Можливо, для когось немає нічого незвичайного в таких людях, але я вважаю інакше. Ця думка склалася у мене із власного суб’єктивного досвіду і, як більшість уявлень про світ, сформувалася ще в дитинстві. Брат моєї мами — дядько Микола — був шульгою. Він відіграв особливу роль у моєму дитинстві. Якось, досі не знаю чому, жартома називав мене Ван Гогом, коли я ще не те що малювати, а й ходити не вміла. Може, саме завдяки йому у мене трапилось зацікавлення мистецтвом. Бо мене свого часу дуже цікавило, ким був Ван Гог, і коли я дізналася, то він став моїм улюбленим художником, а живопис — захопленням на все життя.
Усі найцікавіші історії про тварин та природу розповідав мені дядько. Він читав мені вголос оповідання Е. Сеттона-Томпсона, і разом з ним ми дивились по телевізору пригоди Жака-Іва Кусто... І ще безліч інтересів я маю саме завдяки дяді Колі. У моєму житті це була людина, яка багато в чому сформувала мій світ і любов до природи.
Любов до тварин він проніс через усе своє життя. Пам’ятаю, як у сінях нашої старої дачі ластівки звили кубельце і щороку верталися на це місце. Але одного літа дах не витримав сильної зливи, і потік води зруйнував гніздечко... Дядько Микола врятував пташенят і відновив їхнє кубельце.
...Саме тому я не зможу назвати жодного шульгу звичайною людиною, адже перший шульга в моєму житті був особливим!
