Ні для кого не секрет, що останнім часом з великими темпами розвитку інформаційно-комунікативного суспільства політика національної безпеки опиняється під великою загрозою. Дослідники переконані, що у нинішньому світі саме якість стратегічних комунікацій значною мірою визначає ефективність політики національної безпеки. Саме тематиці стратегічних комунікацій був присвячений круглий стіл, що проводився за ініціативою Національного інституту стратегічних досліджень та Європейського центру досліджень проблем безпеки ім. Дж. Маршала. Як інститути державної влади взаємодіють при реалізації державної інформаційної політики? Чи існує діалог «влада — суспільство — ЗМІ»? Який імідж має Україна на міжнародній арені? Саме на ці питання намагалися відповісти експерти
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
— Я, як багатолітній практик, теорію постійно намагаюся порівняти з тим, що зараз відбувається в країні та світі. Я їжджу багатьма університетами України. І постійно починаю розмову з того, що запитую викладачів: для якої країни ми готуємо студентів? Здавалося б, що це питання досить незвичне. Але насправді вони не орієнтовані на той час, який ми переживаємо. Ми говоримо про високу планку і беремо на себе повну відповідальність за інформаційний простір, а з іншого боку — говоримо про міста, де немає газет, телебачення. Насамперед потрібно якимось чином вибудувати власне розуміння країни, для якої ми маємо працювати. Ми повинні розібрати пострадянські завали, але чи готові ми це робити? Нажаль, не завжди. Перш за все тому, що журналісти сьогодні або не навчені або перенавчені. І ці радянські стереотипи дивовижно з’єдналися з вивертами часу капіталізму. Потрібно системно готовити критерії як ціннісних орієнтацій, так і систему координат. Я думаю, що ця цілісна орієнтація потребує сильної спостережливості. Ми витрачаємо багато часу, щоб знати багато-багато. Чи означає це, що нам потрібно знати набагато менше, але дуже важливо знати те, що нам потрібно сьогодні? Як ми можемо говорити про європейські цінності, євроатлантичну інтеграцію з людьми, які не знають історію власної держави, не знають, чому Єжи Гофман знімає фільм про те, що українці — така древня нація найпізніше отримала державну незалежність, що цьому перешкоджало?
Ми повинні подумати чим наповнити технологічні канали. Глобалізований світ пропонує нам величезні можливості. Якщо ми забудемо про свою ідентичність, то ми будемо нецікаві. Відбувається абсолютно непомітна суміш. Коли ціннісна орієнтація людей здійснюється однаково. А це просто недоречно. Хтось скаже, що це наклеп. Ні. Це просто констатація факту, як мало уваги ми приділяємо золотому фонду України. Скажу, що журналістика може поєднати всі загрозливі виклики, які сьогодні присутні. Але найважливіше все-таки створити якісно нову журналістику, яка б поєднувала принципи теоретичні з найкращими світовими зразками. Це дуже простий рецепт, але виконати його дуже складно.
Максим РОЗУМНИЙ, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Початок такої розмови має дати імпульс кільком процесам одночасно. Гадаю, що тут мають зустрітися люди, які приймають або розробляють рішення у цій сфері. І тут вони мають дійти певного консенсусу, який дозволив би зрушити з мертвої точки, на якій сьогодні і розробка законодавства в інформаційній сфері і загалом — розвиток комунікацій та державної політики. Нам бракує, перш за все, скоординованості цих процесів. Якщо говорити про людей, які приймають рішення, розробляють процеси, створюють закони поруч то з ними є люди, які формують контекст. Це ті самі журналісти, люди, що причетні до, так званої, концептуальної влади, тобто науковці, інтелігенція, які продукують зміст, гасла, цінності... Ці люди на сьогодні теж потребують якоїсь узгодженості, розуміння спільного контексту, в якому вони можуть бути більш продуктивними та адекватними. Якщо ці дві площини між собою якось перетнуться і будуть розвиватися, то ми можемо сподіватися на зрушення.
Та, нажаль, історія свідчить, що консенсус недосвідчених значно більший ніж будь-який досвідчених. Те, про що ми сьогодні говоримо — про наявність цілісної державної політики, про суб’єктність України, як системи світових відносин, про усвідомлення і послідовну реалізацію своїх інтересів — ілюзія. Так от, не ілюзією це буде тоді, коли буде, якщо не консенсус, то хоча б очевидна перемога однієї з точок зору. А сьогодні ми лише намагаємося з’ясовувати як це робити.
