Метушливий спринтер грудень добігає свою останню стометрівку. У повітрі пахне Новим роком, і всі доріжки зараз ведуть до нього. Вішаю вдома святкову гірлянду, розповідаю доні про можливості Дідуся Мороза й мимоволі звертаю увагу на розважальний асортимент ТБ. Моя дворічна дитина полюбляє «кловунів», і в її захопленому погляді купаються «Село дурнів» із «Каламбуру» (ICTV) і прирівняні до «кловунських» сюжети з «3 х 4» (Новий) . Не телепузики, звичайно, але теж смішно. Українські петрушки в журналі відеокоміксів одного разу так вдало потрапили в струмінь, що бояться щось у сюжетах змінити, щоб утримати ефір. Хоча ні — на зміну падаючому літакові прийшов залізний танк, і, відповідно, тупоголових пілотів змінили дауноподібні солдати. А ось у сюжетах про бар відмінностей знайти не вдається. Так і бачу рудого бевзя з незмінним горщиком для квiток на голові. Найстаріший гумористичний жанр — гег — не такий вже простий, як здається. Навіть найбільш доступний народний гумор не повинен обмежуватися ударами і падіннями.
Приречений на успіх жанр народних відеозйомок. Як не усміхнутися, дивлячись на осоловілого котяру з пляшкою. Але непридумані потішні сценки ще треба відшліфувати, зробити з сирих кадрів міні-комедію. Бракує у «3 х 4» не лише текстів. Може, відеокамер у країні не так багато, невисока культура самих аматорських зйомок, але постійно переважають пияки на весіллях, чарівні діти ясельного віку й тварини, що потрапили в кадр. Якщо хтось вдало гепнеться, та ще й у воду — приз забезпечено.
«Повне мамаду» українського гумору Віктор Андрієнко влаштувався на ICTV. Заслужений довгоносик країни свого часу теж розважався биттям у голову, але коли йому за це заняття перестали «світити шалені бабки», змінив напрямок. І знову став законодавцем мод. Самоіронічний «Комедійний квартет» (ICTV) , мабуть, найбільш доладна й творча передача в цьому жанрі. Він не лише використовує, але й розвиває український фольклор. Кум Панько і пан Кумко — незлісна карикатура на національний характер. Відомо, що українці складали анекдоти не лише про москалів. Але обминувши політнекоректну мілину, сценарист епосу про Кумка й Панька навчив їх (і нас) глузувати з самих себе. Хитрий Андрієнко вибирає собі найбільш виграшних персонажів — нездарних і самовдоволених, над якими гріх не посміятися.
А що ж «Маски-шоу» (СТБ) ? От уже хто не терпить одноманітності. Їхні ходульні персонажі були на весіллі й у концертній залі, побували в різних країнах і в різних епохах. Судячи з усього, їм таке проведення часу подобається. А от глядачам уже дещо приїлося. Часом їх грубуваті жартики переходять межу. Минулого тижня вдалося спостерігати гоп-компанію в партизанському загоні. Ну, припустімо, когось потішить, коли Анка замість прапора полку піднімає на флагшток власну спідницю. Але в якому пориві натхнення вигадали їй замість дитини (тут же недбало кинутої) підсунути палаюче поліно?
Не можу пояснити незмінний рейтинговий успіх КВКу («1+1») , хоча екранне довге життя витвору Маслякова викликає мимовільну повагу. Але раніше популярність можна було пояснити сміливими жартами на політичну тему й іскрометними імпровізаціями. Зараз сценарії КВК пишуть заздалегідь, гострі висловлювання не здивують і трибуну ВР, а самі хлопці, скоріше, нагадують абітурієнтів театральних ВНЗ. Вони розкуто зображають смішні, частіше пародійні сценки. Проте часто-густо лишень самим членам команди зрозуміло, що висміюється. І цей калейдоскоп усмішок складається не в мозаїку, а в якусь абстрактну картину. Самі учасники КВК, схоже, цього не заперечують. «Нам в душе по барабану, за какой бороться век», — співає відома харківська команда.
Веселий цех ТБ на піднесенні, якщо не якісному, то кількісному. Але дійсно смішні речі рідко бувають серійними, і такий феномен, як колись ОСП-студія, скоріше, виняток. Та й навіщо старатися, якщо людей розсмішити не так складно.
Якось, проходячи Хрещатиком помітила велику, на три кола, юрбу глядачів навколо вуличного актора й почула вибухи сміху. Він вдало зображав пияка, а цензурна частина тексту приблизно така: «Пішли до «бібліотеки», взяли дві «книги», до обіду «прочитали»...» Неподалік вуличний бард співав веселі пісеньки. Але його слухали одиниці — мабуть, співак не вгадав із лексикою.
Утім, конкуренцію ще ніхто не скасовував. Канали й коміки боротимуться за місце під гумористичним сонцем і, можливо, виграє найсильніший. Може, хтось зглянеться на публiку і поступиться місцем новим проектам (а то, наприклад, агонія «Джентельмен- шоу» («Інтер») триває занадто довго). Тим більше, що кожний солідний канал припас «на десерт» щось веселе до свята. А раптом це щось новеньке?
