Тривалий час саме проведення фестивалю стояло під питанням. Зрештою, на початку літа стало відомо, що «Молодість» відбудеться, причому розпочнеться напередодні Дня Незалежності — 22 серпня.
За умов, коли кінотеатри тривалий час не працювали, а зараз працюють унапівсилу, коли нових фільмів у прокаті обмаль, коли Одеський фестиваль пройде онлайн, цьогорічна «Молодість» має всі шанси стати провідною кіноподією року — тим паче, що програмне наповнення фестивалю виглядає дуже солідно.
Отже, всього на «Молодості» шість конкурсів представлять:
• студентські короткометражні фільми (ігрові, документальні, анімаційні, експериментальні; хронометраж — до 45 хвилин);
• дебютні короткометражні фільми (ігрові, документальні, анімаційні, експериментальні; хронометраж — до 45 хвилин);
• дебютні повнометражні фільми (ігрові, хронометраж — від 60 хвилин);
• Національний конкурс, на якому змагаються фільми українських режисерів, чи ті, що зняті в Україні або в копродукції з Україною — в будь-якому жанрі;
• конкурсна програма для дітей Molodist Teen Screen, розрахована на вікову категорію 10—14 років, переможця визначає дитяче журі;
• «Сонячний зайчик» (Sunny Bunny), заснований 2001 року конкурс картин на ЛГБТ-тематику.
Гран-прі за найкращий конкурсний фільм присуджується міжнародним журі, лавреат одержує грошову винагороду в розмірі 10 000 доларів США і статуетку «Скіфський олень». Так само «Скіфського оленя» та премію у 2000 доларів (або еквівалентну цій сумі матеріальну відзнаку) одержують автори найкращих студентського, повнометражного й короткометражного фільмів та переможець Національного конкурсу. Свої призи присуджують журі FIPRESCI та Екуменічне журі.
Міжнародний конкурс оцінюватимуть голова журі, засновник компанії з виробництва та дистрибуції LOCO FILMS Лоран ДАНІЕЛУ (Франція); Голлівуд-українська акторка Іванна САХНО (Україна — США); акторка й кінопродюсерка Айсте ДІРЖЮТЕ (Литва); ексголова Державного агентства України з питань кіно Пилип ІЛЛЄНКО (Україна); режисерка і продюсерка Вікторія ТРОФІМЕНКО (Україна). До складу журі Національного конкурсу увійшли кінокритик Кшиштоф ҐЄРАТ (Польща); режисерка Марина РОЩИНА (Україна); співвласниця, директорка та виконавча продюсерка компанії Radioaktivefilm Євгенія ЯЦУТА (Україна).
Звісно, найбільшу цікавість широкого глядача викликають позаконкурсні програми. Цього року в них буде що подивитися — незважаючи на обставини.
Авдиторії запропонують наступні добірки фільмів:
• позаконкурсна програма «Сонячного зайчика»;
• Фестиваль фестивалів — фільми-учасники та переможці головних світових кінофорумів — Канн, Берліна, Локарно, Карлових Вар;
• Спеціальні події — програма, схожа за ідеологією на попередню, тут демонструються новинки фестивального й арт-хаусного кіна;
• Українські прем’єри — найновіші українські фільми, зняті за останній рік;
• Nordic Lights — збірка скандинавських коротких метрів ЛҐБТ-тематики від кінофестивалю MIX Copenhagen (Данія);
• ретроспектива, присвячена художній практиці австрійки Валі Експорт, однієї з найрадикальніших і найвпливовіших мисткинь Європи;
• «Опівнічний сеанс» — пізніх кіносеанси нетипового жанрового кіна;
• Students Swiss Shorts — роботи студентів чотирьох основних кіношкіл Швейцарії;
• FORMA — експериментальне кіно;
• «Метри» — свіжі короткометражки відомих режисерів;
• «Дивись українське» — жанровий український короткий метр;
• «Короткий Інсайт» — добірка короткометражних стрічок, які не потрапили в основний конкурс, але які команда фестивалю вважає за потрібне відзначити;
• «Назад до школи» — традиційна добірка найкращих фільмів кіношкіл із різних країн; цьогоріч до програми увійшли роботи студентів Національного університету театру та кіно «І. Л. Караджале» в Бухаресті й Вищого національного інституту виконавських видів мистецтва і техніки мовлення (Брюссель);
• «Міражі свободи. Українське експериментальне кіно 1960 — 1980-х років».