Юрій РУБАН, директор Національного інституту стратегічних досліджень:
— З точки зору іміджу України, або образу України в очах сучасного світу, то, гадаю, ключовим для цього є власний розвиток нашої країни. Напевно, на якийсь час можна штучними засобами створити імідж того, чого немає. У цьому відношенні мені здається, що для образу України в сучасному світі це не стосується. Адже була помаранчева революція. Сам по собі факт того, що на тлі демократичних переломів відбулися події, які підтвердили, що в Україні існує верховенство права, громадянське суспільство, що українці можуть домовлятися, шукати розв’язання складних, конфліктних ситуацій, саме на шляхах пошуку суспільної згоди, компромісу і так далі, — це відразу поставило Україну з ряду напіввідомих країн у ряд країн, які сприймаються як Європейські. Треба звернути увагу, що соціологічні опитування, що робляться в Європейському Союзі, з року в рік підтверджують, що більшість громадян ЄС готові побачити Україну серед членів об’єднаної Європи. Гадаю, що це надзвичайно важливо. Очевидно, що найкращим розвитком цього позитиву в образі України є розвиток демократії, економічних реформ, модернізації країни — це надзвичайно важливо. Якби до цього ще додати якісь ефективні програми по ознайомленню людей. При цьому ці програми перетинаються з різними галузями діяльності, бо вочевидь, що тут мова йде і про енергійну інтеграцію, наприклад, про булонський процес у сфері освіти, з тим, щоб Україну побачили, скажімо, у площині освіти, в інтелектуальному просторі. Очевидно, що мова йде і про туристичні програми, щоб люди їздили і бачили Україну. Непогано, щоб були цільові програми, які б формували імідж реклами. От ми часом дивимося CNN — там є реклама Азербайджану, Туреччини, Греції. Це теж важливо і потрібно. Але на перше місце я б поставив модернізацію країни.
Олег ОЛЕКСАНДРОВ, заступник керівника прес-служби Президента України:
— Засоби масової інформації не розвиваються автономно. Вони чітко сконструйовані з соціальною, економічною системою тощо. Тут є два фактори. Перший — тільки в Україні поки що відтворюється перехідна модель капіталізму, для якої характерна відсутність нагальних механізмів капіталізації. Відповідно це те, що економічний фундамент не інтегрує на інтерактиві.
Другий пункт — ми повинні говорити про те, що у нас не прореформована політична система. Відповідно сьогодні для ЗМІ та інших соціальних груп є хороша нагода змінити ситуацію. Потрібно використати цю кризу для підняття питання про прийняття нової Конституції, в якій будуть представлені інтереси громадян держави, представників широкого бізнесу, парламентського суспільства, тобто громадських організацій тощо.
Відповідно деформована політична система, деформує погляд на інформаційний простір. Проблема в тому, що така медіа-модель відсутня взагалі. Більшість реальних суб’єктів розвиваються по принципу мережевих спільнот, але це не масові суспільства. У нас уже не може працювати масова інформація і пропаганда, дезінформація. Тому що попит структур суспільства, перш за все, спрямований на ситуацію комунікативного середовища. Мас-медіа, які не приймають цього, обов’язково програють. Зверніть увагу, як ведуть себе російських ЗМІ, які приходять на український ринок. Вони займаються не лише продукуванням інформації. Вони створюють організацію комунікативних просторів. Вони проводять конференції, семінари тощо. Тобто діють багатовимірно. ЗМІ не мають можливості підняти свій соціальний статус без політики. Тому що ЗМІ не можуть поставити питання щодо подолання кризи в країні, не можуть провести реформи. Основна проблема, з якою стикаються на сьогодні країни, — це як вирватися з зовнішніх моделей правління. Сьогодні йде боротьба за управління авторитетом країни. Це крок до міжнародної ізоляції та відповідно можливість робити з цією країною все, що завгодно.
На мій погляд, якщо ми визнаємо, що нам потрібен позитивний імідж на міжнародній арені та загальнонаціональна ідентичність, зрозуміло, що треба робити. Проблематика пов’язана з формуванням єдиного інформаційного простору. Враховуючи нашу інформаційну залежність, не думаю, що через рік-два у нас буде генерація новин, яка перекриє всі ті впливи, які є. Єдиний спосіб — сформувати мережу регіональних стрінгерів. Тобто навіть найвіддаленіші регіони повинні бути присутні у загальнонаціональному медіа-просторі.
Третя позиція — у нас присутній комплекс меншовартості. ЗМІ повинні всебічно показувати міжнародну ситуацію. Щоб люди прекрасно розуміли, що у нас тут — не рай, але і в світі також не дуже спокійно.
