Поява на українському теленебосхилі в 1999 році ТРК «Ера» була симптоматичною. У навколотелевізійних колах відкрито говорили про спрямоване створення «Ери» «під вибори». І от вже відгриміли тамтами спільного з «Таврійськими іграми» передвиборного «зоряного» марафону, вже громадяни забули й про референдум, про який так багато говорили до 16 квітня на «Ері», причому, завдяки С.Набоці, часом вельми неоднозначно, за що і постраждали — на кілька днів їх усунули з ефіру УТ-1. Виконивши стратегічні політичні завдання, у нинішній період «затишшя» телерадіокомпанія почала змінюватися, в ефірі з’явилися нові програми — «Сім нот», «Околиця». Генеральний продюсер «Ери» Василь Климчук твердить, що після нововведень рейтинги «ерівських» передач показують збільшення аудиторії — і при цьому із задоволенням обводить поглядом свій кабінет, щільно заставлений подарунками від глядачів і трофеями футбольної команди «доброранківців».
Особистість самого Василя Климчука досить-таки типова для героя пори змін. У свої 29 років він багато що встиг. За плечими у Василя три вищих освіти (романо-германська філологія, історія і журналістика), на підході докторантура по інформаційному простору України. У 19 років він — ведучий УТН, в 24 — завідувач редакції «Доброго ранку, Україно!» на УТ-1, у 27 — генеральний продюсер телерадіокомпанії «Ера». Об’їздив майже весь світ, вів репортажі з війни в Югославії, стажувався на американському телебаченні. На інтерв’ю зазвичай не погоджується, вважаючи (може, й справедливо), що в нього достатньо ефірного часу щодня, щоб давати інтерв’ю всій Україні. Для «Дня» генеральний продюсер «Ери» зробив виняток.
— В одному зі своїх інтерв’ю «Дню» ви сказали, що в Україні за свободу слова не платять. Сформулюйте, будь ласка, за що ж платять?
— «Не платять», це, можливо, гучно сказано. Сьогодні і в нас, і всюди у світі свободу слова використовують для того, щоб говорити про все, але з тим чи іншим незначним ухилом. Усе залежить від того, як, із ким, як довго працює той чи інший засіб масової інформації. Мистецтво заради мистецтва не буває. І журналіст, залишаючись об’єктивним, має бути суперфаховим для того, щоб і вівці були цілі, і вовки ситі.
Важливо і те, що ми розуміємо під поняттям «свобода слова». Що це — правда-матка? Об’єктивне висвітлення? Відповідність якимось корпоративним інтересам? Особисто я не можу говорити про свободу слова, як про щось однозначне. Свобода слова полягає в тому, що є можливість вести мову про все. Знову ж таки інша справа, як це робити. Свобода слова, а точніше — можливість нею користуватися як конституційним правом залежить від фаховості журналіста. Можна мати свободу слова, розмахувати нею, як прапором, і в той же час бути нефаховим журналістом. Можна вести мову про реальні речі, які є насправді, але говорити такою мовою, з такими аргументами, що можна засудитися, — і на цьому закінчити свою кар’єру. Свобода слова — це дуже небезпечна штука для самого журналіста в плані того, вміти чи не вміти нею користуватися або використовувати.
— Як політична заангажованість журналіста впливає на кар’єру журналіста?
— Політично заангажований журналіст — це труп. Тут ні про яку кар’єру не може йтися. Назавтра ніхто з ним не захоче мати справу. Однак треба розрізняти політичну заангажованість (напевне, ви маєте на увазі готовність відпрацьовувати гроші за «обслуговування» будь-якої політичної групи) і працю за бажанням, коли позиція журналіста збігається з позицією видання.
— Ваша телекомпанія для багатьох журналістів-початківців стала полігоном. Вони пробують себе за кадром, безпосередньо в студії. Зрозуміло, що багато в чому вони наслідують свого творчого керівника, інколи перетворюючись на його погану копію — і тут виникає небезпека втрати довіри в глядача. Що ви культивуєте у своїх молодих колегах насамперед?
— Культивую, по-перше, сміливість. І, по-друге, грунтовність. Наприклад, журналіст не повинен боятися своїх героїв, він повинен їх поважати, але робити це так, щоб поважали і його. А для того, щоб поважали його, треба знати лише, може, трішечки менше, як та особа, про яку він пише. Однак до кожного матеріалу він повинен готуватися. Звичайно, певним поштовхом для наших молодих людей на «Ері» стає сусідство в ефірі з асами професії — Валентином Щербачовим, Сергієм Набокою, Оленою Роміною. Кожний із них — це унікум української телевізійної журналістики. На Заході журналіст — це вузький спеціаліст у певній галузі життя суспільства. Якщо він займається зовнішньою політикою, то міністр закордонних справ буде звертати увагу на те, що він пише, бо він є експертом. Так уже сталося в нас — ми багатоверстатники. Але якщо ти робиш свою роботу, то маєш її виконувати якісно.
— На вашому сайті в Інтернеті зазначається, що мета команди «Ери» — «створювати сучасне українське телебачення». Яка ваша концепція сучасного українського телебачення? Як ви оцінюєте конкурентну спроможність сучасного українського телебачення?
— Так званий унікальний шлях розвитку українського телебачення можна розглядати лише в контексті матеріального забезпечення роботи. Я завжди казав: будуть гроші — буде НТВ. Тому, виходячи з матеріальних можливостей, робиться той чи інший рівень телевізійного продукту. Як на мене, — і вважаю, що це об’єктивно, — сучасне українське телебачення може конкурувати з тією чи іншою зарубіжною телекомпанією на рівні мозку — ведучих, журналістів. Однак телебачення, крім мозку, крім облич, окрім уміння писати, — це ще й техніка: камери, монтаж, світло. Коротше, кошти. Колись більше, колись менше, але я не знаю жодної телекомпанії, яка була б задоволена тим, що вона має. Однак ми працюємо. Наші журналісти-телевізійники, потрапляючи в якісь екстремальні умови, працюють краще, як у тих же умовах працюють західні журналісти.
— Для глядача завжди важливо, як із ним спілкуються: на рівних чи ні. А як ви вважаєте, з ким «Ера» спілкується на рівних?
— Ми розраховуємо на того глядача, який провадить активний спосіб життя, який хоче чогось досягнути, який чужого навчається і свого не цурається. Ми утримуємо свою аудиторію перед екранами за рахунок нашого бажання працювати, за рахунок знання так званої специфіки глядацького сприйняття.
ВІД АВТОРА:
Що ж, маємо надію, нашим читачам було цікаво познайомитися з думкою Василя Климчука. Можливо, для тих глядачів, які критичніше ставляться до продукції ТРК «Ера», висловлювання її генерального директора здалися несподіваними. Це може бути не тільки приводом для дискусії, але й для того, щоб подивитися на продукцію ТРК «Ера» під новим кутом зору. А раптом і журналісти ТРК «Ера» ще глибше проникнуться висотою завдань, котрі ставить перед ними їхній керівник Василь Климчук?...