Окреме задоволення — секція «Століття»: тут на великому екрані показують добірну кінокласику, в яку просто занурюєшся... Цього разу тут: «Ночі Кабірії» (Федеріко Фелліні, 1957), «Чудова сімка» (Джон Стерджес, 1960), «Літня казка» (Ерік Ромер, 1996), «Сім самураїв» (Акіра Куросава, 1954), «Фройд» (Джон Х’юстон, 1962).
Тепер спробуємо розповісти про найцікавіші прем’єри.
СВІТ
«Останні та перші люди», Йоган ЙОГАННССОН, Ісландія — Спеціальні події
Йоган Йоганнссон — культовий ісландський музикант і композитор. Він помер у лютому 2018-го, коли йому виповнилося 48 років і він перебував на піку кар’єри, маючи в доробку дві номінації на «Оскар». Його подругою та ученицею є Гільдур ГУРНАДОТТІР, авторка саундтрека до серіалу «Чорнобиль» та лавреатка «Оскара» за музику до драми «Джокер».
«Останні та перші люди» — це режисерський дебют Йоганнссона, адаптація його однойменного мультимедійного проєкту, який базується на науково-фантастичному романі Олафа СТАПЛДОНА (1930) та книжці голландського фотографа Яна КЕМПЕНАРСА «Споменіки». Фільм знятий на 16-мм чорно-білу плівку, супроводжується оригінальною музикою і закадровою оповіддю у виконанні Тільди СВІНТОН. Йохансон та оператор Брандт ГРЬОВЛЕН подорожували по Балканах, разом знімаючи пам’ятники війни — так звані «споменіки», встановлені на місцях масових вбивств і концтаборів. Сюжет розгортається в далекому майбутньому, де людська раса опинилася на межі вимирання.
«Птахи (або як ними бути)», Бабіс МАКРІДІС, Греція — Спеціальні події
Українському глядачу відомо ім’я Макрідіса: його «Жалість» визнано найкращим фільмом міжнародної конкурсної програми торішнього Одеського кінофестивалю журі, а також відзначено за найкращу режисуру. Крім того, Макрідіс — один з авторів сценарію до фільму «Лобстер» Йоргоса ЛАНТІМОСА, стрічка якого здобула Гран-прі Каннського фестивалю 2015-го, а Макрідіс — премію британського незалежного кіна за найкращий сценарій.
Нова стрічка Макрідіса — це вільна інтерпретація комедії Аристофана «Птахи». Двоє героїв тікають від людства, щоби знайти людину-птаху Упупу і збудувати місто, де птахи змогли б жити в гармонії. Форма фільму навдивовижу цікава: сюжет поєднує процес кастингу, репетиції театральної постановки відповідної комедії (причому постановку здійснює інший режисер, режисер Нікос КАРАТАНОС) та абсурдних інтерв’ю.
«Вілкокс», Дені КОТЕ, Канада — Спеціальні події
Канадський режисер-експериментатор не вперше на «Молодості»: його картини «Керлінг» (2010), «Бестіарій» (2012), «Вік і Фло побачили ведмедя» (2013) і «Борис без Беатріс» (2016) показали в Києві, а сам Коте очолював головне журі фестивалю 2016-го.
Цього разу він повертається з «Вілкоксом» — історією дивакуватого шукача пригод. Фільм знято без жодного діалогу, причому, коли герой взаємодіє з іншими персонажами, їхніх розмов все одно не чути. Торік фільм був у числі учасників фестивалю в Локарно.
