Минулої середи авторський цикл Олександра Ткаченко «Обличчя
світу» («Інтер») знайомив із однією з найбільш інтригуючих персон російської
фінансової та політичної олігархії у програмі «Віртуальна реальність Бориса
Березовського». Для анонса передачі було вибрано, як зазвичай говорять,
дуже живий і людський, та й, мабуть, найвищою мірою ексклюзивний епізод
інтерв’ю, в якому з суто життєвою відвертістю та самоіронією перша особа
російського бізнесу зізнається, що ранками під час гоління, дивлячись у
дзеркало, називає себе не інакше, як ідіотом.
Саме ця розтиражована пікантність, зробившись своєрідним епіграфом і
камертоном програми, виявила віртуозний професіоналізм Ткаченко — з одного
боку, та сумнівну оригінальність його авторського погляду на героя програми
— з іншого. З однієї простої причини: ні прозрінь, ні відвертості такого
порядку в програмі більше не було.
Майстерно жонглюючи в авторському коментарі ярликами, що в різний час
уже приклеєні до постаті Березовського російською пресою, Ткаченко скористався
формулюваннями та формулами цих же ярликів як гострою приправою до, по
суті, риторичних питань власне інтерв’ю. Охопивши найширший спектр думок,
оцінок, характеристик, фактів біографії та політичних іпостасей героя,
він створив програму, безумовно, вражаючу нетутешньою телевізійною якістю.
По суті, свідомо чи підсвідомо, розмова про людину, в реєстрі вчинків якої
не останнє місце займає створення ГРТ, Ткаченко витримав саме в ГРТешному
інтонаційному та технологічному форматі, серед фірмових атрибутів якого
— виразність і афористичність авторського тексту, котрий відскакує від
зубів, вилизана динамічність відеоряду та унікальна в своєму роді містифікація
крамольності думок. З цієї точки зору останній випуск «Обличчя світу» можна
вважати не лише особистим рекордом Олександра Ткаченко, але й безумовним
досягненням національного ТБ. Що ж до безпосередньо авторського погляду
і ризику власного трактування, штурм цих висот — іще попереду.
