Як вже відзначав «День», результати нещодавніх виборів до Державної думи Росії Україні нічого хорошого не обіцяють. Оскільки туди пройшли сили, які демократичними назвати важко. Інша річ, що й ті, що не пройшли, багато в чому демократичними себе лише позиціонували (оскільки не буває демократії виключно «для внутрішнього вжитку», а в «українському питанні» російські праві фактично були єдині з іншими політичними гравцями, які брали участь у цих виборах). Однак той факт, що сили, демократичні хоча б за назвою, не завоювали довіри у російського виборця і в той же час успіхом користувалися люди, що володіють не стільки політичними, скільки акторськими талантами, змушує говорити про особливу роль телебачення в цих виборах. «День» запропонував російським експертам відповісти на запитання:
«НАСКІЛЬКИ, НА ВАШУ ДУМКУ, НА РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ ДО ДЕРЖДУМИ РФ ВПЛИНУЛИ ТЕЛЕВІЗІЙНА КАРТИНКА І ЧИННИК УПІЗНАВАНОСТІ ОКРЕМИХ ПОЛІТИКІВ? ЧИ ВСЕ-ТАКИ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО БІЛЬШ-МЕНШ УСВІДОМЛЕНИЙ ВИБІР РОСІЙСЬКИХ ГРОМАДЯН?»
Примітно, що і серед наших титулованих експертів знайшлися люди, які симпатизують, наприклад, такому специфічному політичному проекту, як «Родина»...
Олексій САМОХВАЛОВ, директор Національного дослідницького центру телебачення і радіо:
— Результати парламентських виборів у Росії значною мірою визначалися грамотно чи невдало створеним телевізійним образом політичних партій і визначуваними владою ефірними можливостями для самореклами.
Безумовно, зіграв свою роль і чинник упізнаваності політиків, їхнє уміння публічної полеміки. Найбільш яскраву агіткампанію провів Володимир Жириновський.
А в Союзі правих сил сталася переоцінка можливостей публічної участі Анатолія Чубайса у виборчій кампанії, який має негативний образ в очах мільйонів виборців. Швидше, його участь принесла лише втрати. Інші лідери СПС Нємцов і Хакамада виглядали на телеекрані знервованими і невпевненими.
Відсутність у комуністів яскравих лідерів і медійних можливостей знизила їхні результати майже вдвічі порівняно з тими, що прогнозувалися. Вдалий образ чесних політиків було створено лідерами блоку «Родина» і деякими лідерами «Единства», і це привело їх до перемоги.
Таким чином, чинник упізнаваності, вдалі чи невдалі виступи на телебаченні та радіо російських політиків істотно вплинули на результати парламентських виборів.
Олексій ПАНКІН, головний редактор журналу про медіа «СРЕDА», академік Міжнародної академії телебачення і радіо:
— Я думаю, що, строго кажучи, вирішальним чинником «картинка» стала тільки для Жириновського. Він дійсно «великий комунікатор», уміє привернути до себе увагу ЗМІ та зробився загальним улюбленцем на фоні інших нудних політиків. Навіть ті люди, які засуджують і обурюються його поглядами, в приватному порядку визнають, що його «перфоманси» їх веселять і забавляють, тобто всерйоз зла вони на нього не тримають. Навіть американські дипломати мені нещодавно в цьому призналися.
Так що така дивна оригінальність, приваблива для ТБ, дійсно додала Жириновському голосів порівняно з тим, що він отримав би тільки від однодумців.
З іншими, я думаю, дещо по-іншому. За «Единую Россию» за партійними списками голосували в основному як за партію Путіна, i це було головним, а не телевізійна пропаганда, яка багатьох роздратовувала. За одномандатними округами за представників «партії начальства» голосувати вигідно, тому що у них найбільші можливості зробити щось добре для округу.
Комуністи програли, головним чином, через флірт з олігархами. Такого переважна більшість російських людей не прощає. Кампанії проти них по ТБ на попередніх виборах були значно сильнiші за нинішню.
За «Родину», я думаю, проголосували свідомо. Це єдина партія, яка йшла на вибори з виразною програмою, а не з рекламними слоганами. Причому з програмою розумною і людям зрозумілою. Ось їм якраз ТБ допомогло, але тільки в тому значенні, що на цей раз завдяки виборчим законам була сильно зменшена роль ліберально ідеологізованих і самозакоханих російських журналістів, які з будь-якого приводу спочатку «стьобаються», а тільки потім думають (і то не завжди). Через ТБ як нейтрального посередника вони змогли донести те, що вони мали сказати аудиторії.
СПС, як і КПРФ, програли головним чином через зв’язок iз олігархами. Люди на цих виборах остаточно відкинули єльцинську спадщину. У випадку СПС це було головним, плюс нескінченна публічна склока з Явлінським. Явлінський в основному на склоці втратив. На «Яблоко» масової алергії немає.
