«День» (№ 198) уже зазначав, що в ніч президентських виборів українське ТБ у цілому виглядало плюралістично. Інша річ, що рівень плюралізму варіював від каналу до каналу, та й недоліків вистачало. «День» звернувся до експертів iз проханням оцінити плюси й мінуси висвітлення першого туру президентських виборів на телебаченні.
Микола ОЖЕВАН, професор кафедри міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, доктор філософських наук:
— Відомий український митець Лесь Подерв’янський свого часу намалював картину «Конкістадори в очікуванні санрайзу», яку в нього нібито придбав відомий американський митець Вуді Ален. Телевізійному «очікуванню санрайзу» в поствиборну ніч із 31-го на 1-ше надало шарму те, що це була ніч Хелоуїну, яка дедалі більше входить у моду й на наших теренах. Сприяли телевізійникам і чутки про можливий зрив виборів або повторення грузинсько-югославського варіанта.
Але попри весь драматизм ситуації, пов’язаної зі зміною влади (або принаймні моделі здійснення цієї влади), висвітлення першого туру президентських виборів на українському телебаченні загалом справляло враження млявоплинного процесу. Головних «конкістадорів» на екранах не показували. А політичні персоналії другого плану нікому не були цікаві. Особливо цієї ночі. За деякими винятками, до яких належали особи, впритул наближені до найпопулярніших конкурентів. Проте й ці особи не поспішали до телестудій. Запам’яталося нервозне очікування на «П’ятому» в присутності Андрія Шевченка пана Шуфрича на пана Зінченка, яке закінчилося безрезультатно.
Без особливого ентузіазму й не без ноток сумнівів у голосі три категорії людей — соціологи, спостерігачі й експерти — оповідали іншим людям про зроблений ними політичний вибір так, ніби мова йшла про спортивне досягнення, — хто та завдяки якій спортивній техніці стрибне (чи стрибнув) вище. Так само учасники зациклювалися на технологіях підрахунку голосів, ймовірних фальсифікаціях, подiбностях i розходженнях в екзит-полах. Героями, звичайно, виглядали соціологи, які вкотре довели, що представляють не шоу-бізнес, а серйозну практично значиму науку. За винятком надто підозрілих «анонімних закритих опитувань», розробники яких посилалися (всупереч очевидності) на тотальну переляканість українців.
Позитивний виняток становили ICTV й «Плюси». Запам’яталися, зокрема, телевізійні дебати між Сергієм Тігіпком і Петром Порошенком й незвично коректний В’ячеслав Піховшек. Позитивом є також те, що ніхто не пробував штучно драматизувати ситуацію. Виняток становив «П’ятий», який досить невдало намагався підсилити інтригу за рахунок зйомок «прихованою камерою» спецтехніки біля ЦВК. Пригодилося хіба що розбите шикарне авто біля паркану ЦВК, яке відразу ж набуло в телевізійників символічного значення.
Одним словом, «перший тур ми уже відіграли»... Очікуватимемо «санрайзу».
Павло ФРОЛОВ, віце-президент Асоціації політичних психологів України та Спілки іміджмейкерів України:
— Особливого бажання дивитися, як висвітлюватимуть ніч виборів наші провідні телеканали, відверто кажучи, не було. Однобічність і упередженість висвітлення ними перебігу виборчої кампанії набридли настільки, що хотілося дізнатися лише про результати екзит-полів. (Інтерес також викликала дискусія між Петром Порошенком та Сергієм Тігіпком. Але натрапив на неї випадково). Що ж стосується вибору каналів, то зупинився на «1+1», оскільки можна було сподіватися на надання слова не тільки представникам «єдиного кандидата». Не помилився. Якщо говорити про враження, то вони такі. Екзит-пол та його результати, як і протягом всієї кампанії, подавався як сумнівний у своїй основі метод, призначений передусім для оголошення офіційних результатів виборів сфальсифікованими. Думаю, що завдання щодо недопущення формування у громадській думці уявлень про екзит-пол як інструмент громадського контролю за чесністю виборів було успішно виконано. Склалося також враження, що ті, хто мав відстоювати в дискусіях інтереси Віктора Януковича, виглядали досить розгублено й невпевнено. Їм явно бракувало аргументів. Що стосується «картинки», то, на мій погляд, візуальний ряд був досить одноманітний — «голови, що говорять». Втім, на точність не претендую, оскільки дивився далеко не все.
