5 квітня на телеканалі ZIK вперше вийшла авторська програма Михеїла Саакашвілі — «ток-шоу» «Інша Україна». Лідер партії «Рух нових сил» та колишній губернатор Одеської області відразу визначив передачу як суб’єктивну, упереджену і таку, що немає нічого спільного із журналістикою. «Я не збираюся і не зможу стати журналістом, навіть якщо захочу, я не буду грати в нейтралітет і неупередженість. У мене є чітка політична позиція, і я збираюся її донести до загальнонаціональної аудиторії», — написав Саакашвілі на своїй сторінці у «Фейсбук».
Раніше, як уже писав «День» у статті «Савченко — зірка телебачення, або Солдат інформаційної війни?», народний депутат Надія Савченко дебютувала як ведуча програми «Суб’єктивні підсумки дня» на каналі NewsOne. Цю передачу «позмінно» ведуть, окрім Савченко, Ганна Герман, Євген Червоненко, Інна Богословська... Є на каналі й «Суб’єктивні підсумки тижня», які веде лідер партії «За Життя» Вадим Рабінович.
Все, сказане вище Михеїлом Саакашвілі про своє ток-шоу на ZIKу, стосується і програм, які ведуть політики на NewsOne. Узагальнити можна коротко: це не журналістика. Це шоу-бізнес, реклама, політтехнології — що завгодно, але не журналістика.
Телебачення, що все ще є найпотужнішим каналом впливу на електорат, як і раніше, продає свої можливості тим, хто має змогу за це заплатити. Але тепер ТБ стає більш прямолінійним.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.
Існує чисто економічно обґрунтована мотивація таких теленовацій. Залучення як телеведучих уже відомих, розкручених публічних персон сприяє підвищенню популярності таких передач. Тобто для телеканалів з невисокими рейтингами та невеличкими бюджетами на власні маркетинг та рекламу такий механізм привернення уваги аудиторії, напевно, може бути застосований. До того ж прибирання з виробничого процесу ведучого — як правило, відомого журналіста-шоумена — та всього супутного антуражу, який раніше слугував «журналістським камуфляжем» для політичної пропаганди та маніпуляцій, дозволяє економити кошти.
Можна сказати, що зараз все більш-менш чесно: Саакашвілі, наприклад, чесно каже, що іде на телебачення агітувати за себе та боротися проти політичних опонентів. «Я, як і всі інші, теж дуже незадоволений і хочу все поміняти. Телебачення, куди мене дотепер майже не пускали, — один з інструментів досягнення мети», — написав у «Фейсбук» колишній президент Грузії. Отже, тепер агітація та пропаганда буде більш відвертою.
Втім, деяке маскування все ж таки зберігається. І ток-шоу Саакашвілі, й «авторські програми» Савченко або Рабіновича маскуються під інформаційно-аналітичні програми. Але це — лише метод ефективних продаж. Це, як в аптеках, — поруч із ліками на поличках стоять засоби, які «не є лікарським засобом» (їх ще називають «фуфломіцини»).
Практика перетворювання інформаційно-аналітичних ток-шоу з дискусійних майданчиків на шоу-бізнес та політтехнологічні проекти в Україні прижилася вже давно. Напевно, ще з перших випусків «Свободи слова» Савіка Шустера на ICTV. Замість фахового та експертного обговорення нагальних питань на українському ТБ вже давно панує жовтизна, популізм, політтехнологічні маніпуляції... і навіть після чергового Майдану краще не стало.
Надання за допомогою телевізора «трибуни» політикам та політичним проектам для безпосередньої роботи з електоратом — це лише черговий етап розвитку вітчизняного телебачення саме як засобу впливу на свідомість та підсвідомість людей.
У Європі та Америці теж можна знайти цікаві історії щодо політиків-ведучих телепрограм.
Наприклад, нинішній президент США Дональд Трамп був ведучим шоу The Apprentice (відомого як «Кандидат» або «Учень знаменитості») з 2005 по 2015 роки. Але, по-перше, програма було присвячена саме бізнесу. По суті, це була довга та складна співбесіда з телетрансляцією, де на фініші пропонувалася керівна посада в компанії Трампа.
По-друге, роль ведучого бізнесмен виконував лише до того часу, як він став реальним кандидатом у президенти США від Республіканської партії. (Формально телеканал звільнив його нібито за негативні висловлювання на адресу мігрантів. Але фактично контракт було розірвано телеканалом відразу після того, як Трамп заявив про намір балотуватися на посаду президента США влітку 2015 року.)
Зараз президент США, наскільки відомо, не є ведучим якогось телешоу.
Інший приклад — з Великобританії, вже більш схожій на наші реалії.
Лідер Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) Найджел Фарадж відразу після успішного референдуму щодо виходу Великобританії з Європейського Союзу покинув свою посаду, пояснивши цей вчинок бажанням нарешті пожити своїм життям. Brexit, як відомо, підтримали майже 52% британців. «Перемога прихильників виходу Великобританії з ЄС на референдумі означає, що мої політичні цілі були досягнуті», — заявив Фарадж. І невдовзі отримав пропозицію щодо роботи на... Russia Today. Російська телекомпанія запропонувала політику вести власну програму. Втім, врешті-решт він опинився в ролі ведучого... вечірнього політичного шоу на радіо LBC. Але і на хвилях британської радіостанції він активно просуває ідеї Russia Today, агітуючи за активізацію процесу Brexit-а та закликаючи Захід «припинити тикати палицею в російського ведмедя».
