Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як ви вважаєте, чи достатньо умов надає наше ТБ для діалогу людей різних поглядів, політичних переконань, світогляду? Так? Ні? Чому?

23 лютого, 2001 - 00:00

Микола ВЕРЕСЕНЬ, «1+1»:

— Лукавство цього питання викликає іронічну або самоіронічну посмішку. І видно, що автори питання самі знають відповідь, як і читачі газети «День». Тобто, неначе телебачення в Україні стає все більш незалежним і самовираженим. Умов українське ТБ для неполітичного діалогу надає багато, для політичного за останні чотири- п’ять місяців умови покращилися і хтось цими умовами користується, а хтось ні. Насправді питання в тому, — коли закінчиться ця відлига, чим закінчиться і чи закінчиться взагалі. Завдання телебачення і взагалі засобів масової інформації після відлиги отримати хоч би на один мікрон більше простору свободи. Якщо свободи буде більше хоч би на один сантиметр — це вже непогано. Але простір свободи за всіх умов не збільшиться на один квадратний кілометр.

Дмитрій КИСЕЛЬОВ, ICTV:

— Я вважаю, що наше українське телебачення надає достатньо умов для діалогу людей різних поглядів. Так само, як не можна побудувати демократію без демократів, так не можна побудувати діалог без людей, що мають різні погляди. Поглядів немає — ось у чому проблема. Немає серйозних, відповідальних поглядів. А умови для цього є. Звичайно, є проблема зі свободою слова в Україні, але навіть і ті умови, які є, не використовуються. Тому говорити треба не про форму, а про зміст. Говоріть — от і все. Якщо є що сказати — говоріть. Ніхто вас за це у в’язницю не посадить. Поки у в’язницю, наскільки я знаю, нікого не посадили. Всі ці страхи — це просто журналістський популізм.

Віктор КОВАЛЕНКО, ведучий новин («Новий канал»):

— Більшість українських громадян, на жаль, продовжують розглядати ТБ як трибуну для пропаганди політичних поглядів і арену для суперечок. Це все той же радянський підхід до ЗМІ як до засобів агітації. Але діалог, безумовно, потрібен, і саме він допоможе виробити прийнятну для пострадянської України модель суспільства. У цивілізованому, демократичному суспільстві таку полеміку доцільно і потрібно влаштовувати тільки на суспільному загальнодержавному телеканалі, який буде фінансуватися напряму телеглядачами. Як Бі-Бі-Сі у Великiй Британії. А отже — він не буде залежати ні від рекламодавців, ні від держави, ні від політиків. І глядачі можуть прямо вимагати від ТБ задоволення своїх політичних інтересів. Але, вибачте, у Британії — державна система, що вже встоялася, і зміна бiля влади консерваторів або лейбористів не спричиняє собою масовий переділ власності і грошових потоків! Поки що в Україні суспільство в розгубленості і депресії, а існуючій владі, за великим рахунком, не треба будувати вільне суспільство і погоджуватися надати ЗМІ належну їм у цьому роль. Тому, хоч як би там комусь хотілося, не варто зараз вимагати від приватних телеканалів, орієнтованих на рекламу і (що не секрет!) на політичні послуги, щоб вони надавали рівні можливості для політичного діалогу! Поки що недержавне ТБ в Україні вимушене «під час зливи викручуватися поміж капельками». На цьому фоні будь-який телеканал, що спробував більш-менш повно піднести глядачеві позиції всіх сторін в одній конфліктній події, виглядає ледве чи не найнеупередженішим і об’єктивним. Це винятки, що підтверджують правило.

Марина СОРОКА, парламентський кореспондент телеканалу «Інтер»:

— Я вважаю, що за останні десять років українське телебачення зробило великий крок уперед. У часи СРСР була неможливою поява в ефірі тих, хто опонував владі. Зараз будь-який поважаючий себе журналіст представляє в своїх матеріалах декілька точок зору на ту або іншу проблему. Таким чином телеглядачеві надається можливість підтримати ту або іншу ідею, аргументи. Практично на всіх каналах є програми формату ток-шоу. А це означає, що в ефірі зустрічаються люди різних поглядів і політичних переконань, адже без цієї обов’язкової умови такий формат втрачає сенс. Прісна програма нікому не цікава. Вже нормою, щонайменше на «Інтері», стали прямі включення з місця події. І ситуацію оцінюють не тільки кореспонденти, але і безпосередні учасники подій, часто полярних поглядів. Саме ця різноманітність прийомів, що застосовуються на ТБ, дає можливість максимально об’єктивно оцінити те, що відбувається. Є ще один нюанс. Поява в сюжетах опонентів або людей iз різним світоглядом частіше за все залежить саме від журналіста, від його внутрішньої цензури. Нерідкі приклади, коли саме репортери перестраховуються, правда, для цього повинні бути причини. Вони можуть бути не тільки об’єктивними, але і суб’єктивними. Проте розумний і талановитий журналіст завжди знайде можливість зробити такий матеріал, який би не викликав внутрішнього дискомфорту.

Андрій ТИЧИНА, ведучий програми «Вікна. Опівночі» (СТБ):

— На жаль, жанр дискусії не дуже приживається на українському ТБ. І справа тут не у відсутності глядацького інтересу до такого роду програм. Навпаки, як свідчить, зокрема, досвід телеканалу СТБ, жива дискусія в прямому ефірі, особливо на актуальні і резонансні теми, викликає найживіший інтерес аудиторії. Вдалий експеримент обговорення гострої теми «Градобанку» між двома непримиренними опонентами Сергієм Соболєвим і Михайлом Бродським в програмі «Вікна. Опівночі» свого часу навіть підштовхнув СТБ до створення окремого проекту — п’ятничного випуску «Вікон. Опівночі» саме в форматі дискусії. Про інтерес до нього свідчать не тільки високі рейтинги, але і шквал дзвінків iз запитаннями від телеглядачів, а також їх активна участь в інтерактивних телефонних опитуваннях. Подібні проекти існують або існували на інших телеканалах. Очевидно, в умовах політичної кризи, що розколола суспільство і еліту на різні табори, ставка повинна робитися саме на такі проекти, що дозволяють шляхом діалогу шукати точки зіткнення у поглядах і оптимальні шляхи виходу iз ситуацій. Проблема в тому, що прямий діалог, як ніщо інше, може висвітлити слабкі і сильні сторони опонентів, а глядачі роблять свої висновки, виходячи з переконливості аргументів і ораторських здібностей його учасників, а не позиції авторів програми, тобто редакційної політики того або іншого каналу.

У той же час, як показала практика, спроби використання жанру дискусії для нав’язування аудиторії певної точки зору не увінчалися успіхом, а навпаки, призвели до прямо протилежних результатів. Ці обставини змушують накладати «табу» на певні теми або персонажів, що, природно, робить такі програми сірими і прісними, а в результаті малоцікавими для глядача. Тому в більшості випадків ми спостерігаємо підміну прямої дискусії сурогатами, коли опонуючим сторонам дозволяють висловитися в суворо обмежених рамках шляхом монтажу, а висновки робляться безпосередньо авторами передач.

Газета: 
Рубрика: