Однопартійна диктатура в СРСР винищувала представників інших партій, а закінчила знищенням власних однопартійців.
У виданій 1987 року в Едмонтоні (Канада) книжці спогадів «Здалека до близького» харківський письменник Василь Сокіл, який незадовго перед тим виїхав на Захід, згадує юність, проведену в Катеринославі (Дніпропетровську) у 1920 роках. Ось що пише, зокрема, Василь Сокіл: «Про те, що в той час існувала і діяла якась інша партія, ми, троє студентів ІНО (Інституту народної освіти, якими більшовики замінили університети), дізналися десь наприкінці 1923 року. Про це нас поінформував Антон Ковбаса, який належав до цієї партії. Звалась вона УКП (Українська Комуністична Партія). Розповів він, що ця партія дотримується основних положень комуністичних партій, але в умовах України посідає опозиційні настанови відносно правлячої партії більшовиків і легально бореться за втілення в життя, як сказано в одній з її пропагандистських брошур, — «справжньої ленінської національної політики». Це цілком відповідало нашим переконанням».
То була остання опозиційна партія, яку толерували більшовики.
Хто ж він такий — Антон Ковбаса, людина зі смішним козацьким прізвищем? Із різних джерел по крихтах зібрано інформацію про нього, і подаю її тут.
Український журналіст і громадський діяч Антон Фролович Морозенко-Ковбаса народився 23 липня 1897 року в місті Павлоград на Катеринославщині (нині Дніпропетровської області), а помер 11 грудня 1941-го в Магадані. Мав вищу педагогічну освіту. Із 1915 по 1919 рік був членом Української соціалістичної партії. Після створення партії боротьбистів став її членом, а від 1920 року — член Української Комуністичної партії України (УКП), яка стояла в опозиції до КП(б)У в національному питанні. Був оргсекретарем Катеринославського губернського комітету укапістів і секретарем боротьбистської газети «Боротьба».
Із 1 вересня 1923 р. у Катеринославі виходить селянська газета «Зірка» (редактор Іван Ткачук, згодом репресований), працювати в якій став і Антон Морозенко-Ковбаса як секретар редакції, а від 1925 року — і літературного журналу «Зоря». (У особистому архіві Василя Сокола збереглося колективне фото журналістів, які робили і газету, й журнал, — серед них бачимо А. Ковбасу.)
1924 року у зв’язку з ліквідацією УКП Антон Фролович стає членом КП(б)У. Ця партія в той час проголосила курс на українізацію й формально нібито відпала потреба в опозиційній УКП.
Газета «Зірка» проіснувала до 1930 року й влилася в обласну дніпропетровську газету «Зоря». У 1931—1932 рр. (можливо, й пізніше) Антон Фролович був співробітником «Зорі» й мешкав, як свідчить тогочасний телефонний довідник, на вулиці Незаможників (нині — Челюскінців) у центрі Дніпропетровська. У червні 1929 року Морозенко серед інших п’яти членів обирався до складу бюро Дніпропетровського літоб’єднання. 1936 року за «націоналістичні прояви» виключений з КП(б)У. Наприкінці 1936 р. мусив виїхати на Кубань, де жили українці.
Проживаючи в станиці Старощербинівській, працював учителем, інспектором Щербинівського райвно. За участь у антирадянській агітації постановою Особливої наради при НКВД СРСР від 17 березня 1940 р. засуджений на п’ять років виправно-трудових таборів. Помер у грудні 1941 року в «Севостлаге» (Магадан). То були найкритичніші для радянської влади дні радянсько-німецької війни. В’язнів годували абияк. Не маю сумніву, що сконав 44-річний чоловік від недоїдання...
16 липня 1964 р. президія Краснодарського крайового суду скасувала постанову Особливої наради при НКВД СРСР, і справу було припинено за відсутністю складу злочину. Антона Морозенка-Ковбасу реабілітовано (посмертно).
P.S.: Під час написання статті використано, зокрема, матеріал із особистого архіву науковця Віктора Чумаченка (Краснодар), за що автор щиро йому вдячний.