Останній приклад доводить, що, окрім всього іншого, можна припустити, що використання політиків як ведучих власних ТБ— та радіопрограм для просування певної ідеології — це «фішка» політтехнологів, причому російських. На прикладі Саакашвілі, Савченко та інших ми маємо шанс дослідити, як вона спрацює в Україні.
ДО ТЕМИ
«ВІДБУВАЄТЬСЯ УЗУРПАЦІЯ З БОКУ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ ВАЖЛИВИХ СУСПІЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ»
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
— Засилля політиків як ведучих на українському телебаченні говорить про те, що політики як клас у нас домінують. Те, що вони проникають у ЗМІ, — дуже поганий тренд, уже з екранів взялися за формування цінностей, основ. Всі забувають, що ЗМІ — це інститут. Він повинен виконувати важливі соціальні функції балансування, контролю за діями інших інститутів, перш за все парламенту, президента і взагалі політичного класу. Але як вони можуть контролювати, якщо навіть туди вже проникають політичні еліти, лідери сил, вони починають просувати свою політичну лінію. І у нас виходить, що ЗМІ не мають незалежності взагалі. Питання: що робить суспільство у цій ситуації? На Заході всі знають, що деякі медіа є прихильними до певних політичних цінностей — республіканців чи демократів, але у більшості своїх матеріалів вони все одно сповідують нейтралітет і незалежність, тому що вони більше, ніж політичні партії. Вони розуміють, що працюють на все суспільство. Наші ЗМІ вже повністю втратили орієнтацію і принциповість, якщо чесно. Вони публічно демонструють прихильність до тієї чи іншої лінії, вважають це нормальним, але насправді це небезпечно, підриває засади демократичної політичної системи. Власне її у нас немає, але ж вони проголошують, що проявляють демократію. Відбувається узурпація з боку політичних сил важливих суспільних інститутів, які повинні дотримуватися і виконувати інші політичні функції.
Звичайно, за цим феноменом також криється ідеологія популізму. Коли політик стає ведучим, то поводить себе як шоумен. Це вияв маніпуляції, він буде говорити не про справжні цінності й програми, а влаштовуватиме заяви, щоб сподобатися аудиторії. Казатиме те, що хочуть люди, розвага така. Це спотворює політику як таку.
Суспільство, журналістське середовище мало би показати свою позицію, що їх це не влаштовує. Це навіть не конкуренція, а втрачання сенсу ЗМІ в принципі. Не варто вводити в оману щодо своєї незалежності. Політики, а не журналісти, просто стають обличчям каналів і власне залишаються єдиним інститутом, який гальмує не тільки політичні процеси, а й взагалі суспільство.
На жаль, навряд чи можна за подібне притягнути до юридичної відповідальності, можливі тільки моральні засудження. Але важливо поставити явище засилля політиків-ведучих на телеканалах на порядок денний. Щоб не тільки газета «День», але й інші ЗМІ, які декларують свою незалежність, сказали, що це неправильно, і треба це припиняти. Я серйозно говорю, що в іншому разі треба вимагати писати на телеканалі, які політичні сили підтримують.
«ПРОБЛЕМА — У ПРИРОДІ УКРАЇНСЬКОГО ТБ, ПОКЛИКАНОГО ВІДСТОЮВАТИ ІНТЕРЕСИ ІСТЕБЛІШМЕНТУ»
Юрій МАКАРОВ, телеведучий, документаліст, політичний оглядач:
— Проблема в тому, що політик не може бути на телебаченні як ведучий, адже в принципі це протилежні функції. Політик знаходиться в такому кріслі, де його «за шкірки» має трусити журналіст. І це визначено правилами гри, телевізійна людина має бути «над сутичкою» за визначенням, а не представником якогось одного табору, особливо якщо той визначений не ідеологією, а інтересами. Наше телебачення — похідна від політики, перебуває на утриманні того чи іншого «агента впливу». І в цьому воно постійно самовикривається. На каналах замало яскравих українських журналістів, адже журналістика в принципі, за своєю іманентною властивістю, не потребує особистостей. Зате в нас з’являються шоумени, що означає перетворення журналістики у перформанс. Для політиків, які виконують цю роль, сесійна зала, певні зобов’язання — це зайве, вони цілком органічно виглядають у світлі прожекторів.
Однозначно це явище заслуговує на засудження. Але я засуджував і боровся би не з наслідком, а з причиною — природою українського телебачення. Це не місія служіння, а питання відстоювання інтересів кільканадцяти людей в істеблішменті. Забороняти політиків-ведучих Нацрада не може, адже діє згідно із законом, а на журналістську позицію сподіватися марно, адже після великої кількості «жовтих» скандалів я би не наважився говорити про суб’єктність журналістської спільноти. Україна скоро буде асоціюватися з цим ноу-хау — політики як ведучі суспільно-політичних і аналітичних передач. Адже навіть Трамп вів своє реаліті-шоу як бізнесмен, але не як політик. Насправді це нонсенс, це є черговим свідченням того, що телебачення обслуговує не суспільство, а власників. Звісно, такий крок ще може диктуватися бажанням каналів збільшити свої рейтинги, адже більшість таких персон є харизматиками. Але знову ж таки, з місією ЗМІ це не має нічого спільного і повністю суперечить засадничим правилам гри.
Підготувала Анастасія РУДЕНКО
