Поза сумнівом, саме проект «Україна має талант!» став подією сезону на українському телебаченні. По-перше, завдяки своєму масштабу. Адже в складні економічні часи далеко не кожен канал наважується на дорогі проекти. Навпаки, останнім часом телевізійне життя супроводжується постійними звістками про урізання бюджетів, скорочення працівників та згортання проектів. До речі, бюджет шоу «Україна має талант!» згідно з інформацією газети «Дело» з посиланням на оцінки експертів медіаринку, склав не менше шести мільйонів доларів.
По-друге, талант-шоу на «СТБ» виявило сміливі амбіції, протиставивши талановитих, але незнайомих широкому загалу українців одночасно двом головним політичним ток-шоу країни — «Свободі на Інтері» та «Шустер Live», які щоп’ятниці заволодівали увагою більшості телеаудиторії.
Нарешті третє та найголовніше: «Україна має талант!» — не просто розважальне шоу. Уже завдяки своїй життєствердній назві та позиції. Його свіжість зумовлена набором учасників, яким за бажання міг би стати кожен із нас. Але не тільки. Цікавість до програми ще й обернено пропорційна кількості запрошених у шоу зірок, які вже не просто припали пилом, а й вкрилися пліснявою.
У цьому сенсі проект «Україна має талант!» — невеличкий крок до переформатування українського телепростору, вихід на багатогранну Україну, де талантів не бракувало ніколи. Зрештою, ця картинка, якій, можливо, поступиться місцем кримінал і низькопробні російські серіали, має величезний потенціал до того, аби живити собою Україну.
Цікаво те, що в більшості країн, де подібні проекти вже завершилися («Україна має талант!» — відповідник America’s got talent — формату, як годиться, американського) — серед них США, Австралія, Англія, Німеччина, Греція, Росія — перемогу отримали вокальні таланти. В Угорщині — комік, в Польщі — акробатичний дует. В Україні ж найталановитішою визнана молода євпаторійська художниця Ксенія Симонова, що працює в оригінальній техніці піскової анімації. По суті ж — перемогла зворушливість. Саме за неї голосували телеглядачі. Успіх проекту «Україна має талант!» виявив, що від нинішніх ікон українського рейтингового телебачення починають втомлюватися навіть «старовіри». Савіка Шустера, як і будь-кого з шоу-політичного Олімпу, легко можуть обійти ті, кого ще вчора у політичних ток-шоу зараховували до «більшості пересічних українців». Нарешті суспільству показали суспільство на телеекрані. Очевидно, саме тому «Україна має талант!» перемогло п’ятничну політичну посередність. Згідно з повідомленням прес-служби «СТБ», фінальний ефір подивилося 17,5 мільйонів українців (за іншими даними — 13,4), а в середньому глядачами однієї програми стало 11 мільйонів глядачів. Якщо «пересічні» українські таланти збирають біля екранів мільйонні аудиторії, то чому ми з дня в день змушені дивитися на бездарів? Це вони — формат?
Чи стане цей крок «СТБ» поштовхом до перетворення українського інформаційного простору або — не так глобально — створення низки подібних проектів на інших каналах? Можливо. Але тут важливо, аби подібність визначалася правильними критеріями. Зовсім не тими, які стосуються схожості між «Україна має талант!» і програмою «Фабрика зірок» на «Новому каналі» (кастинги, змагання, голосування). «Оздоровлюючий» темпоритм в українському інформаційному просторі повинен бути заданий ,зокрема, програмами з живим інтересом до талановитих, цікавих, самодостатніх явищ, які виростають з українського середовища і одночасно живлять його собою. Ідеться не про «консервацію» та обмеження іноземного телепродукту (появу на екрані якісного — але тільки якісного — закордонного продукту треба вітати!), а про нормальний «кровообіг» ідей, образів та мотивів у їхньому природному, українському середовищі, до якого повинно належати і телебачення.
«День» поцікавився думкою щодо шоу «Україна має талант!» соціологів, телеекспертів і навіть художників. Зокрема, читайте тут роздуми про те, чи стане цей проект імпульсом до появи подібних програм на українському ТБ, а також про те, чи можуть результати голосування за переможців «Україна має талант!» стати своєрідним портретом уявлень нашого суспільства про те, якою повинні бути українці та Україна.
Юрій ПЕТРЕНКО, художник:
— Мені найбільше запам’яталася маленька співачка Даша Швецова й Артем Семенов. Переможниця також чудово себе представила. Гадаю, що в цьому випадку відгукнулися більшою мірою літні люди, яких зворушило мистецтво Ксенії Симонової. Безумовно, вона дуже талановита. Цього не відняти. Більш за все мене дивувала швидкість показу слайдів. Це був своєрідний інформаційний потік. Чудова ідея! І взагалі шоу, як мені здається, було чудовим. Звичайно, хотлося б, аби таких програм було більше. Чим більше ми матимо внутрішнього позитиву, тим більше «зовні» траплятиметься позитивних подій.
