«Усе, що я намагаюся просувати в мовлення каналів — не забаганка і не вигадка.
Ті речі, що намагаюся повернути у вжиток, я беру зі словників 1920-х років, над якими працювали найкращі українські мовознавці: вони досліджували мову, що творилася протягом сторіч... Я на СТБ працюю давно і своє бачення мови просував там від початку. Коли на канал прийшло нове керівництво, вони висловили сумнів щодо правильності слів, які використовуються у новинах. Вирішили запросити фахівців з Інституту української мови, щоб вони перевірили випуски наших новин. Мабуть, тоді Бог допоміг, бо ті, хто нас перевіряв, стали на наш бік. Навіть сам керівник СТБ (В. Бородянський. — «Дуся».) так перейнявся результатами перевірки, що вирішив разом з Інститутом мови видати книжечку, цьому присвячену. Тоді ми були раді, що таке вдалося зробити, але зараз я бачу, що для СТБ вона вже застаріла. Хоча на інших каналах і цього не використовують.
І тут є момент, що мені не зовсім подобається. З одного боку, спасибі телеканалу СТБ, що вони підтримують ці ідеї. З іншого боку, це заважає проштовхнути правильну мову на інших каналах. Приходиш, пропонуєш їм своє бачення, а вони відмовляються, кажуть, що це фішка СТБ. Люди! Це не «естебівська», це українська мова — та, яка має бути!.. Мова — живий організм. Коли людина звикає до такої мови, то бачить, що це більш живо і краще звучить. Коли раз сказав отак, тобі сподобалося, то язик не повертається другий раз сказати по-інакшому... В одному більш-менш людському словнику вже 60-х років знайшов слово «опука». В ужитку ми використовуємо прикметник «опуклий». А іменник «опука» означає «м’яч». Я почав включати це слово в спортивні новини. Думав, чи зрозуміє хтось взагалі та як до цього поставляться. А за кілька днів товариш із Чернігівщини зателефонував і подякував від імені свого батька. Той, виявляється, почув це слово у новинах і згадав, що в дитинстві разом із однолітками ні про який «м’яч» не знали і ганяли саме «опуку»... Головним постачальником живої української мови є сільська мова. Саме там вона зазнає найменше деформацій. Я з Миколаївщини. Є такий стереотип, який культивують деякі політики, що український південь — Одещина, Миколаївщина, Херсонщина — виключно російськомовні. Щодо обласних центрів — так і є. Але вже в райцентрах, не кажучи про села, говорять українською, не гіршою, ніж на Київщині. Я пам’ятаю, що коли вчився в райцентрі в школі (це були 1970-ті роки), ми з однокласниками вживали таких слів, які зараз ледве проштовхнеш на телебаченні. От вам і «зросійщений південь»... Ще одна перешкода — принципи роботи з рекламними чи замовленими сюжетами. Кажеш: «Таких суфіксів в українській мові не існує!» Боронь Боже! Як фірма написала, так і має бути. Нічого не доведеш. Узагалі в рекламі сьогодні дуже багато помилок... Років десять тому я боявся, що Україна так швидко унезалежнюється, що настане час, коли всі знатимуть українську так добре, що літредактори зникнуть як клас. Але потреба в них є й досі. Тішить, що все рухається в одному позитивному керункові. Дивишся, на тому тижні на якомусь каналі говорили так, а на цьому тижні — вже краще. Залежить від людей. Є упередження, що не треба розхитувати мови: мовляв, як склалася вона в Радянському Союзі, так і треба залишати. Але у мови традиції значно більші, ніж у радянські часи. Ті, хто це розуміє, докладає більше зусиль, щоб мова не була канцелярською, верховнорадівською. Такі люди є на всіх каналах... На телебаченні новини — щодня, тож це досить впливовий інструмент. Люди швидко забувають, що ще 5—10 років тому якісь слова були незвичні. Якісь слова взагалі не можна було просунути, а зараз багато людей їх уживають. Років 10 тому сказати «гвинтокрил» ніхто б не міг навіть подумати. А зараз чуєш це слово все частіше.
