Нинішні події під Верховною Радою цілком очікувані й закономірні. Абсолютна більшість українського суспільства незадоволена діями влади, яка чомусь вирішила, що зможе безкарно проводити політику Кучми без Кучми і Януковича без Януковича. До речі, під час останніх сутичок у парламенті представниця Порошенко у ВР Ірина Луценко голосно закликала свого колегу «вивести «козла» із зали засідань, маючи на увазі, вочевидь, нардепа від ВО «Свобода» Юрія Левченка. Наскільки я пам’ятаю, востаннє публічно українців називав «козлами» Янукович. Ось таке дежавю. Та й спроби влади розгромити наметовий табір протестувальників теж щось дуже нагадують.
Між іншим, такий стриманий у емоціях політичний аналітик, як Костянтин Матвієнко, якого пам’ятаю ще по спільній депутатській роботі у Київраді, людина розумна й чесна, назвав соціальну політику нинішньої влади «тарифним геноцидом». Дійсно, людям просто нічим платити. З’явилися повідомлення, що 2018 року на субсидії для оплати комунальних послуг претендуватимуть 90% (!) українців. Уряд, починаючи з фінансових авантюр Гонтаревої (призначеної Президентом), зробив націю неплатоспроможною. Ну й куди ми йдемо? Може, час уже тим, хто «нагорі», працювати не на інтереси кількох «грошових мішків», а на інтереси українського суспільства? А то набридло віддавати останнє олігархам на їхні яхти й літаки. Так звані реформи практично знищили в Україні середній клас, основу основ і демократії, і нації, і держави.
ЧУЖА ВІТЧИЗНА?
Сьогодні країна стоїть перед неминучою революцією, питання лише в тому, буде це революція «зверху» (радикальні реформи не на словах, а на практиці) чи революція «знизу» з усіма її ексцесами. Що більше влада зволікає з першим, то більше наближає друге. А нинішній бунт поки навряд чи переросте в щось серйозне. Там, де «на майдані коло церкви» «рулять» такі вожді, як Лещенко, Найєм і Заліщук, усе закінчиться швидше балаганом, ніж повстанням. Надто вже театральним є їхній бунт на колінах. Ці діячі ганять Президента, не добираючи слів, і водночас як воша за кожуха тримаються за президентську фракцію у Верховній Раді. Така поведінка може мати лише одне пояснення — аморальність. Чи не стануть люди з такою поведінкою українським попом Гапоном або Азефом? На щастя, в українській політиці є й інші приклади: нардепи Томенко й Фірсов, для яких принципова позиція виявилася важливішою за депутатський мандат. Вони відмовилися від свого статусу, але не від своїх переконань. Респект.
На каналі «112 Україна» Дмитро Гордон пояснив бажання Порошенка з усіх протестувальників зустрітися для розмови лише з Найємом тим, що трійця Найєм, Лещенко, Заліщук пов’язана з Вашингтоном, і це, на переконання Гордона, добре, в тисячу разів краще, ніж бути пов’язаним з Росією. На відміну від Дмитра, мені несимпатичні ті, хто пов’язаний із Заходом, ще менш симпатичні ті, хто пов’язаний з Москвою. Я симпатизую людям, які пов’язані з Україною і живуть її інтересами. Якщо йдеться про тих, кого Тарас Шевченко називав «дядьками отечества чужого», то мені байдуже, як саме називатиметься чужа вітчизна? У мене є своя.
ФАНТАЗІЇ ПРО СХІД
На каналі «ZIK» Остап Дроздов розмовляв з уже згаданим Єгором Фірсовим про реінтеграцію Донбасу. Дроздов жадав повної україномовності регіону. Може, ми це з Києва почнемо (тут з українською мовою теж не все ідеально, якщо дуже м’яко говорити)? Остап був налаштований вельми войовничо, мовляв, нехай там усі заговорять українською, а інакше й не потрібен нам той регіон. А далі Остапа понесло, і він запропонував радикальний варіант: хто не заговорить, тим «валіза, вокзал, Росія». Я дивувався, той це Дроздов, який закликав не йти на службу в українську армію, чи зовсім інший, так би мовити, Саул, що став апостолом Павлом? Не дай Боже довірити на сході й півдні українізацію (на мій погляд, абсолютно необхідну!) панові Дроздову і йому подібним. Вони там усе провалять і дискредитують. Фірсов спробував розвіяти дроздовські фантазії про схід України, де далеко не всі й навіть не більшість є українофобами. Жоден регіон України не має монополії на патріотизм. Скрізь є різні люди. Це стосується й рідної Остапу Галичини, де були герої ОУН-УПА, але й радянські «органи» через відсутність агентури в Західній Україні ніколи не страждали. Хотілося б знати, як ведучий телеканала «ZIK» ставиться до тих своїх земляків, які під час війни тисячами їздять на заробітки до Росії, укріплюючи агресора й ослаблюючи свою країну? Які тисячами біжать до Польщі, Словаччини, Румунії, аби лише не захищати Україну зі зброєю в руках. І в той же час ми пам’ятаємо про легендарних львівських десантників, які чудово показали себе в боях на сході. Словом, досить уже нав’язувати нам обридлу, а для російських ідеологів надихаючу чорно-білу схему «схід—захід». Україна — єдина держава, і лише так має шанси вижити.
