Завтра відзначає ювілей незмінний кореспондент «Дня» в Житомирській області Валерій Костюкевич, який друкується у виданні з перших його номерів і наголошує, що має цю роботу за честь. Колектив «Дня» вітає іменинника, зичить йому міцного здоров’я, родинного тепла, завзяття і натхнення для нових важливих тем й аналітичних матеріалів. Саме такий підхід глибокого занурення в будь-яке питання й копіткого, сумлінного вивчення всіх його аспектів властивий Валерієві Дмитровичу. Принагідно говоримо й про особливості співпраці регіональних кореспондентів із «Днем».
— Зараз спостерігаємо тенденцію відтоку журналістів із регіонів до столиці. Власний вибір ви зробили вже давно, тож що тримає вас і що може тримати й надихати молодь на те, щоб мати сили боротися з обставинами в регіоні?
— Я вважав і вважаю, що в регіоні теж є про що писати і що аналізувати, й поточні події бувають не менш значущими, ніж у столиці. Хоча, звісно, тут не йде потік суцільних подій. Проблем також задосить, і більш ніж серйозних, хоча для них побіжний підхід явно не підходить, вони потребують копіткого аналізу та серйозної роботи. Можливо, це й відлякує чи, принаймні, не приваблює молодих журналістів, тому що «з нальоту» брати їх не вдається. А на столичних чисто подієвих матеріалах, можливо, вони засвітяться швидше. І, звичайно, діє фактор заробітку — у столиці він кращий. Хоча є молоді колеги, які активно та глибоко працюють і тут, у регіонах. І водночас на моїй пам’яті багато житомирян із різними варіантами свого утвердження в Києві. Мені, працюючи в «Дні», вдавалося виходити за межі регіону, й неодноразово, було б бажання.
— «День» нещодавно проводив дискусію щодо необхідності громадянської позиції у журналістів. Чи допомагає вам її наявність?
— Мені з позицією краще. Ти чітко знаєш: є цінності та принципи, через які не переступаєш. Значить, ти можеш чесно говорити те, що думаєш, і про події писати з позиції правди. Відсутність цієї позиції зумовлює пристосування, а це вже неправда. Громадянська позиція дає визначеність, і якщо журналіст цінує себе як людину в цій професії, вона стверджує його значно міцніше та підтримує. Це орієнтир. Я і вважаю за честь працювати у нашій газеті, тому що «День» — це газета цінностей. Я поділяю та сповідую ці цінності, а без них робота журналіста, як на мене, перетворюється на чисту формальність.
— Ви у газеті майже з першого її номера. Що «День» дав вам за цей період?
— «День» дав мені головне — я зміг опублікувати свої думки та спостереження. Я найбільше це ціную. Тому що я полемізував і з Андрієм Окарою, і з Дмитром Табачником (причому тоді, коли він був ще не міністром, а головним ідеологом, коли з ним практично ніхто не полемізував), я міг писати про цінності Майдану, які забувалися, про наслідки конфлікту між Ющенком і Тимошенко, в регіональному плані я зміг висвітлити теми збереження й вирізання лісу, хижацького видобування корисних копалин тощо. Я вдячний «Дню» за те, що зміг це зробити.
Існує загальне правило — утвердження напряму роботи визначає головний редактор. Я ніколи не був схильний запобігати перед будь-якими особами з високими регаліями і посадами. При цьому хочу сказати, що пані Ларисі Івшиній уже впродовж понад 15-ти років удається втримувати головний напрямок видання — газети цінностей і дуже високу планку утвердження цих цінностей. Причому навіть за надзвичайно складних обставин.
Бібліотека «Дня» — це тема окремої розмови, вона вже стала явищем в українському суспільстві. І я знімаю капелюха перед своїми колегами-журналістами. Звісно, на певному рівні градація між журналістами є, але загалом це високі професіонали з гарними людськими рисами, тому я теж вважаю за честь, що працюю з ними.
