Багато які зміни на «Новому каналі» збіглися з приходом
у колектив нової команди менеджерів, зокрема нового головного режисера,
людини, яка вирішує, що і як ми побачимо.
Віднедавна на цій посаді працює Віталій Докаленко. У творчому
запасі Віталія — телевізійні проекти «Обличчя світу», «Піонери успіху»,
телевізійні версії щорічних шоу «Людина року», робота з відеокліпами відомих
естрадних виконавців.
Наша бесіда збіглася в часі з першою річницею виходу в
ефір студії «Нового каналу», а ця справа клопітка, хоч і приємна.
— Наскільки мені відомо, професія телевізійного режисера
прийшла в твоє життя не просто і не відразу. Були ж якісь інші життєві
плани?
— Ніяких особливих планів не було. Починав я з відеоінженера.
У застій це називалося «механік із обслуговування телевізійного обладнання».
Потім — навчання на журналістському факультеті.
— Режисер вимушений взаємодіяти з великою кількістю
інших людей. Ця перевага чи недолік твоєї роботи, адже не кожний любить
залежати від команди?
— Добре, коли ти все робиш сам і не залежиш від інших,
але, на жаль, телебачення — це колективна творчість, а оскільки всі талановиті
люди трохи божевільні, то доводиться також бути трохи божевільним, щоб
через безліч видінь прийти до свого власного.
— Який із телевізійних жанрів цікавий для тебе як для
режисера більше за інших: публіцистична передача, студія в прямому ефірі,
телевізійне інтерв'ю, музичний кліп?
— На даному етапі мене цікавить понад усе такий вид діяльності,
який можна було б назвати відпусткою. Втомився. Але, якщо серйозно, у фокусі
моєї уваги нині жанр під назвою «канал», який включає в себе все інше.
— Чи важко починати нову роботу?
— Основна складність — брак часу. Якби була можливість
робити людські «дублі»… Щоб один Докаленко займався ранковим ефіром, другий
— вечірнім, третій — промороликами, а четвертий був у творчій відпустці
— тоді було б усе добре.
— Що допомагає тобі винаходити нові підходи в роботі
і що надихає на нові ідеї?
— Найкраще це приходить у тиші та особистій безпеці. Коли
мене ніхто не чіпає, просто кажучи.
— Чи хочеться жити спокійніше: без творчості, але й
без поспіху, недоспаних ночей в апаратній?
— Працювати вільним художником, звичайно, набагато простіше,
менше відповідальності й менше роботи. Сам собі диктуєш умови. Але ця робота
цікава для мене хоча б тим, що раніше я ще не працював у такій якості.
А головний ти режисер чи ні — працювати ночами все одно доводиться.
— Що має обов'язково бути в характері телережисера,
якщо він хоче бути професіоналом, і яка риса характеру може дуже перешкодити
успіхові?
— Комунікабельність як умова успіху та її відсутність як
головне гальмо на шляху до успіху. Втома також дуже заважає, незважаючи
на добрий характер.
— Чи стежиш ти за роботою колег і конкурентів, і як
це відбивається на твоїй творчій роботі?
— Хотілося б, звичайно, бути в курсі новин, але я фізично
не встигаю. Знаю про все з чуток. Коли долітають якісь цікаві речі, намагаюся
скласти власну думку. В усьому намагаюся зберігати власний погляд на речі,
власну позицію.
— Якби ти не став телережисером, то ким?
— Не знаю. У дитинстві завжди говорив, що хочу бути начальником
міста Києва.
— Ти давно й успішно працюєш у команді Олександра Ткаченка.
Що цінуєш у цьому колективі понад усе?
— Дух сім'ї, клановість, мається на увазі не сімейність,
а схоже ставлення до роботи, згуртованість і єдиний підхід.
— Чи є в тебе професійна мрія?
— Хочеться зробити кращий загальнонаціональний канал.
— Ти займаєшся не тільки режисурою, а й звуковим оформленням.
Як у телевізійний кадр приходить та чи інша музика, тим паче, що зазвичай
вона завжди дуже вдало підібрана?
— Це, певно, можна було б назвати словом «смаківщина».
Що мені подобається — те й добре. Не скаржаться.
— Яким ти бачиш телеканал в ідеалі, беручи до уваги
особливості української аудиторії?
— Це секрет. Професійний. Канал закрадається в душі непомітно.
Але найголовніше — я не вмію говорити словами, я розмовляю картинками.
Дивіться.
