Сьогодні ми продовжуємо публікувати відповіді громадських
експертів «Дня» на запитання з проблем вітчизняного ТБ.
Ви, напевно, дивитеся телебачення країн Східної Європи.
У чому його відмінність від нашого, вітчизняного? А від російського? На
ваш погляд, чи втрачає щось глядач основної частини України, не маючи можливості
дивитися східноєвропейське ТБ?
Іван ТУРЯНИЦЯ, завідувач кафедри біохімії та фармакології
Ужгородського державного університету, професор, доктор біологічних наук:
— Українські канали не дають широкої, а головне, об'єктивної
інформації. У них превалює проукраїнська тенденція, хоч Україна багатонаціональна.
Через те сьогоднішня Україна дуже некомфортна для інтелектуалів та й простих
людей. У краї інтерес до українських каналів мінімальний. «Ми — українці!»
— ця мононаціональна «накачка» не викликає вдоволення в багатонаціональному
Закарпатті. Хоч би як змішували буру карпатську корову з іншими породами
— саме вона лишиться фундаментальною, як і багатонаціональний менталітет
населення. От російські канали, угорські, словацькі, румунські об'єктивніші
щодо інформації у світі, вони не є тенденційними в національному плані.
Ви, напевно, дивитеся програми російського й українського
ТБ. У чому, на ваш погляд, «плюси» й «мінуси» російських і вітчизняних
телеканалів? У подачі новин, у якості розважальних, пізнавальних, соціальних
проектів? У ставленні до своєї аудиторії?
Оксана ТИХОНЧУК, ведуча рубрики «Про-ТБ» газети «Вечерний
Николаев»:
— Роки два тому, дивлячись на бурхливе політичне життя
в Росії, ми мріяли, щоб і в Україні з'явилися політики, здатні хоча б зв'язно
вимовляти слова й грамотно будувати фрази. І що? Наша мрія збулася: нехай
нам не подобається, що говорять наші «громадські діячі», але вони вже говорять.
Боюся, що багато в чому ми відстали від північної сусідки на рік-два. У
тому числі й у організації телепростору. Сьогодні російське ТБ, безумовно,
жорсткіше, більш цинічне, ніж українське, що в зв'язку з вищезазначеним
навіть лякає. Але не можна розглядати цю різницю поза зв'язком із відмінностями
між нашими суспільствами. У нас інші амбіції, інші надзавдання й немає
надзвичайних обставин на кшталт Чечні. Ми намагаємося позбуватися імперської
спадщини — в організації того ж інформаційного поля, приміром. Росія ж
успішно й під загальний (у її кордонах) схвальний гул реанімує напрацювання
радянської пропаганди й трансформує їх під нинішні орієнтири, також цілком
імперські.
Звісно, в Росії немає й бути не може каналу на кшталт УТ-1
— подібний примітивізм у нав'язуванні «потрібної» інформації там уже давно
вважається неприйнятним, вульгарним і непрофесійним. У той же час, спільне
мовлення українських каналів усе ж дає уявлення про істинний стан справ
у країні й світі, що не завжди доступне росіянину.
Окремо радує творча самостійність вітчизняних телевізійників:
новизну проектів «СВ- 2000» і «НЛО», приміром, визнано й оцінено не лише
в Росії.
Але, за великим рахунком, шкода, що існуючі відмінності
між російським і українським ТБ не відповідають дійсним відмінностям і
особливостям двох народів.
