Рівно рік тому я не могла обрати тему для п’ятничної колонки. Пам’ятаю, тоді запропонували мені написати про День Прапора... Але мені не було що писати! Справді. Соромно зізнаватися, але рік тому, я не знала, що я думаю, про прапор України... Але тепер, сподіваюся, кожен у нашій країні має що сказати і що відчути. Цей рік став для українців роком набуття державними символами реального сенсу. Сьогодні за синьо-жовтим стягом стоять справжні герої, справжні події, справжнє емоційне і смислове переродження. Ми стали нацією. Ті, хто ще вчора не вважав себе українцями — стали ними. Наша сьогоднішня Україна народжується у вогні сердець. А душа її — прагнення до волі! Тож я вірю, що і нам бути вільними. І що на будь-якому виснаженому і неживому ґрунті, знову з’являться молоді паростки. Паростки Віри, Надії, Любові... Паростки нашої з вами Волі!
