Щоб не тупцювати на місці, на початку нового року прийнято щось планувати і давати прогнози. Контури телебачення 2003 року вже виразно проглядаються. Принаймні, для наших експертів — досить чітко. Іноді провидці розходяться у своїх оцінках, але одностайні в наріканнях — не вистачає соціальних програм і довірливих інтонацій. Хотілося б, щоб ці побажання стали основою довгострокової стратегії розвитку українського телебачення. Отже, запитання «Дня»:
?«ЩО НОВОГО ПРИНЕСЕ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННЮ 2003 РIК, А ЩО ВОНО ВІЗЬМЕ З 2002 РОКУ?»
Олександр ПЕТРУЛЕНКОВ, директор служби зв’язків із громадськістю НТКУ:
— Мій прогноз буде невтішним. Отримає продовження тенденція 2002 року до сповільнення розвитку вітчизняного ТБ. Не з’являться в ефірі проекти з великими бюджетами. Телеканали будуть усе більше ставати схожими один на одного. Знизиться цікавість глядачів до новин. Частка російського телепродукту в нашому телеефірі зростатиме. Деяке пожвавлення можливе в серпні-вересні.
Із позитивних тенденцій можу відзначити підвищення загального рівня якості вітчизняних програм. Більш чітким буде жанровий розподіл. Ділова тематика на телебаченні наздоганятиме за глибиною аналітики спеціалізовані друковані видання. Особливою популярністю користуватимуться у телеканалів спортивні трансляції. Зростуть вимоги до якості адаптації західних телефільмів .
Анатолій БОРСЮК, ведучий «Подвійного доказу» («1+1»):
— Думаю, що 2003 рiк принесе збільшення частки програм російського виробництва, причому не тільки на національних комерційних каналах, а й на регіональних, оскільки в Росії вже окреслюється криза перевиробництва у цій сфері, в свою чергу, це спричиняє зниження цін і регіональним каналам буде «по кишені» показувати російські телепрограми «другим- третім» екраном.
Я сподіваюся, що популярними будуть усі ті програми, які я планую робити або в яких братиму участь, інакше немає сенсу братися за цю роботу.
Алла МАЗУР, ведуча «ТСН» («1+1»):
— Боюсь, що 2003 рiк принесе телеглядачам засилля політики на екрані — в Україні, принаймні. Президентська кампанія вже стартувала, основні претенденти названі — і тепер залишається лише спостерігати, як далеко сягне фантазія їхніх передвиборних штабів. Єдине, чим можна втішатися, — командам кандидатів доведеться враховувати потреби сучасного глядача, привченого тепер до шоу майже в усіх сферах життя. Тому — можна чекати прихованої політреклами не лише в аналітичних програмах, але й у розважальних форматах. Можливо, ті ж політики ризикнуть покинути звичну шкаралупу — і виявлять себе у ролі шоуменів (як російський Жириновський). Можливо, кинуть телебаченню більше грошей на передачі «для людей і про людей» — і про себе, улюблених, звісно. А, може, поки просто пограються у телебачення — до виборів ще час є — і просто профінансують нові цікаві проекти, обмежуючись короткою згадкою про свої партії у титрах.
Дуже хочеться вірити, що, нарешті, найпопулярнішими жанрами будуть інтелектуальні. І цікаві ток-шоу з несподіваними думками і реальними людьми (а не підставленими акторами), нарешті, зможуть перебити за рейтингом усі ці псевдорозмови про життя з копанням у брудній білизні на межі фолу. «1+1», принаймні, до такого розвитку подій уже готовий: маю на увазі «Подвійний доказ», «Без табу», «Я так думаю». Про новини не кажу: для кожної мислячої людини цей жанр, по-моєму, поза конкуренцією.
Катерина КОТЕНКО, виконавчий директор Асоціації мережевих телерадіомовників України:
— Легше сказати про те, що не треба брати, ніж про те, що треба взяти з 2002 року. Телебачення повинно абстрагуватися від того, що відбувається в політиці, й робити свій бізнес, пам’ятаючи, що є споживачі, які його дивляться. Потрібно орієнтуватися на людей як зовнішньо, так і внутрішньо. Яким буде телебачення — питання досить філософське. Точно можна сказати, що воно буде все більше українським. Буде розширюватися виробництво власних програм. Адже автори ідей — і журналісти, і редактори, і сценаристи, і режисери — вже дозріли. Багато малих каналів будуть розповсюджуватися на цілу Україну.
Щодо жанрів, то, думаю, в цьому плані ми нічим не будемо відрізнятися від інших країн, які йшли таким же шляхом. Перш за все, це будуть фільми і серіали. Мені б цього не хотілося, звичайно. Напевне, значну динаміку можна буде спостерігати в різних ток-шоу. Хотілося б, щоб вони були соціального формату: таких проектів у нас сьогодні дуже бракує.
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:
— Нехай з 2002 року телебачення візьме все найкраще, що в нього було. Там, де були об’єктивні передачі, нехай вони продовжуються. Там, де вони були цікаві для глядача, нехай зацікавлюють і надалі. Там, де вони були кращими зразками спілкування українською мовою, нехай такими і залишаються. Дуже хотів би, щоб 2003 рік був роком зростання тележурналістського професіоналізму. Щоб диктори краще спілкувалися з телеглядачами. Щоб у передачах був довірливіший тон. Щоб інформація була інформацією, а не роздумами про якусь подію. Бо справжньої інформації дуже бракує. І побільше оперативності.
В усьому світі, навіть в багатих країнах, передачі культурологічного та науково-просвітницького спрямування підтримуються державою. Кажуть, що вони неконкурентоспроможні в порівнянні з іншими передачами. Але мені здається, якщо цікаво зробити такі програми, то вони будуть популярними. Народ уже давно сумує за такими передачами.
