У листопаді програмі «На перший погляд» харківської телекомпанії
«Приват ТV» виповнюється 2 роки, що, певно, само по собі є гарним приводом
для розмови з її творцем.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
— Програма з’явилася 1996 року як органічне продовження
програми «Преданья старины глубокой». Займаючись вивченням спільних етнографічних
коренів різних слов’янських народів, ми вирішили одного разу, що проводити
паралелі, робити порівняння можна в більш широкому значенні. І як тільки
з’явилася можливість виїжджати в далеке зарубіжжя, взялися за здійснення
нових планів.
ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕДУСІМ
— Звісно, я «пережила» симптом людини, котра вперше потрапила
за кордон: подобалося все. Тому й знімали все. Однак пізніше, начитавшись
туристичних буклетів, зрозуміла, що всі... розповідають про одне й те ж:
про ту ж таки Ейфелеву вежу, Колізей тощо. Тому вирішила відштовхуватися
в своїх репортажах не стільки від архітектурних пам’яток, скільки від жителів
конкретної країни. І з кожним випуском програми її «населення» дедалi збільшується.
Не обов’язково сюжети побудовані на інтерв’ю. Мене цікавить внутрішній
стан людини. Його світосприймання, психологія, так би мовити. Нещодавно
я повернулася з Єгипту. Мені було цікаво знайти в нинішніх єгиптянах риси
тих, древніх, з’ясувати, що привнесене, що тут арабське, а що істинно єгипетське,
зрозуміти, як вдалося їхнім предкам побудувати грандіозні піраміди. Спробувала
пояснити їхню поведінку з погляду древньої релігії, адже тоді багато що
в ній стає зрозумілим. Знаєте, судячи з листів, саме такі передачі й знаходять
відгук у глядачів.
ЖІНОЧІ ХИТРОЩІ
— Ні на хвилину не маю сумніву, що в багатьох моїх починаннях
допомагає те, що я — жінка. Наприклад, з начальниками різного рангу (а
такі пости здебільшого займають представники сильної статі) мені значно
легше вирішувати проблеми, ніж колегам-чоловікам. Однак, з iншого боку,
на Сході зіткнулася з такою ситуацією: там жінку просто не мають за людину.
Тому переговори довелося вести нашому операторові-чоловіку. Щоправда, все,
що треба було говорити, я нашіптувала йому на вухо.
МЕНЕ УСЮДИ СПРИЙМАЮТЬ ЯК СВОЮ
— Я побувала в 17 країнах, у деяких — навіть кілька разів.
І жодного разу не хотілося де-небудь залишитися. Хоч би якою прекрасною
не була країна, на п’ятий день дуже хочеться додому. Колеги, знайомі часто
питають: тобі не важко повертатися з таких благополучних Німеччини, США
до нашої незатишної дійсності? А я ніколи не порівнюю. Для мене від початку
існувало два світи: Україна — і решта. Не можу стверджувати i там краще,
там гірше. Кожна держава живе за своїми законами.
Найцікавіше, що в кожній країні мене приймають за... корінну
жительку: в Італії — за італійку, в Іспанії — за іспанку, в Ізраїлі я виявилася
типовою ізраїльтянкою, а в Єгипті — єгиптянкою. Коли розмовляю з місцевими
жителями, вони дуже дивуються, що я —чужинка. Проте, я також ніде не почуваюся
чужою, хоч не всюди відчуваю себе комфортно. Наприклад, Іспанія, Америка,
Австрія — «мої» країни. А ось Єгипет, Франція, Голландія, Італія — ні.
Сподіваюся, це не відбивається на моїй програмі.
№223 20.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