Олег ДЕМКІВ, соціолог НАН України:
— Це була справжня альтернатива. Втома від політики, наявність у шоу соціального позитиву, учасники проекту, які були звичайними людьми — все це стало передумовами для того, щоб «Україна має талант!» дивилися. Тут люди впізнавали себе: безліч регіонів, багато різних людських доль, характерів, історій. І я, і більшість моїх знайомих голосували за Артема Семенова, і я неодноразово зустрічався з думками, що саме він має бути переможцем. Але це питання виключно смаку. Я думаю, що організатори зробили все, щоб мінімізувати маніпулятивний вплив. Я б не ставився до результатів голосування як до якогось соціологічного опитування і не сприймав би їх як зріз стану суспільної свідомості. Тому що це річ дуже інтерпретативна: узагальнення тут було б безпідставним. Я особисто не здивований результатами, а від себе скажу, що хотів перемоги того, хто здобув друге місце. Виключно позитивне телебачення є ані трохи не кращим, ніж телебачення, яке ми маємо зараз. Справа у досягненні балансу, створенні спеціалізованих телеканалів, де додавався б позитив. Ми повинні мати і екстремальне телебачення, і соціально гостре телебачення. Але, перш за все — більше телебачення хорошого та елітного.
Богдан ЧЕРВАК, директор Департаменту Держкомтелерадіо України:
— Суспільство втомилося від поточної політики до такої межі, що надає перевагу розважальним шоу. І це вселяє оптимізм, оскільки політичні процеси, що відбуваються в Україні, за своєю природою є деструктивними, натомість суспільство вимагає конструктиву. І коли такий конструктив з’являється у формі шоу, то він сприймається добре. Свідченням тому є популярність програми «Україна має талант!», її велика аудиторія. Це є свідченням того, що позитив на телебаченні й в інформаційному просторі України повинен переважати над негативом. Цей позитив повинні відшукувати журналісти, його мусять нести політики й державні діячі. Частка цього позитиву є сьогодні дуже малою, і відповідальність за це несуть усі без винятку, в тому числі засоби масової інформації, органи державної влади та українські політики. Безумовно, «Україна має талант!» сприятиме появі подібних програм. Аналогічні передачі вже існують на інших каналах, але вони не настільки розкручені та популярні. Конкуренція таких передач дасть поштовх для появи в Україні нових артистів, громадських, політичних діячів, як це, можливо, не парадоксально звучить. Бо створюється відповідне тло, відповідна атмосфера, в якій можуть з’явитися таланти. Ксенія Симонова, як на мене, перемогла завдяки тому, що зіграла на сентиментальних почуттях більшості людей. Це, до речі, позитивно характеризує українців, які не розумом, а серцем відгукнулися на зворушливу композицію, що була їм продемонстрована. Тобто українці залишилися вірними собі, в їхніх оцінках переважають емоції, вони голосують не розумом, а серцем, і це є віддзеркаленням ментальності українського народу. Добре це чи погано? Складно сказати. Але так воно є.
Вікторія СЮМАР, виконавчий директор Інституту масової інформації:
— На мою думку, це був дуже цікавий та правильний хід, який мав на меті виконання неабиякої соціальної функції. І той факт, що «Україна має талант!» мала вищі рейтинги, аніж політичні ток-шоу, доводить, що насправді зірками в Україні є український народ, а не політичні діячі, суперечки для яких вже стали суттю політичного процесу. Я думаю, сенс життєствердної позиції цього шоу полягає в тому, що ми є талановиті. Ми є талановитою нацією, а такі шоу можуть дати своєрідний імпульс для розвитку української культури та шоу-бізнесу, якихось нових різновидів мистецтва. Перемога Ксенії Симонової, за яку я, до речі, сама голосувала, є свідченням того, що ми можемо знаходити нові форми й популяризувати їх. І це є важлива соціальна функція. Але канали, звісна річ, в цьому сенсі будуть керуватися не тільки такими соціальними завданнями, оскільки, зрозуміло, їхнім завданням є також заробити гроші на таких проектах. І це теж нормально, тому що ці шоу довели, що вони є досить конкурентоспроможними. Цікаво те, що проект «Україна має талант!» був першим шоу, побудованим не на зірках, не на відомих людях (на відміну від тих самих «Танців»), але поза тим виявися надзвичайно успішним. Ця успішність може продукувати подібні формати, які, окрім іншого, виконуватимуть і важливі соціальні функції. Позитивного телебачення в нас надзвичайно мало, і успіх таких проектів доводить, що насправді суспільство сумує