На ICTV на «Свободі слова» вельми бурхливо обговорювали все ті ж горезвісні закони «Путіна — Порошенка» про Донбас. Багато оглядачів стверджували, що фактично весь цей «особливий статус» є не чим іншим як легалізацією терористів, коли вони стають «законною» владою.
Політичний аналітик Олексій Голобуцький навіть висловив похмуре передчуття, що через рік (а не три, як формально записано) після «особливого статусу» Донбасу України, можливо, вже не буде... єдине, що могла б у цьому питанні зробити влада, — визнати статус тимчасово окупованих територій і, звісно, їх не фінансувати. Голобуцький висловився в тому сенсі, що в ім’я виборів до Верховної Ради Петро Порошенко жертвує країною.
Але особливу увагу публіки викликав вихід до мікрофона Арсенія Яценюка. Він мав визначити власне ставлення до обговорюваних законів. Звісно, прем’єр не може виступати контраверсійно по відношенню до позиції глави держави (таку ситуацію ми вже проходили за часів Ющенка — Тимошенко). За його словами, нині у нас немає простих і добрих рішень, оскільки Росію утихомирити не можна, вона поставила собі за мету знищити Україну. Здається, старший колега Яценюка це ще повною мірою не усвідомив.
Угоду про асоціацію з ЄС Яценюк, певна річ, повністю підтримує, тим паче що російський ринок для України Кремль повністю закриває, за три роки торгівля України з РФ скоротилася на 50%. Український бізнес зрозумів, що треба шукати інших партнерів. Тому обсяг наших постачань до ЄС збільшився на $ 1,3 млрд, а до Росії зменшився на $ 2млрд. Зате РФ постачає до України танки, «Гради», бандитів і терористів. Як заявив прем’єр-міністр: або ми всі, цивілізований світ, зупинимо Кремль, або вони дійдуть до Лісабона...
СЕПАРАТИСТИ НЕ ВИЗНАЮТЬ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ
Яценюк виправдовував однобічне припинення вогню Україною тим, що треба зберігати життя людей, а армії перегрупуватися. Цю мантру про сильну армію, яку нібито збирається створити нинішня влада, ми чуємо вже давно. Але що сьогодні є в її активі, окрім слів? Де очищення Генштабу й Міністерства оборони, де перебудова військової промисловості? Чому Україна при військово-технічній убогості власних Збройних Сил продає на світовому ринку системи високоточної зброї, коли наші солдати в зоні АТО часто навіть нормальних автоматів не мають? А вони нам розповідатимуть казки про сильну армію...
Чому так багато слів і так мало конкретних кроків?
Провели в студії й голосування: 84% людей у студії вважають, що зупинка виконання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом не зупинить агресію Російської Федерації.
Яценюк абсолютно не демонстрував ентузіазму в захисті одіозних «донбасівських» законів, а з приводу виборів до ВР сказав: «Коли в країні війна, вибори — не найактуальніше. Так, — зазначив прем’єр, — у нас революція, війна, президентські вибори, парламентські й ще необхідність проводити реформи, без яких шансів на майбутнє у нас немає».
Міністра закордонних справ Павла Клімкіна, який вийшов замість Яценюка до мікрофона, закидали питаннями, зокрема про все ті ж «таємні домовленості» про Донбас між Порошенком і Путіним. Клімкін заперечував таємничість і доводив, що план Порошенка не призведе до заморожування конфлікту. Політолог Володимир Фесенко ускладнив міністрові завдання, нагадавши, що сепаратисти не визнають мінських домовленостей, про що й заявляють відкрито. Цього разу Клімкін був не дуже переконливий, та й у чому й кого тут можна переконати. Не пожалів міністра й Вадим Рабинович, який запитав: «ДНР» і «ЛНР» отримають право самі призначати своїх прокурорів, суддів і органи МВС. Чи не є це розділом влади між Києвом і терористами?» Бідолашний Клімкін, звісно, заперечував.
Що більше слухаю тих, хто виправдовує план Порошенка, то більше переконуюся, що його апологети заплуталися. Вони заперечують те, що прямо виходить із закону, в якому написано про майже повний суверенітет «ЛНР» і «ДНР». Але апологети наполегливо не бажають визнавати очевидного.
КОГО ПРЕДСТАВЛЯЄ КУЧМА?
Політолог Юрій Гаврилечко підкинув міністрові своє: а який статус у переговорної групи в Мінську? Кого представляє Кучма, окрім себе, кого представляють терористи? Клімкін визнав, що Кучма представляє Україну й ніяких терористів на переговорах немає. А Захарченко («ДНР») і Теслярський («ЛНР») — це хто? До речі, пан Захарченко ще недавно трудився в органах держбезпеки так званої ПМР («Придністровської Молдавської Республіки»).
Потім Клімкін пішов, «биття немовлят» припинилося, й почався сольний спіч Вадима Рабиновича, лідера партії «Центр», який охарактеризував себе й свою партію як «проукраїнську опозицію».
Почав фігурант з пацифістських гасел, вимог миру за будь-яку ціну, але при цьому доводив, що у нас — громадянська війна. Це з Псковською десантною дивізією? Але війну Рабинович обіцяє зупинити. На користь Путіна? Рабинович гарантував швидке економічне диво, як у Сінгапурі. Чудотворець. Ця людина — російськомовний аналог Олега Ляшка. Але в Ляшка є вила, а з чим ходитиме Вадим Рабинович, який обіцяє все й усім? Він навіть закликав маси повірити в диво, мовляв, спробуйте разок. Як справедливо зазначив пан Голобуцький, конкуренція популістів у нашій політиці посилюється.
