СТБ. Наприклад, з останніх — «Мао і Чан. Російські сини», «Корейський рубіж. Таємниці великих вождів», «Два життя Мао» тощо. Такі документально-історичні серіали — дуже хороша справа для просвіти населення. Я, наприклад, дивлюся із задоволенням. Це дійсно збалансовано і в чомусь нагадує «History Channel», який існує в США. Хоча ці серіали і не власного виробництва телеканалу, однак я вважаю це успіхом. Також відзначив би серіал «Штрафбат», який ішов на початку телесезону. Звичайно, подекуди відчувалася перевага художності над історичністю. Але все ж серіал був цікавий перш за все саме тим, що показав нам простих людей і ту ситуацію під час ВВВ, яка здебільшого замовчувалася нашою історією. Успішним вважаю й проект «Історія українських земель» на телеканалі «Інтер».
Володимир ГОРІШНЯК, головний редактор журналу «Військо України»:
— Щодо телеперсон, я мабуть відзначив би Тіну Канделакі з проектом «Найрозумніший». Я думаю, що це — дійсно повернення до інтелектуального ТБ. Варто відзначити, що цей проект має міжнародний статус, що це змагання Росії і України в інтелекті, до того ж — в інтелекті дітей. В принципі, це оригінально, розумно, і це має право на життя.
Серед телеподій року я би відзначив телесеріал «Майстер і Маргарита». З політичних проектів — «Свободу слова» із Савіком Шустером. Хоча б за вміння тримати руку на пульсі тих подій, що відбувалися. Не скажу, що він набагато оригінальніший і кращий за українських тележурналістів, але те, що він дуже влучно і оперативно відбирав теми і співрозмовників під них, це є, безумовно, позитивом. На телеканалі «Інтер» можна відзначити історичний проект «Країна», який звернув увагу своєю оригінальністю. А з телеподій останнього тижня можна відзначити телепрограму «Іду на Ви» з Євгеном Марчуком. Я думаю, що все ж таки Україні бракує політиків такого формату й такого масштабу, як Євген Марчук. І співвідношення відповідей на запитання, чи варто йому повертатися чи ні (близько 50 на 50), — це більш, ніж вагома заявка телеглядачів на те, що однозначно в Україні є попит на таких політиків.