«Жінка, яка втекла» Хон САН-СУ, Південна Корея — Фестиваль фестивалів
Хон Сан-Су — один із найвідоміших південнокорейських режисерів. Має американський та європейський вишкіл, зняв понад 20 картин. «Жінка, що втекла» — іронічна й елегантна робота про кількох подруг, котрі вирішують низку питань — від годівлі вуличних котів до стосунків з колишніми коханцями, від настирливих сусідів до жіночої дружби. Фрази повторюються, надаючи розмовам абсурдного відтінку, кольори підібрані ідеально, ненав’язлива стилізація під телесеріал виглядає гранично доречною, акторки грають стримано й блискуче, а кіт — просто геніально. Все так, як має бути в хорошому фільмі. У підсумку на тогорічному Берлінському кінофестивалі фільм відзначили «Срібним Ведмедем» за найкращу режисуру.
УКРАЇНА
Національний кінематограф представлений на «Молодості» особливо широко порівняно з попередніми роками. Зокрема, наші фільми представлені в усіх трьох міжнародних конкурсах: у студентському — «Дім, милий дім» (Анна МОРОЗОВА), «Ми більше ніколи не заблукаємо разом» (Євген КОШИН, Україна — Туреччина), в короткометражному — «Бульмастиф» (Анастасія БУКОВСЬКА), в повнометражному «Парфенон» (Мантас КВЕДАРАВІЧЮС, Литва — Україна — Франція). У Національному конкурсі самих лише короткометражок — 24. На особливу увагу заслуговують «Українські прем’єри» — вісім повнометражних робіт, знятих упродовж останніх двох років:
СТРІЧКА ОДНОГО З НАЙВІДОМІШИХ УКРАЇНСЬКИХ РЕЖИСЕРІВ РОМАНА БАЛАЯНА «МИ Є... МИ ПОРУЧ») — ПРО ЛЮБОВ І СПІВЧУТТЯ...
• «Ми є... Ми поруч» (Роман БАЛАЯН);
• «В. Сильвестров» (Сергій БУКОВСЬКИЙ);
• «Передчуття» (В’ячеслав КРИШТОФОВИЧ, Україна — Литва — Словенія)
• «Поїзд «Київ — Війна»» (Корній ГРИЦЮК);
• «Хлопець війни» (Сипрієн Клеман-Дельмас, Ігор Косенко, Німеччина — Чехія — Україна);
• «Життя поза резюме» (Сашко ПРОТЯГ);
• «Зарваниця» (Ярема МАЛАЩУК, Роман ХІМЕЙ);
• «Херсонщина на Вулкані» (Владислав ВАСИЛЬЧЕНКО, Роман БОНДАРЧУК).
Перш за все, в цьому списку впадає у вічі наявність патріархів українського кіна зі свіжими роботами.
«Ми є... Ми поруч» («Помилка в діагнозі») — перший за останнє десятиліття фільм знаменитого українського режисера Романа Балаяна. Актор і режисер українського кіно Ахтем СЕЇТАБЛАЄВ грає успішного хірурга, який помиляється під час операції, тож просто в нього на руках помирає семирічний хлопчик. Хірург звільняється з роботи, далі з ним відбуваються містичні події. Одну із головних ролей зіграла Катерина МОЛЧАНОВА.
У В’ячеслава Криштофовича перерва ще довша — аж з 1997 року, коли вийшов його останній фільм для великого екрану «Приятель небіжчика». Майже чвертьсторічна пауза була заповнена роботою на телебаченні.
Гасло «Передчуття»: «Все в житті потрібно робити вчасно». Згідно з оприлюдненим синопсисом, повільне життя провінційного приморського містечка порушує скандал, який розгортається навколо чоловіка, котрий пішов із життя. Про місце його поховання знають лише дружина та друг, але вони категорично відмовляються повідомити про це іншим. Таким нібито був заповіт небіжчика — дивака, закоханого у море. Кожен із героїв шукає відповіді на власні питання, проте шукає їх зовні, в соціумі, в інших, а тому не знаходить. Відчуття тривоги немовби розлите просто в повітрі. Враження таке, наче щось має статися... Ролі зіграли Станіслав БОКЛАН, Ксенія НІКОЛАЄВА, Лариса РУСНАК, Євгенія МУЦ, Ірина БЕНЮК.