Ірина ПЕТРОВСЬКА, «Известия», оглядач:
— У Росії вже другий раз поспіль вибори виграє телебачення. Хоч і вважається, що його вплив не такий однозначний, проте навіть графіки, які вивели аналітики, що спеціально підраховували, скільки ефірного часу приділялося тій чи іншій партії, тому чи іншому руху, говорять про те, що результати голосування практично пропорційні тому, як і в якому обсязі телебачення показувало тих чи інших представників конкретної партії.
«Единая Россия» — взагалі окрема історія. Вона начебто відмовилася від участі в теледебатах, але при цьому «Единая Россия» була присутня в кожному з новинних випусків Першого або Другого каналів, так чи інакше — каналу НТВ і Третього каналу. І, не дивлячись на те, що в будь-якій іншій цивілізованій країні партія, яка відмовилася б від теледебатів, продемонструвала тим самим, що вона або боїться прямої дискусії, або у неї немає аргументів, або взагалі немає програми, програла — у нас виграла. Тому що в кожному новинному випуску були присутні її представники — то як спортсмени, то як люди, що долають якісь надзвичайні ситуації, то як діячі, що спілкуються зі студентами та пенсіонерами тощо. І в результаті «Единая Россия» була присутня на екрані, напевно, частіше, ніж прогноз погоди. І ось, будь ласка, результат. Тому, що люди зрозуміли, точніше їм навiяли (електорат, на жаль, пiдвладний впливам), що іншої альтернативи їм ніби немає — «ось, будь ласка, люди, які щось роблять». Причому, якщо ми задумаємося, що ці люди роблять... Взяти, наприклад, того ж самого міністра внутрішніх справ Гризлова, який, як у нас кажуть, — «перевертень»: удень він у МВС, у погонах і працює міністром, а увечері «ведмедем» стає. Так ось, нещасний народ країни, де навіть не йдеться про те, щоб перемогти тероризм, де безперервно щось вибухає, де за два дні до виборів вибухнув поїзд у Єсентуках, навіть не усвідомив, що саме ця людина відповідальна за те, що відбувається. Що те, що відбувається — результат того, що він не робить як один із головних силовиків.
Жириновський — та ж сама історія. Коли стало зрозуміло, що треба надати якусь альтернативу комуністам і відтягнути максимально від них голоси, Жириновський став з’являтися на екрані з такою постійністю, неначе він — штатний співробітник телебачення. Не тільки в безкоштовному і оплачуваному телеефірі, а й у всіх абсолютно програмах, де передбачали якісь політичні сутички, був Жириновський. Чим він був активніший, чим огиднішим у своїй активності (під час платних теледебатів на НТВ він навіть влаштував бійку), тим, виходило, він був привабливішим, тому що, по-перше, його багато показували, по-друге, він — веселий і прикольний у розумінні людей, які все це дивилися.
І можу сказати, що комуністи більше за всіх програли, тому що розраховували зовсім на інший результат. Стосовно них провели активну атаку, коли їх викривали у зв’язках з олігархами, з Березовським, коли нескінченно говорили про те, що в їхніх рядах — найбагатші люди. І комуністи програли, тому що їхній електорат сприйняв це як зраду. Комуністів, грубо кажучи, «мочили». Таким чином їхній електорат пішов до Жириновського і пішов до «Родины», яка також була присутня всюди — ну, тільки праску включи, і там з’явиться або Рогозін, або Глазьєв.
А що стосується партій, які не пройшли до Держдуми — СПС і «Яблоко», то вони були представлені фактично тільки в платному ефірі на «Свободі слова» (де дійсно партії платили дуже великі гроші), і частково в безкоштовних теледебатах. Крім того, що у них часу було набагато менше, в сутичках з Жириновським і тим же Рогозіним (які дуже схожі) вони, безумовно, програвали. І повторюся: якщо подивитися графіки, скільки було надано в сукупності ефірного часу партіям, що програли і що перемогли, то це фактично — графік голосування, з чого можна зробити висновок, що прямий вплив на вибір виборця все-таки справило телебачення.
Втрата і програш телебачення взагалі в тому, що в останній період праві видаються виключно демагогами — людьми, які вміють тільки говорити і нічого не вміють робити. За останнє десятиріччя усвідомленого демократичного просвітництва (щоб люди зрозуміли, для чого якісь реформи робляться, що є демократія) взагалі не було. І «демократія» в результаті перетворилася на лайливе слово. У результаті сама демократична ідея виявилася вкрай скомпрометованою. Саме тим, що телебачення на це ніколи не звертало уваги. Передбачалося, що це саме по собі дуже привабливо. А з’ясувалося, що ні, не привабливо. Просто треба роз’яснювати людям вчасно, а не тоді, коли вже все під ногами горить.