за позитивом. Дуже хибна й небезпечна тенденція зводити все до кримінальних хронік, до «чорнухи», жалісливих речей. Ці небезпечні тенденції ми спостерігаємо сьогодні навіть в інформаційному мовленні, не кажучи вже про розважальні формати. Я однозначно за позитив. Чи саме в такому форматі? Можливо, варто також показувати приклади успішних людей, які споромоглися зробити, що принесло користь і їм, і суспільству. Такі формати повинні існувати, бо постійна зацикленість на негативі є згубною і з точки зору медіа-бізнесу, і з точки зору того, чим ми заповнюємо інформаційний простір держави. А стосовно власне шоу, то я читала різні зауваги телекритиків про те, що це не зовсім мистецтво і глядачі знову голосують менталітетом і серцем, а не роблять ставку на високе мистецтво. Але я думаю, на те воно й телешоу, що в принципі воно не може пропагувати високе мистецтво. Бо для того є інші засоби. Але те, що в телешоу ми змогли знайти нові жанри, нових героїв, змогли показати різноманіття України й різноманіття людей, які тут живуть, — це вже величезний успіх телебачення. Я вважаю, що в номері переможниці ставка робилася навіть не на незвичність жанру, а на те, про що в ньому йшлося, що вона показувала. Адже Симонова порушувала гострі соціальні теми. Все, що ми побачили в її творчості, знайшло глибокий відгук в українських серцях. Свою справу зробила ментальна спрямованість на глибоко етичні теми. Тут було правильно зроблено ставку швидше на тематику, а не на жанр як такий. Дуже ймовірно, що, якби там ішлося про щось інше, то Ксенія не перемогла чи принаймні не отримала б таку кількість голосів. Це глибоко зачепило душу кожного українця. Я бачила багатьох чоловіків, які підчас перегляду плакали. Думаю, вміння змусити плакати було визначальним в сенсі перемоги.
Ольга ГЕРАСИМЧУК, програмний директор радіостанції «Радіо Київ 98 FМ»:
— Я вважаю, що потрібно відходити від звичайних попсових телепрограм. А натомість зосереджуватися на створенні нормального продукту, привчати до нього наше людство — українське суспільство. Шоу «Україна має талант!» показало, що для нас шоу і талант — це не тотожні речі. Для нас важливе — їх органічне поєднання. Наше українське суспільство вже давно розширило розуміння понять таланту й краси. Приємно, що ми зрештою починаємо розуміти, що таке хороше, красиве, дійсно талановите. Ми нарешті починаємо відходити від вузького, починаємо закохуватися в щось справжнє, в якісь щирі емоції, в справжнє художнє мистецтво, що для нас останнім часом було не властиво. Це добре. Значить далі будемо розвиватися ще більше. Нарешті зрозуміємо, що окрім того, що стрибати та волати, люди вміють робити багато чого іншого. І це також називається талантом. А людей таких дуже багато. І шоу «Україна має талант!» це в принципі й показало. Якщо організатори будуть спроможні створити продовження проекту — це буде чудово.
Слава ФРОЛОВА, член журі шоу «Україна має талант!»:
— Важко повірити в те, що дівчина, яка вчора була ще домогосподаркою, сьогодні вже справжня зірка, якій аплодувала вся країна. Адже раніше таке можна було побачити в художніх фільмах і казках. І кожний глядач, який дивиться «Україна має талант!», думає: «Це ж треба, у цього хлопця (чи дівчини) вийшло, може, одного разу і моя мрія здійсниться.» Позитив на телебаченні повинен бути реальним і доступним для звичайної людини. Те щастя і нещастя, від якого сміються, або плачуть багаті, не так сьогодні захоплюють розум, як власна перспектива домогтися успіху, і, можливо, поповнити ряди вищезазначених багатих і щасливих. Що стосується аналогічного шоу, то вони давно з’явилися і на наших українських екранах, щоправда, за масштабністю «Україна має талант!» б’є всі рекорди. На прикладі переможниці Ксенії, можу сказати, що її тріумф свідчить про те, що в нас дуже чудовий, навіть сентиментальний глядач, оскільки я впевнена, що не лише безперечний талант, але й жалісливі теми сюжетів, захопили серця наших глядачів. Із приводу того, які ж таланти хочуть бачити глядачі, скажу: глядачу, як мені здається, все одно якими вони будуть, головне, щоб вони були! Із часів стародавнього Риму нічого не змінилося, глядачеві потрібні видовища та переможці. Проект став для мене цілим калейдоскопом емоцій. Багато наших учасників, особливо працелюбні та мужні діти, стали для мене дивовижним відкриттям. Понад усе мені запам’яталися щире здивування деяких учасників на реакцію захопленого залу, і їхнє збентеження в моменти тріумфу.
