Як уже повідомляв «День», цього тижня у Києві відбувався третій Всесвітній конгрес російської преси. Скориставшись нагодою, кореспондент «Дня» взяв інтерв’ю у президента Всесвітньої асоціації російської преси, генерального директора Інформаційного Телеграфного Агентства Росії ІТАР-ТАРС Віталія Ігнатенка. Очевидно, що стосовно сказаного паном Ігнатенком можуть бути різні погляди, передусім — що стосується ситуації зі свободою слова в Росії і претензій, що висуваються міжнародними організаціями до урядів як Росії, так і України. Навряд чи ситуацію із ЗМІ в наших країнах можна звести лише до політики подвійних стандартів, не визнаючи при цьому самокритично, що певні проблеми існують- таки і у власній «хаті». Проте погляд одного з найвидніших професіоналів медіа Росії на актуальні для наших країн питання багато в чому симптоматичний, а багато в чому і вельми переконливий. І нам не завадить знати його, виходячи з явної необхідності партнерських взаємовідносин інформаційних структур сусідніх країн.
— Як би ви охарактеризували інформаційний простір Росії сьогодні?
— На мій погляд, в Російській Федерації ситуація в цій сфері, можна сказати, остаточно вибудовується. На сьогоднішній день у нас — декілька сотень телерадіокомпаній, які непогано працюють. Майже всі вони — приватні або акціонерні. Принаймні, державних ТРК у нас тільки близько 100. Так само йдуть справи і на ринку газетному: тисячі газет вже знайшли свого читача і виходять стабільно. Але певне відсіювання відбувається щороку: газета або не витримує конкуренції, або не запитана читачем, або йде з цього ринку через певне, так би мовити, зниження якості своєї роботи. Але на місце таких видань приходять інші. Я вважаю, що взагалі-то, ситуація сприятлива для розвитку газетно- журнального бізнесу.
— Однак Росія зараз багатьма, в тому числі на Заході, критикується за незадовільну ситуацію зі свободою слова. Передусім — у зв’язку з монополізацією державою впливу на ЗМІ. Володимир Путін потрапив у список «десяти найбільших ворогів преси», опублікований Міжнародним комітетом захисту журналістів...
— Ну, це якась дурниця. І я б не став плутати свободу слова з комерцією, з медіа-бізнесом. Якраз таким чином я розцінюю і ситуацію з НТВ, тому що тут переплутані бізнес-претензії і свобода слова. На мій погляд, весь цей конфлікт зі свободою слова не має нічого спільного. І як яскраве підтвердження моїм словам — те, що трапилося із завідуючим бюро «Свободи» Савіком Шустером: він був звільнений iз радіостанції «Свобода» тільки за те, що вів футбольну програму на НТВ (на вже оновленому НТВ). Тобто, з погляду свободи слова, американські хазяї «Свободи» здійснили чисто політичну розправу зі своїм кореспондентом. І ось ці різні підходи до того, що відбувається в нашій країні і в них самих, подвійна бухгалтерія — це, загалом, характерно, в тому числі, і для України: тут також іноді представники західних структур підходять до ситуації на газетному і телевізійному ринку, застосовуючи подвійну бухгалтерію. Я можу сказати тільки одне: жоден редактор у нас не звільнений iз роботи, цензура в країні відсутня. Мені навіть іноді здається, що у журналістів досить занижений рівень відповідальності за те, що вони пишуть. Але незважаючи навіть на це, незважаючи на таку критику, яка має місце по відношенню до уряду, в тому числі, стосовно президента Путіна, ніхто у нас, загалом, не покараний.
— Яким ви бачите майбутнє інформаційного ринку Росії? У тому числі, в контексті співіснування друкованих, електронних ЗМІ та інтернет-видань?
— Дійсно, сьогодні ми бачимо бурхливе зростання кількості інтернет-видань. Але вони, на мій погляд, розвиваються зараз трохи однобоко: намагаються привернути увагу публікаціями різного роду компроматів, секретних досьє тощо. І таке видатне досягнення 20 століття, як Інтернет, прийшовши до нас у журналістику, на жаль, поки робить кроки, не дуже адекватні потребам часу. Мені здається, що можливості «всесвітньої павутини» можна було б використати для більш плідної роботи: для допомоги, наприклад, журналістам, для створення дуже серйозних інтернет-сайтів, інтернет-газет і т.iн. Що стосується Росії, хочу підкреслити, що, на жаль, в багатьох випадках ми тут маємо справу з особливою стилістикою інтернет-видань, побудованою, як правило, на негативах.
— А якщо все-таки говорити про потенціал, то чи здатен розвиток новітніх технологій забезпечити більш високий рівень свободи слова?
— Потенціал дуже високий. Це, дійсно, забезпечить цілковиту свободу слова. Але це повинно бути, правда, в надійних руках: проліцензійовано, ми повинні знати автора, який розповсюджує інформацію і т.iн. Цивілізований світ саме до цього повинен прийти. Зайва анонімність інтернет-видань приводить до того, що люди починають не довіряти цим виданням. А це неправильно. Ми якраз повинні їх підтримувати, тому що згодом Інтернет буде дуже могутнім засобом інформування, засобом спілкування різних людей, де б вони не знаходилися, і, в тому числі, це величезну користь принесе й існуючим ЗМІ. Наприклад, ІТАР-ТАРС працює з Інтернетом і через Інтернет дуже активно.
— На третьому конгресі російської преси, зокрема, говорилося про те, що розвиток російської та української культури в Україні — поняття не взаємовиключаючі, а взаємодоповнюючі. Але українські видання не настільки сильні, щоб нарівні конкурувати з російськими ЗМІ. Так що, можливо, ті, хто виступали, кажучи про необхідність надання рівних умов, дещо кривили душею? Адже нема їх, рівних умов, — українські видання ще не піднялися на ноги...
— Треба набратися терпіння. Я, наприклад, вважаю, що в українських видань дуже велике майбутнє, оскільки в них, як правило, працюють дуже талановиті люди, перспективні журналісти з прекрасною школою. Дійсно, російська журналістика, яка базується на традиціях радянської журналістики, — це вже налагоджений механізм. Українська журналістика багато в чому починає з нуля, так би мовити, з других позицій, і поки деякі речі їй доводиться доганяти. Але розвивається преса українська, на мій погляд, дуже непоганими темпами, і у неї дуже великі потенційні можливості. Інша справа, що треба виявляти велику наполегливість і, я б сказав, навіть принциповість у тому, що стосується поширення української преси за межами України. Це не можна пускати на самоплив, повинна здійснюватися цілеспрямована, дуже структурована (і, до речі, з великою підтримкою з боку держави) робота, яка допоможе представляти Україну як країну, як самостійну цивілізовану державу за кордоном з допомогою, в тому числі, і власних ЗМІ. На мій погляд, такої системи розповсюдження інформації про Україну за кордоном, яка б відповідала статусу країни, її місцю в світі, поки немає. Отже, це — справа майбутнього, і я думаю, що вам під силу це дуже швидко налагодити.