Дуже різко виступив зазвичай м’який і стриманий Андрій Шевченко («Батьківщина»), який закликав до того, щоб у новій Верховній Раді було не 300 зрадників, а 300 спартанців. Про «донбасівські закони»: нам пропонують «зливати» Донбас, амністувати лютих ворогів України, збройну агентуру Кремля. Який мир може бути з «ДНР» і «ЛНР», якщо це просто криваві клоуни Путіна? Які вибори під дулами автоматів можуть бути на Донбасі? Ми вже бачили такий «референдум» у Криму. І всіх терористів «ДНР» і «ЛНР» ми повинні фінансувати зі своєї кишені? Це не мир, це — капітуляція.
Дійсно, Путін використовує тактику «салямі», відрізуючи по шматочку території України, адже «ДНР» і «ЛНР», легалізовані Порошенком, потрібні Путіну тільки як плацдарм для подальшого завоювання українських земель. На вулиці Банковій думають, що тепер путінський ландскнехт тихо сидітиме у своїх «ДНР» і «ЛНР»? Нічого подібного! Вони висилатимуть бойові колони на Харківщину, Запоріжжя, Херсон, Дніпропетровщину й т.д.
Стати навколішки перед Путіним — означає спровокувати подальшу агресію, а аж ніяк не врятувати ситуацію...
ЯК НЕ СПРОВОКУВАТИ «ЕФЕКТ ДОМІНО»
Ведучий Андрій Куликов спекулював на пацифізмі й вимагав, щоб ніхто більше не гинув. Нехай пан Куликов в ім’я цієї благої мети капітулює перед агресором, дивись, саме його й помилують. Можливо. Пацифісти чомусь прямо не закликають здатися Путіну, але реалізація їхніх рецептів саме до цього й призведе. Уся ця публіка активно демотивує українців, прагнучи позбавити волі до боротьби. Народові, що захищає свою країну, часто доводиться зазнавати жертв. Альтернатива — здати країну ворогові. Але це від жертв не гарантує...
Відомий Кость Бондаренко ніс ту ж ахінею про те, що легалізація терористів приведе до миру. До речі, а як бути з жертвами, на які наші «миротворці» прирікають сотні тисяч прибічників України на Донбасі? І скільки можна нав’язувати абсурд про якусь «громадянську війну» в Україні! Це у нас з Путіним «громадянська війна»? Ми 1918 року вже мали таку «громадянську війну» з Муравйовим, Антоновим-Овсієнком й іншими Фрунзе й Будьонними. Між іншим, та війна теж з багатьох поглядів була «гібридною».
Згоден з Олексієм Голобуцьким, який сказав: заради виборів до ВР ми готові втратити частину нашого суверенітету, а Порошенко спровокує «ефект доміно» — після Донбасу почнуть «сипатися» інші регіони.
Кость Бондаренко порівняв Мінські угоди з Брестським миром. При цьому він журився, що угоди по Донбасу розкололи українців. Ерудит Бондаренко мав би знати, що милий його серцю Брестський мир розколов усе керівництво РКП(б), Ленін погрожував відставкою, а ліві есери 6 липня 1918 року організували путч, придушений латиськими стрілками.
Перший національний телеканал представив програму Наталії Седлецької «Схеми». У передачі, яка симптоматично називалася «Старі обличчя нової влади», йшлося про невдоволення української общини каталонської столиці Барселони діяльністю консула України пана Хрипунова. Тамошні українці звинувачують Хрипунова в дискредитації Майдану, в публічному паплюженні його учасників. Вони зверталися до МЗС України, і пан Клімкін, який неодноразово обіцяв забрати Хрипунова до Києва (ну, без людей, які вірою й правдою служили Януковичу, нинішній владі нікуди...). Проте своїх обіцянок шеф МЗС не виконав досі, хоча українці Барселони звинуватили консула ще й у тому, що вони тактовно назвали «неекономним способом життя» (за рахунок держбюджету України). На думку общини Барселони, Хрипунов є другом Клімкіна, й тому він непотоплюваний...
На каналі «1+1» з’явилося нове «ток-шоу» «Право на владу». Формат програми поки що узгоджується, й тому багато нестикувань. З новацій: анонімний ведучий за кадром. Чи збагачує це програму? Сумніваюся. Принаймні, це оберігає ведучого від сутичок і суперечок з учасниками шоу. Ось і цього разу ведучий оголосив, що у нас в Україні сформувалися «партія війни» й «партія миру». А чом би не сказати: партія боротьби й партія капітуляції, партія перемоги й партія поразки? Чи так невигідно нинішній владі?
У Шустера обговорювали шотландський референдум і порівнювали його з кримським «референдумом». У Криму ніякого референдуму не було, а була окупація й анексія, карикатура на референдум. До речі, пан Путін дуже полюбляє передражнювати цивілізований світ. Єлизавета Богуцька, блогер, кримчанка, вимушена під тиском ФСБ покинути Крим, розповіла, що вересневі вибори до місцевих органів влади Криму ще раз дезавуювали так званий референдум на півострові. На ці вибори прийшло не більш як 45% виборців (і це зі всіма приписками, більше не нашкрябали). А були ще «каруселі», вкидання бюлетенів, голосування без паспортів тощо. За твердженням Богуцької, все дійсно проросійське населення Криму становить не більш як 30%.
А ось чому вся Україна повелася на московські казки про «тотально проросійський Крим» — це окреме питання... На жаль, українські ЗМІ дуже часто охоче ковтають російську наживку.