У радянський період функції ТБ визначались відповідно до відомої ленінської формули —«пропаганда, агітація й організація». У період перебудови формулу ТБ підправили, вiдвiвши йому такі завдання — «інформувати, переконувати та втішати» (М. Ненашев). Напередодні Всесвітнього дня телебачення (а святкують його сьогодні, 21 листопада) «День» звернувся до телевізійних практиків із запитаннями:
«А ЯК БИ ВИ ВИЗНАЧИЛИ ФОРМУЛУ СУЧАСНОГО ТБ (Й УКРАЇНСЬКОГО ЗОКРЕМА)? І ЩО, НА ВАШУ ДУМКУ, В НІЙ СЛІД БИ БУЛО ПІДПРАВИТИ — З ПОГЛЯДУ ВІДПОВІДНОСТІ СОЦІАЛЬНИМ ПОТРЕБАМ?»
Віктор КОВАЛЕНКО, ведучий новин «Репортер» («Новий канал»), викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Формула українського ТБ може мати назву «РАЗ»: розважати (крізь сльози), агітувати (було б за що!) та заробляти (будь-якою ціною). З розвагами зрозуміло. Поправка тільки на те, що веселять населення не клоунадою, гумором, сатирою і музикою, а чимось вульгарним, непристойним і жахливим. Свободу слова в 1990-х українське населення не оцінило і на її місце повернулися агітація та пропаганда. Тепер вона не тільки політична, а й ціннісна — аж до сексуальної розбещеності і бандитизму з тероризмом. Ну, а заробляти на прожиття намагаються всі, тому нічого дивуватися, що дядьки з телепередавачами все частіше заробляють, іноді навіть роблячи «це».
А відкинувши іронію, можна сказати, що телебачення України ось уже десять років як завмерло на роздоріжжі і навряд чи вкладається в чітку формулу. Це, на щастя, вже не тоталітарна пропагандистська машина, але ще й не телебачення розвиненої країни, яке служить інтересам суспільства. Вимагати кращого ТБ має передусім саме суспільство, якщо воно хоче жити краще. Один із варіантів — вимагати, щоб ТБ хоч би працювало в руслі чинних законів. Інший варіант, складніший, — перестати фінансувати з бюджету державне ТБ (воно не має зобов’язань перед глядачами) і, нарешті, створити громадське ТБ і почати платити за нього в обмін на зобов’язання дотримуватися норм моралі, свободи висловлювання та плюралізму думок.
Максим НЕЛИПА, ведучий програми «Програй мільйон» (ICTV):
Відповідь на це запитання — проста й складна одночасно. Формула ідеального сучасного телебачення — я гадаю, зі мною погодиться багато хто, — це свобода слова, хороший матеріал, професійна команда, яка хоче й уміє зробити з цього матеріалу «конфетку», геніальний продюсер і пристойне фінансування. Але, на жаль, цій ідеальній формулі сучасне українське телебачення відповідає лише частково і хронічно пригальмовує на одній або навіть на кількох складових. У нас, якщо ідея хороша, то грошей для неї вдень із вогнем не знайдеш тощо. Поки що ми розвиваємося за схемою: знайдеш в одному місці — втратиш в іншому. Цю проблему доводиться якось вирішувати як тим, хто починає новий проект, так і авторам уже відомих програм. А коли всі складові нашої формули будуть не частковими, а повноцінними — тоді й можна буде говорити про відповідність ТБ потребам суспільства.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст, канал «1+1»:
— Відверто кажучи, я мав довгий період вправ із визначенням функцій телебачення (як у процесі викладання, так і під час публічних дискусій) і дещо втомився від класифікації: розважальна, навчальна, повчальна... Останнім часом колізія набуває дещо комічного відтінку: на телебачення наполегливо пробують вдягнути мантію проповідника, а воно, бідолашне, опирається... Йому кажуть: «Ти мусиш», а воно бурмоче: «Та ні, я так, погуляти вийшло». Що далі, то більше я приходжу до простої формули — виключно для внутрішнього вжитку: робити те, що цікаво мені самому. Оскільки я є більш-менш типовим представником суспільства, до якого належу, є ймовірність, що це видасться цікавим ще комусь, окрім мене. Залишається викласти це більш-менш послідовно, отже, зрозуміло. В одній французькій книжці я зустрів вислів стосовно якогось культурного діяча: «le grand simplificateur» — великий спрощувач. Ось єдине визначення, якого мені наразі вистачає: телебачення — ВЕЛИКИЙ СПРОЩУВАЧ. З усіма наслідками, як негативними, так і позитивними. Звідси — єдина вимога до сучасного телебачення, в тому числі, українського: не займатися чужою справою. Зокрема, не брехати.
