Телеканали України, кожен на свій лад, обговорюють, переживають і обурюються з приводу подій у Верховній Раді та під її стінами в останній день літа року Божого 2015-го... А мені те, що відбувалося там, разюче нагадало ратифікацію Харківських угод Януковича за кілька років до цього, що супроводжувалася кривавими бійками в парламенті й протистоянням на площі перед Радою. Тоді проурядові ЗМІ теж називали протестувальників «радикалами», «хуліганами», запевняли, що ніякої зради України в підписаних у Харкові документах немає. Є чи ні показали події весни 2014-го.
Сьогодні влада теж усіма можливими способами намагається довести, що змін та доповнень до Конституції, прийнятих під явним зовнішнім тиском (поки що не остаточно), не варто боятися. Один наш російський доброзичливець, тамошній журналіст Бабченко написав в Інтернеті, що, мовляв, статті в Конституції щодо Донбасу — це «фільчина грамота». Хотів би застерегти від легковажно-безвідповідального ставлення до будь-яких юридичних документів, прийнятих від імені нашої країни або Україною підписаних. Це лише наша влада з її бізнесючим походженням ніяк не може зрозуміти, що міждержавні відносини істотно відрізняються від типових для нас ділових, де всі звикли «кидати» один одного і плювати на власні обіцянки.
ПОСТУПКА ПУТІНУ
Звісно, у світовій політиці теж не святі, але там усе набагато жорсткіше. Ворожа Росія разом з дружнім нам Заходом завжди знайдуть сили, щоб змусити Україну виконати її необережно взяті на себе зобов’язання, для нас вкрай шкідливі й неприйнятні. Відіграти назад буде дуже складно, якщо взагалі можливо. Слід розуміти, що будь-яка записана в документ юридична конструкція за певних обставин може «вистрілити». Комуністи 70 років вважали «фільчиною грамотою», яку ніхто ніколи не реалізує, статтю в радянських конституціях про право республік на вільний вихід зі складу СРСР. А потім настав 1991 рік, і норма «вистрілила», полегшивши відносно цивілізований демонтаж Радянського Союзу, якому на міжнародній арені й заперечити було важко, бо йому у фізіономію одразу ж тиками те, що комуністи легковажно вважали нешкідливою для себе пропагандою.
І не треба думати, що «особливий порядок» для Донбасу, записаний у Конституцію, — це «кісточка», яку можна кинути. У відносинах з імперською Росією (а іншою вона й не була) це «палець», який тобі відкусять разом з рукою до плечового суглоба. Одна поступка Путіну, друга поступка, десята, й раптом виявиться, що України вже немає.
Дуже гостро все це обговорювалося у програмі «Свобода слова» на телеканалі ICTV. Нардеп від президентських сил пан Бурбак, кажучи про трагедію, що сталася біля Верховної Ради, заявив, що голосування не варте людського життя. А якщо ставка дуже висока — бути чи не бути Україні? У своїх виступах після того, що сталося, Президент прагнув показати, що в конституційних змінах нічого фатального для України немає, натякав, що він зуміє обдурити ворога. А я, знаючи історію Росії й російської дипломатії, в ці обіцянки не вірю. Раніше всі такі хитрощі закінчувалися для України катастрофічно.
А поки що влада використовує те, що сталося, для масованої атаки на політичних опонентів, сподіваючись швидко усунути їх з суспільної арени. Наївні розрахунки: справа ж не в тій чи іншій партії, а в тому, що вона представляє свій чисельний електорат, який нікуди не подінеться. Якщо влада заборонить ВО «Свобода» (зробивши дарунок борцям проти «українського буржуазного націоналізму» з сусідньої холодної країни), то її симпатики перейдуть до «Правого сектора» або знайдуть собі радикальнішого лідера, ніж Олег Тягнибок. А якщо ще Тягнибока посадити, то він набуде яскраву, героїчну біографію, харизму, якої немає ні у Порошенка, ні у Яценюка, ні у Турчинова.
ПОЛІТИЧНИЙ «ГЕШЕФТ» НА ТРАГЕДІЇ
Міністр Аваков зробив гучну заяву проти «Свободи», риторично запитавши, чим, мовляв, вона відрізняється від тих негідників, які на фронті стріляють у наших солдатів? Ну, може, міністр не знає: чимало членів ВО «Свобода» загинуло на Майдані і в зоні АТО, а багато й сьогодні там воюють. Ось цим і відрізняється. Радник шефа МВС Зорян Шкіряк, «герой Непалу» (ми пам’ятаємо його феєричний політ до цієї екзотичної країни), скаженів на каналі «112», вимагаючи знищити політиків, які привели протестувальників під Верховну Раду. Звісно, нікому не дозволено кидати гранату у своїх співвітчизників і співгромадян, тим паче тих, що виконують службовий обов’язок. Винні мають відповісти. Але бентежить майже неприкрите прагнення зробити свій маленький політичний «гешефт» на трагедії, звести рахунки з несимпатичними політичними противниками.