«В. Сильвестров» — портрет класика української академічної музики, композитора Валентина СИЛЬВЕСТРОВА, виконаний видатним українським документалістом Сергієм Буковським. Буковський знімає свого героя вдома серед партитур, на репетиціях з оркестром і хором, за фортепіано під час творчого процесу.
Про самі зйомки Сергій Анатолійоич розповів:
— Видавництво «Дух і Літера» опублікувало книжку про композитора. І в додаток до неї увійшли компакт-диски з його музикою. Коли я почув авторські чернетки до Шевченкових віршів, то зрозумів: «Фільм — готовий. Залишилось тільки його зняти». І потім у фільмі його голос поєднався з замерзлою Русанівкою, де він мешкає з 1964 року. Робоча назва була «Валентин Сильвестров. Один день і все життя». Скоротили до автографа майстра «В. Сильвестров»...
Боявся реакції Маестро на завершений фільм, але нашу роботу він прийняв і після перегляду дав свій коментар. Наведу лише одну фразу: «Я вас зрозумів — ви розставили по всьому фільму пастки, а в останній, третій частині глядачів у них зловили». Я їхав у метрі додому і думав: «Боже, як він тонко й влучно розуміє композицію». А потім стукнув себе по лобі: «Що це зі мною. Він же — композитор, до того ж — геній!»
«Зарваниця» є дебютом. Його співавтори, Ярема Малащук і Роман Хімей, в якості відеоартистів здобули спеціальну нагороду PinchukArtCentre 2018-го і головну — цьогоріч, Гран-прі в конкурсі «Молоді українські художники» (МУХі) 2019-го. Як оператори співпрацювали з голландським дуетом Metahaven («Рідне місто», 2018) і режисером Філіпом СОТНИЧЕНКОМ («Син», 2015; «Технічна перерва», 2017). Їхня наскрізна тема — натовп, людська спільнота.
У «Зарваниці» Ярема й Роман фільмують групу прочан, котрі вирушають у тижневу ходу до Зарваниці — особливо шанованого місця у греко-католиків. Тут знаходиться знаменита ікона Божої Матері Зарваницької — одна із найбільших подільських святинь УГКЦ, Зарваницький духовний центр, а також збудований 2018 року «Український Єрусалим» — зменшена репліка комплексу культових споруд Святої Землі. Щороку сюди прибувають тисячі вірних. Малащук та Хімей стежать за прочанами зі знаменитого села Криворівня, виокремлюючи різні характери з барвистого натовпу. У кожного тут своя доблесть, своя краса і своє дивацтво. Режисери й не приховують свого замилування. А загалом візуальне поле фільму — з його краєвидами, ритуалами, співаючими процесіями, відвертим кітчем сягає місцями справжньої барокової насиченості.
У підсумку складається образ, подекуди іронічний, але цілком доброзичливий, такого собі народного християнства, не завжди близького догматам і настановам церкви.
ПІДСУМКИ ТА ПОЧЕСТІ
Церемонія нагородження відбудеться 30 серпня, однак ім’я одного із переможців уже відоме. Почесну нагороду «Золотий Скіфський олень» за внесок у світове кіномистецтво від «Молодості» одержить французький актор театру та кіно, режисер, продюсер та письменник Робер ОССЕЙН. Він має зв’язок з Україною: його мати Анна МІНЕВСЬКА зростала і навчалася в Києві.
Робер Оссейн народився 30 грудня 1927 року в Парижі, в родині музикантів. Широку славу здобув завдяки ролям у фільмах про Анжеліку. Із 1970-го до 1979 року очолював Національний народний театр у Реймсі, потім у Парижі в Палаці спорту ставив епопеї з величезними масовками: «Дантон і Робесп’єр» та «Людина на ім’я Ісус». Серед нагород — орден «За заслуги», звання командора Ордену Почесного легіону та командора Ордену культури Монако.
«Молодість»-2020 відбудеться у трьох локаціях — кінотеатр «Жовтень», Будинок кінематографістів на вулиці Саксаганського й кінотеатр просто неба біля арки Дружби народів. Так само запланована онлайн-програма.