За Дроздовим, інтегрувати окупований Донбас навіть у перспективі малоймовірно. Ну, якщо це робити так, як нинішня влада в Києві, тоді Остап правий. Адже досі у звільнених районах на сході повно мерів-сепаратистів, чиновників-сепаратистів, вчителів-агітаторів за «русский мир». Я роками в Криму з болем спостерігав, як офіційний Київ у кадровій політиці робив ставку не на українських патріотів, а на проросійську публіку, тому що з морального й політичного погляду то була така ж людська погань, як і ті начальники, що сиділи в столиці. Їм було легко домовлятися між собою. Якщо така кадрова політика не буде відкинута, то нас чекає крах не лише на Донбасі. Інтегрувати можна будь-які українські території. Нехай би Остап Дроздов поцікавився у Німеччині, як там у західних землях після 1945 року проводили денацифікацію. І не треба буде «вигадувати велосипед» для Донбасу.
Щоправда, тут абсолютно протипоказані «договорняки», чим нинішня влада безмірно зловживає. Свого часу Віктор Ющенко намагався окультурити, цивілізувати й українізувати Партію регіонів. І що? Результат відомий. Ризиковані експерименти Порошенка з «Опозиційним блоком» (особливо в областях) теж закінчаться погано. Дай Боже, щоб лише для експериментатора, а не для всієї країни. Деякі особи, наближені до АП, вважали, що якщо домовитися з Р.Ахметовим, то можна врятувати ситуацію на Донбасі. Домовилися. І що, врятували?
Канал ICTV у програмі «Цивільна оборона» дав кілька цікавих сюжетів. Перший було присвячено відомому кремлівському телепропагандисту (вільнодумні росіяни вигадали для таких діячів найменування «пропагандон») Петру Толстому. Він є реальним нащадком письменника Льва Толстого. Праправнуком. Але граф Петя — цілковита протилежність великому предкові, не аристократ, а типовий представник черні, людина лакейського штибу. За заслуги у справі пропаганди його зробили віце-спікером державної російської Думи. П.Толстой невичерпний у хамстві на адресу України, постійно озвучує весь набір шовіністичної маячні про «штучно вигадану українську мову» (про яку не має анінайменшої уяви), змушуючи пригадати мудрість Козьми Пруткова: «Не знаючи законів мови ірокезької, чи можеш ти сказати про неї щось таке, що не було б негрунтовним і безглуздим?» Це стосується мови не лише ірокезів... А ще граф Петя базікає про «державу, що не «відбулася», про «штучну державу» тощо. Що ж, яскравий приклад деградації й вироджен. Воістину, sic transit qloria mundi — «так минає земна слава». Предок був генієм, а нащадок — хам і дурень, дрімучий шовініст і чорносотенець (утім, це одне й те саме). Але на таких сьогодні в Росії великий попит.
А другий сюжет — про російського німця Євгенія Мартенса, який виїхав давно до Німеччини, потім у ній розчарувався й повернувся зі своєю великою родиною до Росії. Там Мартенси опинилися в глушині, в холодному будинку без каналізації. Словом, скуштували російського «щастя» по повній програмі й знову втекли до Німеччини. Авжеж. Ще французький письменник маркіз де Кюстін у XIX ст. писав, що якщо в яких-небудь молодих французів з’являється дур у голові й неприйняття Франції, то їх для морального лікування слід на якийсь час відправити до Росії. Там вони швидко зрозуміють, що Франція з усіма її недоліками — це ще не найгірше. Цікаво, чи здатна методика де Кюстіна допомогти нинішнім західноєвропейським лівакам і москвофілам?