Це (хоч і карикатурно) нагадує, як 1933 року використали в Німеччині психічно хворого чоловіка на прізвище Ван дер Люббе, який підпалив Рейхстаг, щоб звинуватити в усіх гріхах інакодумців і розправитися з ними. Так само в СРСР було використано вбивство Кірова, до якого притягнули за вуха всіх, кого змогли. Сподіваюся, що наша влада не піде таким шляхом. І вже зовсім не слід було б проявляти активність панові Авакову у частині боротьби з «радикалами», а точніше — українськими націоналістами. Гітлер їх не поборов, Сталін — не поборов, і є підозра, що й вихідець з міста Баку, який так і не вивчив українську мову (що не завадило йому зробити блискучу кар’єру в Україні), пан Аваков теж не поборе. Не кажучи вже про його особисту вразливість — багато запитань до нього може виникнути. Наприклад, хто випустив до Росії В.Ф. Януковича, хто разом з Турчиновим здав Крим, а потім Донецьк і Луганськ, хто проводив «мудру» кадрову політику у МВС, яка обернулася крайньою засміченістю обласного, міського та районного керівництва, особливо на Донбасі й т.д.
Свою позицію з приводу конституційних змін висловила Юлія Тимошенко. Вона ще раз нагадала про лист із цього приводу моральних авторитетів України, який, судячи з усього, ніякого особливого враження на владу не справив. Тимошенко вважає, що Путін успішно дресирує українську владу, змушуючи йти від поступки до поступки на користь Росії: Путін у кулуарах примушує нас віддавати шматки території, а потім публічно заявляє, що не зупинить війну. Кому потрібна така гра? На її думку, Мінські угоди зупинили Захід у спробах активніше діяти проти Путіна. Дійсно, а навіщо напружуватися, якщо є видимість миру? На переконання Тимошенко неголосування за Конституцію, всупереч заявам Порошенка, не підірвало б антипутінську коаліцію, бо Захід її сформував зовсім не тому, що любить Україну, а тому, що з кожним днем все більше розуміє, що Путін — не проблема України (хоча і України теж), а проблема Заходу. Нам не треба припускатися такої важкої помилки, якої уникнули й слабкіші, ніж ми, держави: Грузія не дала особливого статусу Абхазії та Південній Осетії, Молдова — Придністров’ю...
Тимошенко впевнена: Мінські угоди лише уповільнюють прийняття санкцій проти Росії.
Громадський діяч Геннадій Друзенко визнав, що голосування щодо Конституції розкололо Україну більше, ніж диктаторські закони 16 січня 2014 року. За таких умов протистояння неминуче. Друзенко підтвердив те, що відчуває й автор цих рядків і багато інших осіб, — колосальну суспільну недовіру до нинішньої влади. Аналітик Володимир Горбач теж говорив про необхідність відновлення з боку влади довіри до себе. Народ перестав боятися влади, й вона має зробити з цього висновки. А влада діяла так, немов в Україні немає суспільства, на яке треба зважати...
КРЕАТИВ ВИЧЕРПАНИЙ
На каналі «1+1» з’явився Савік Шустер. Але сенсації не сталося. Здається, креатив там вичерпаний. У процесі тривалого «кочовища» по телеканалах ніяких нових опцій Савік не знайшов. Усе те саме й усе так само. Але й у цій своїй ролі Шустер був вищим на загальному тлі нашого ледачого, неевристичного, не схильного до постійного творчого пошуку телебачення. Його програма — це хоч би щось. А те, що у нас не можуть обійтися без «варягів», сумно. Запрошувати їх означає розписуватися у власній нікчемності.
Зрозуміло, Шустер не міг не торкнутися подій біля Верховної Ради 31 серпня. Тому поставив публіці запитання: «чи несе ВО «Свобода» відповідальність за те, що сталося?». 33% відповіли «так», 67% — «ні».
Проте Шустер повчально зауважив Тягнибоку: «Ну от, усе одно третина країни вважає вас винними». Не слід було б Савіку так серйозно сприймати свою «соціологію».
Дали слово й Тягнибоку, який вимагав від влади припинити політичні переслідування опонентів. Особливо обурило його те, що ще до розслідування влада поспішила призначити винних. Він наголошував, що провокація під ВР абсолютно не вигідна «Свободі», й повідомляв публіці, що якби особисто він, Тягнибок, підозрював про можливу трагедію, то не взяв би з собою на мітинг своїх дітей.
Лідер «Свободи» звинуватив владу у провокації, нагадавши, що одразу після Революції Гідності ті діячі, з якими він стояв на сцені Майдану, почали проти «Свободи» інформаційну війну. Тягнибок повідомив, що головний підозрюваний Гуменюк є бійцем батальйону «Січ» МВС України, тобто кадр Авакова. Олег Тягнибок розповів, що Гуменюк поскаржився своєму адвокатові, що в міліції його били й вимагали визнати себе членом ВО «Свобода», все інше дізнавачів цікавило менше...
Хоч би як там було, влада отримала сигнал: ігри закінчилися. Або нинішні правителі мають виконувати програму Революції Гідності, або йти у відставку. Саботаж реформ, саботаж оборони України треба закінчувати.