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:
— Думаю, що більшість українських громадян, як і я, в суботу, напередодні виборів, зітхнули з полегшенням, не почувши передвиборних агіток кандидатів на посаду президента по телебаченню. У декого з них був настільки млосний голос, що людину можна було лише зненавидіти. Одним словом, уся кампанія, що проводилася по телебаченню, і насамперед з боку провладних сил, викликала майже фізіологічну огиду. Або так званий експресіоністський жах, який створював враження, що наше життя закінчується й далі шляху немає. Тому на цьому фоні те, що відбувалося в неділю та понеділок, виглядало набагато світліше. По- перше, порадувала дискусія Петра Порошенка й Сергія Тігіпка на «1+1»: нарешті ми побачили людей, які в прямому ефірі вели прямий діалог. Отут, коли зіштовхнулися опозиціонер і провладна людина, для всіх і відкрився момент істини. На мою думку, Порошенко виглядав набагато переконливіше. У ніч виборів, як і протягом останнього тижня, дивився в основному «5 канал». Його теж не можна назвати безгрішним. Мені, наприклад, не подобається манера деяких ведучих цього каналу говорити більше за ту людину, яку запрошено до студії. Але все-таки журналісти «5 каналу» намагалися притримуватися західних стандартів журналістики та давати різні погляди (хоча й не приховуючи своїх симпатій і антипатій). А взагалі, мені здається, що команди основних кандидатів у президенти не враховують телевізійні закони сприйняття й закони кіногенічності. Я не розумію, як може Віктор Ющенко закликати до боротьби з бандитами в той час, як дехто з його оточення на «картинці», вибачте, — люди, які дуже нагадують бандитів. Знехтували законами сприйняття й отримали враження: у нас бездарна режисура. Крім того, більшість народу сприймали «картинку» по Станіславському. Як відомо, Станіславський любив кричати: «Не верю!» Ми не віримо в те, що відбувається на телеекранах. Краще б взагалі не зверталися до ТБ, якщо не вміють цим знаряддям користуватися.
Наталя ЛАВРИНЕНКО, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філософських наук:
— Останнім часом усі дуже сильно були заангажовані в політичних подіях. В Україні немає практично жодної людини, яка б залишилася осторонь виборів президента країни. Тому мені хочеться відзначити позитивні моменти, що мали місце під час цієї президентської кампанії. Як завжди, усе позитивне йде не від влади, а від народу. Особисто я ніколи не підозрювала, що день виборів дійсно може стати всенародним святом для всіх українців. У цей день я зовсім випадково ставала свідком якихось розмов на вулиці якихось сторонніх для мене людей і складалося враження, що перед тобою начебто грають якусь сценку. Наприклад, у розмові двох чоловіків я почула: «Сьогодні усе- таки свято — незважаючи на те, якими будуть результати виборів». Це було сказано з оптимізмом, з піднесеним почуттям. І саме ці слова, з мого погляду, свідчать про те, що наше суспільство починає ставати демократичним і людина починає нарешті розуміти, що від її голосу багато залежить у розвитку історії цієї країни. Це був найсильніший момент, що мені пощастило спостерігати на цих виборах. Але, на жаль, такі приклади не здобули відображення на телеекранах. Ми не відчули, що це — загальнонаціональна й демократична подія. Телебачення, на мій погляд, транслювало тільки боротьбу. На жаль, як зазначало багато спостерігачів, боротьба була брудною. Це, звісно, засмучує, оскільки ми повинні добре розуміти, що телебачення для нас — не тільки засіб масової інформації, а ще й виховний канал. І весь бруд, що ллється з нього, сприймають як певну норму. Особливо молодь. Це погано. Дуже засмутили соціологи. До того ж, це були ті самі обличчя на всіх каналах. Не буду говорити про всіх, але деякі соціологи чи політологи, як вони себе називають, виявили яскраву політичну заангажованість. А це неприпустимо. Це навіть непрофесійно. Оскільки вже сама суть роботи соціолога, його професійна етика диктують йому нейтральність, особливо політичну, у проведенні екзит-полів чи соціологічних досліджень. Усе має бути відпрацьоване з позиції політичної неупередженості! Тільки тоді усе буде достовірним. У передачах, що розповідали населенню про перебіг самих виборів, мало показували регіони. Краще було б, якби більше показували документальних зйомок, а не тільки репортажів кореспондентів. Хотілося б, щоб у другому турі всі згадані помилки були враховані. Добре, що деяким ведучим удалося залишитися на професійній висоті. Це й той же В’ячеслав Піховшек з «1+1», і Роман Скрипін з «5 каналу», хоча вони й дотримувалися абсолютно протилежних поглядів. Також мені було дуже приємно усвідомити, що народ вчиться демократії і нарешті зрозумів, що права є в усіх. Це вселяє оптимізм.
