Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вересень по любить дивитися на серце, що пульсує

26 листопада, 1999 - 00:00

— Які саме зміни очікуються?

— Ми сьогодні перебуваємо у стані спроби нового старту,
з набагато складнішим проектом. Це буде реальне табу. Те, про що знімати
не можна — екстремальні обставини. Ще влітку ми знімали операцію на серці.
Я зрозумів, що є деякі дії, від яких неможливо відірватися поглядом — це
робота відкритого серця.

Інша тема — зйомки у морі пiд час шторму або у падаючому
літаку. Це вже не будуть щотижневі ток- шоу, а скоріше фільми. Вигадав
я вже і новорічну програму: жінки проти чоловіків. У принципі, у нас на
каналі думки виникають і кристалізуються дуже швидко. Техніка для цих ідей
у нас завжди готова.

— З яким новим досвідом, на ваш погляд, «Студія 1+1»
вийшла з виборчих баталій?

— Досвід набуто, звичайно, гігантський. Ми зробили багато
якісного телепродукту. Це і «Епіцентр» з В'ячеславом Піховшеком, і телемости,
і дві «Ночі виборів». Труднощі під час останніх трьох-чотирьох тижнів були
гігантськими. Якщо на телемостах з Москвою з боку росiян працювало пів-Останкіно,
то у нас чоловік десять. І — упоралися.

Після першого телемосту я поставив би собі трійку, телекомпанії
четвірку, а за досвід — п'ять з плюсом. Ми стали більш мобільними, упевненими
у собі, і, можливо, мудрими. Я думаю, що дві «Ночі виборів» — це був клас.
І досить ущипливі та хитрі «Великі Перегони» — жодна компанія на це не
виявилася здатною. За це не соромно.

Щоправда, виявилося, що вибори не настільки фінансовомісткі,
як очікувалося.

— А що ви скажете про труднощі політичні?

— Політичні обставини були звичайними. Очікуваними. Справді,
не все було просто — це факт. Багато у чому деякі рішення були нашими.
Де в чому — не нашими. Це нормальна робота. Для мене головне, що вона була
гранично хорошою за даних обставин.

— Як позначилося на вашій долі на каналі те, що ви у
другу «Ніч виборів» не вийшли в ефір?

— Та ніяк. Назвемо це так: важкий робочий момент. Усе було
зіткане з багатьох нюансів, які накладалися в одній точці в один час. Колись,
через багато років, я напишу про це у своїх мемуарах.

Анатолій ЛЕМИШ, «День» 
Газета: 
Рубрика: