У спортивному світі 2004 рік ознаменувався поверненням Олімпійського вогню на історичну батьківщину — Грецію. У серпні Афіни стануть місцем найбільш мирного й дружнього зібрання усіх народів. У Древній Греції Ігри розпочиналися з того, що країною ходили глашатаї, гучними голосами оголошуючи про початок екихірії — священного перемир’я. На жаль, у ХХ столітті траплялося інакше: світові війни самі були причиною переривання Ігор. Але так чи інакше, Олімпіада — це завжди час піднесення національної самосвідомості. Колись, у перший день Олімпійських Ігор спортсмени приносили жертву богам і давали клятву. Разом iз відродженням Ігор відродилася і клятва. Сьогодні вона звучить так: «Я клянуся, що, прибувши на Олімпійські Ігри, я змагатимуся чесно й згідно з правилами, а своєю участю прославлятиму країну і спорт».
Олімпійським Іграм вдалося пронести крізь століття не тільки формальну суть спортивного змагання, але і сакраментальне значення відстоювання людської гідності перед лицем універсума. Напевно, тому так багато надій, що виходять за рамки вимірювання сантиметрів і секунд, покладається на перемогу рідних спортсменів.
Так чи інакше Україна вже готується відправити свою делегацію спортсменів, гідних відстояти честь нашої країни. І підготовка ця проходить не тільки у спортивній сфері, але і у галузях, прямо чи не зовсім пов’язаних з Олімпійським рухом. Істотним внеском у загальний процес передолімпійської підготовки України може стати і новий проект телеканалу «1+1» — документальний цикл Сергія Долбілова «Україна. Володарі кілець».
Робота телевізійників над п’ятисерійним фільмом, присвяченим Олімпійському рухові в Україні, розпочалася ще у квітні цього року: тоді стали записувати першi інтерв’ю з зірками Олімпійського руху. На даний момент робота над серіалом наближається до кінця. Побачити ж першу серію ми зможемо вже 5-го липня. Так що фільм потрапить на телеекрани «свіжоспеченим», можна сказати, прямо з монтажного столу. Доводити актуальність подібних починів мабуть зайве. Що може бути важливіше Олімпійських Ігор напередодні самих Олімпійських Ігор? А що може бути цікавіше для українців, ніж історія наших перемог і поразок, сходжень на п’єдестал пошани і крахів надій?
Події, відтворені у фільмі, відносяться до періоду, що розпочався з 1992 року, тобто з початку фактичної Незалежності України і до наших днів. Всього — майже 13 років самостійного руху української збірної під національним прапором незалежної держави. Хоча ні: можна пригадати олімпійську Барселону 1992 року, де з’явилася збірна СНД, що йшла під унікальним в історії Ігор білим прапором з п’ятьма кільцями. До складу її було включено й українських спортсменів. Так що з певною обмовкою — 13 років самостійного руху. Ідея створення циклу виникла у Сергія Долбілова досить давно. Професійний документаліст, який спеціалізується на спортивній тематиці, Долбілов зняв більше п’ятнадцяти стрічок, що ілюструють історію і сучасність українського спорту. У його творчому арсеналі безліч портретів та хронік, що є надбанням не тільки нашим, але і наших нащадків. Найбільш яскраві з них: «Брати до крові»; «Шевченко. Соло для Андрія»; «Гра у «Динамо».
Спортивний коментатор Євген Зінченко, добре відомий нам за програмою «Проспорт», стане провідником глядачів у плутаних і суперечливих фактах спортивної історії.
Час становлення молодої держави вимагає мобілізації усіх резервних джерел матеріальних і технічних ресурсів. Поширюючи загальне на окреме, можна те ж саме сказати і про реорганізацію спортивної системи пострадянського простору. Період української історії, освітлений у фільмі, був пов’язаний з численними проколами, помилками, несправедливістю — інакше й бути не могло. Крах старої системи, недостатнє фінансування спортивних команд з боку держави, постійний пошук грошей для поїздок на спортивні змагання, і, всупереч усьому, блискучі перемоги українських спортсменів на Олімпіадах та міжнародних змаганнях. Гроші у спортсменів звичайно з’являлися постфактум. Виграли золоту медаль? Ось вам, будь ласка, мішок «паперових». А те, якою ціною давалися ці перемоги нашим спортсменам, ніхто не розголошував.
За таких обставин, вітчизняних атлетів можна назвати не просто героями, а надгероями. А їхні перемоги — на межі неможливого. Саме про це та про багато іншого розповідає авторський проект Сергія Долбілова.
