Продовжуючи тему медійного досвіду інших країн, цю публікацію «День» присвятив основним принципам роботи ЗМІ в Литві, зокрема, діяльності литовського суспільного телебачення. Для якомога об’єктивнішого висвітлення аспектів прибалтійської журналістики ми скористалися враженнями студентки, яка протягом двох тижнів стажувалася на суспільному ТБ, на телеканалі «Литовське телебачення і радіо».
На литовське телебачення Марія КОМІСАРОВА потрапила завдяки конкурсу мотиваційних листів, який проводив Інститут журналістики Київського національного університету в рамках проекту ЖОРНА (Журналістська Освіта Розвиток Навичок). Разом із ще декількома переможцями конкурсу вона працювала над десятихвилинним випуском програми «Трембіта», спеціально створеної для литовського осередку української діаспори.
— В Україні вже не перший рік іде мова про створення українського суспільного телебачення? Можливо, нам варто брати приклад із Литви? Що таке суспільне телебачення по-литовськи?
— Суспільне телебачення в Литві існує з 1990 року. Воно пройшло доволі довгий і складний шлях становлення. Україні навряд чи вдасться одразу дістатися такого рівня. Суспільне телебачення Литви незалежне. Але у цієї незалежності є певні важелі. По-перше, телеканали громадського мовлення мають підкріплене законодавством право розміщувати рекламу у своєму ефірі — не більше 12 тихвилин протягом години. Це, а також деяке фінансування з боку держави, дозволяє суспільним телеканалам виживати в морі конкурентів — комерційних каналів. До речі, загальнонаціональних каналів У Литві не так уже й багато — усього-на-всього п’ять. Хоча для такої невеликої країни це достатня кількість.
Суспільне телебачення Литви — це два канали. Перший — присвячений суспільно-політичним темам, інший — культурі, це, зокрема, релігійні програми, передачі для дітей, окремий блок програм створюється спеціально для нацменшин. Цікаво, якщо на першому каналі реклама офіційно дозволена, то на другому її немає взагалі. Таким чином «культурний» канал частково фінансується з прибутків від рекламної діяльності першого. На мою думку, незалежність литовського суспільного телебачення захищена саме можливістю вести комерційну діяльність.
— Який принцип визнається пріоритетним на литовському суспільному телебаченні: сухе інформування і простір для власних оцінок глядачів чи все ж формування конкретних позицій, наприклад, державницьких, у реципієнта?
— Однозначно, у самій ідеї литовського суспільного телебачення закладена необхідність виховання аудиторії, це його місія. При цьому, поза сумнівами, сповідується журналістика фактів і об’єктивності. Можна це назвати своєрідним міксом. Узагалі, литовському телебаченню притаманна унікальна прибалтійська модель. Прибалтика накладає свій відбиток, хоча можна навіть сказати, що литовське телебачення є унікальним навіть для Прибалтики. Воно дуже відрізняється від латвійського і естонського. Просто тому, що там інший менталітет. Власники і адміністрація ЗМІ завжди ставить перед журналістом певні умови: якість роботи, професіоналізм, здатність за будь-яких умов контролювати ситуацію, якщо це, наприклад, ток-шоу. Якщо журналіст не підготовлений, і це безпосередньо відображається у програмі, його викликає керівництво, і вказує йому на його проблеми.
Так, ведучі ніколи не висловлюють власну думку з приводу того чи іншого питання. Їхній обов’язок — проілюструвати позиції усіх сторін, а глядач уже вирішує для себе сам, хто правий у цій ситуації, а хто — ні.
— Які загальні відмінності у роботі українського і литовського телебачення ти помітила?
— Якщо наші телекомпанії можуть не зважати на рейтинги, то литовське телебачення керується саме ними. Якщо програма втрачає позиції, її просто знімають, а на її місце ставлять іншу. Щороку відбувається кастинг сценаріїв програм на наступний сезон. Сезон триває з вересня по червень. Усе літо телебачення працює у повторі, транслюючи найкращі проекти, які були відзняті за попередні дев’ять місяців. Паралельно іде напрацювання нових матеріалів. До речі, і зарплатню тележурналістам влітку не виплачують.
— Чи відрізняється від нашого загалом литовський підхід до журналістики, її принципів, головних засад діяльності журналіста?
— Безперечно. Литовці взагалі заперечують думку, що журналіст — це четверта влада. Вони стверджують, що журналіст стоїть поза владою. Він не може бути владою, тому що тоді він втрачає функції інформування, об’єктивності... Він просто починає володарювати. Це помилка. Литовські медійники впевнені, що журналіст не просто поза владою, а навіть вищий за владу. Він певним чином задає напрям суспільного руху. Наприклад, директор литовського суспільного телебачення Шаронас Калінаускас, з яким ми робили інтерв’ю, казав, що він ніколи не згодиться на те, аби влада щось йому диктувала. Якщо у них на телеканалі хоче виступити президент, він повинен цей час, як мінімум, чітко узгодити з керівництвом каналу. Якщо президент скаже: я хочу сьогодні виступити п’ятнадцять хвилин, а завтра двадцять, просто так зробити це йому ніхто не дасть. Литовське ТБ працює за жорсткою сіткою. Таку сувору систему вони почали використовувати не так давно, а прийшли до неї тому, що по-іншому їхня робота не буде такою успішною.
Ще одна відмінність від наших принципів роботи редакцій у тому, що в нашій країні фактично все робить журналіст. Він пише текст, знімає, начитує, монтує. У них фінальні кадри дуже часто монтує режисер, окрім того, є додаткові робочі одиниці.
— Що б із литовського досвіду суспільного телебачення ти б порадила застосувати в Україні?
— Загалом, практика виявилася дуже цікавою, бо в Україні так уже не працюють, наше ТБ значно динамічніше. Найкраще — це те, що литовські телеканали суспільного мовлення оберігають свою незалежність. Медіа повинні бути незалежними. Причому в Литві захист цієї незалежності відбувається за допомогою законів і утримуванням в рамках законодавства, а не через сумнівні впливи і авторитети.
ДО РЕЧI
* В 1996 році в Литві був прийнятий перший закон про ЗМІ. Більшість принципів цього закону була перейнята з законодавства Скандинавії. Завдяки цьому у журналіста з’явилося багато можливостей порівняно з попереднім періодом, але паралельно з’явилася і значна відповідальність. Наприклад, якщо раніше сума штрафу за образу честі та гідності максимально складала 10 тис. літів (близько 20 тис. гривень), то тепер цієї планки не існує. Газету можуть зобов’язати заплатити навіть мільйон.
* Згідно зі звітом міжнародної організації «Репортери без кордонів», за рівнем свободи слова рейтинг Литви в 2006 році знизився з 22 місця до 26. Це пов’язано із серією гучних справ журналістських арештів. Наприклад, із затриманням головного редактора газети Laisvas Laikrastis Ауримаса Дрижюса співробітниками Департаменту державної безпеки за підозрою в спробі опублікування секретної інформації. Тираж цієї газети був вилучений. Звичайно, цей показник годі порівнювати з українським 105-м місцем...
* Усі литовські ЗМІ повинні щороку звітувати перед Спілкою журналістів, хто є їхніми акціонерами. Така акція проводиться для того, аби громадскість знала, хто за ким стоїть. У одному зі своїх інтерв’ю президент Спілки журналістів Литви Дайнюс Радзявічус каже: «Якщо вже самі ЗМІ через публікації й матеріали прагнуть до того, щоб робота влади була прозорою, то вони самі, у першу чергу, повинні бути прозорими».
